Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 761/35483/20
провадження № 61 -2604св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Іпсен Юкрейн Сервісіз",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року в складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2022 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іпсен Юкрейн Сервісіз" (далі - ТОВ "Іпсен Юкрейн Сервісіз") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначила, що 18 жовтня 2019 року між нею та ТОВ "Іпсен Юкрейн Сервісіз" укладено трудовий договір, на підставі якого її прийнято на посаду фахівця з питань реєстрації лікарських засобів з випробувальним терміном три місці. Строк трудового договору встановлено до 17 жовтня 2020 року. 17 січня 2020 року до неї звернувся генеральний директор ТОВ "Іпсен Юкрейн Сервісіз" ОСОБА_2 та медичний директор ОСОБА_3 із вимогою щодо написання заяви про звільнення із займаної посади з 30 квітня 2020 року на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). При цьому, їй повідомлено про те, що у випадку відмови написати таку заяву, її буде звільнено як таку, що не пройшла випробувальний термін. Зазначила, що таку заяву вона написала під психологічним тиском керівництва ТОВ "Іпсен Юкрейн Сервісіз". На вимогу роботодавця в подальшому вона декілька разів переписувала заяву про звільнення та змінювала дату звільнення, спочатку з З0 квітня 2020 року на 30 червня 2020 року, потім з 30 червня 2020 року на 30 вересня 2020 року. Зазначила, що 22 вересня 2020 року вона звернулась до відповідача із заявою про відкликання заяви про звільнення її з 30 вересня 2020 року, проте, останній відмовився задовольнити її вимогу. На підставі наказу від 17 січня 2020 рок № 19 її, позивача, звільнено із займаної посади за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України з 30 вересня 2020 року. Стверджувала, що не мала наміру припиняти трудові відносини, а заяви писались нею під психологічним тиском.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "Іпсен Юкрейн Сервісіз" від 17 січня 2020 року № 19 про її звільнення з посади за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України; визнати недійсним та скасувати запис від 30 вересня 2020 року № 39 в її трудовій книжці щодо звільнення з займаної посади за згодою сторін згідно зі статтею 36 КЗпП України на підставі наказу від 17 січня 2020 року № 19; поновити її на роботі в ТОВ "Іпсен Юкрейн Сервісіз" на посаді фахівця з питань реєстрації лікарських засобів; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 960,80 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем повністю дотримано передбачену законом процедуру звільнення позивача з роботи за угодою сторін. При цьому, позивач не позбавлена права звернутись до роботодавця щодо виправлення дати наказу про її звільнення.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2022 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що наказ відповідача від 17 січня 2020 року № 19 є незаконним та фіктивним;
- не надали належної оцінки тому, що остання заява позивача про звільнення написана у червні 2020 року з датою звільнення 30 вересня 2020 року, однак відповідач оформив припинення трудового договору за угодою сторін ще 17 січня 2020 року без згоди позивача;
- не врахували покази свідка ОСОБА_3, який підтвердив відсутність ознак добровільного та свідомого волевиявлення позивача на припинення трудового договору з відповідачем;
- проігнорували те, що на позивача вчинявся психологічний тиск з боку посадових осіб відповідача щодо неодноразового написання нею заяв про звільнення;
- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та постановах Верховного Суду: від 22 грудня 2020 року у справі № 183/7159/18, від 31 березня 2021 року у справі № 488/4536/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 758/11224/18, від 28 травня 2021 року у справі № 91/2789/20, від 04 серпня 2021 року у справі № 183/7160/18, від 07 жовтня 2021 року у справі № 541/1684/20.
Також у касаційній скарзі заявник вказала на те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив її заяву про долучення додаткових доказів, а апеляційний суд не надав належної оцінки всім наведеним у її апеляційній скарзі доводам, зокрема щодо порушення відповідачем пункту 10 глави 9 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5.
Крім того, у касаційній скарзі заявник просила здійснити розподіл судових витрат за розгляд справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
У червні 2022 року ТОВ "Іпсен Юкрейн Сервісіз" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому зазначило про її необґрунтованість та безпідставність доводів. Просило, керуючись пунктом 4 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), закрити касаційне провадження у цій справі в частині перегляду рішення апеляційного суду щодо правильності застосування пункту 1 статті 36 КЗпП України, оскільки Верховний Суд у своїй постанові від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17ц вже виклав свою позицію щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного у касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції у цій справі переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, а в решті доводів касаційної скарги за результатами розгляду касаційної скарги - залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, скаргу без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 761/35483/20 із Шевченківського районного суду міста Києва; надано відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022 року матеріали справи № 761/35483/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 та ТОВ "Іпсен Юкрейн Сервісіз" уклали строковий трудовий договір, на підставі якого позивача прийнято на посаду фахівця з питань реєстрації лікарських засобів з випробувальним терміном три місці. Строк трудового договору до 17 жовтня 2020 року.
17 січня 2020 року ОСОБА_1 написала заяву про звільнення із займаної посади з 30 квітня 2020 року на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
У подальшому, ОСОБА_1, не змінюючи дати написання заяви 17 січня 2020 року, переписувала заяву про звільнення, змінюючи лише дату звільнення з 30 квітня 2020 року на 30 червня 2020 року та з 30 червня 2020 року на 30 вересня 2020 року.
22 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про відкликання заяви про звільнення з 30 вересня 2020 року.
На підставі наказу від 17 січня 2020 року № 19 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України з 30 вересня 2020 року.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.
Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто, такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.
Отже, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.
Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.