Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
місто Київ
справа № 522/17925/16
провадження № 61-1122св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Одеська міська рада,
третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачів
ОСОБА_1 у вересні 2016 року звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті дідуся ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4, яка з 30 березня 1985 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 . Вони мешкали в квартирі АДРЕСА_1, належній на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 20 червня 2006 року Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради. Втім, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2014 року у справі № 522/12271/14, яке набрало законної сили 25 лютого 2015 року, визнано незаконним розпорядження органу приватизації та зазначене свідоцтво про право власності від 20 жовтня 2006 року. Підставою для скасування зазначених правовстановлюючих документів на ім`я ОСОБА_4 став той факт, що її чоловік ОСОБА_3 також мав право брати участь в приватизації квартири.
ОСОБА_1 зазначала, що після набрання рішенням законної сили її дідусь звернувся до органу приватизації та висловив намір на приватизацію житла, проте отримати відповідне свідоцтво за життя не встиг. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тому після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна йому в цілому квартира АДРЕСА_1 . Оскільки її дідусь не залишив заповіту, спадкоємців першої черги за законом не існує, тому вважала, що вона як онука померлого має право на спадщину. У червні 2016 року позивачка звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, проте через брак правовстановлюючих документів змушена звернутися до суду з цим позовом.
Третя особа ОСОБА_2 у грудні 2018 року звернулася із самостійним позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила визнати пропущений нею строк для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що пропущений з поважних причин; визнати за нею право власності у порядку спадкування за заповітом на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що ОСОБА_3, з яким вона була в приятельських стосунках, залишив на її користь заповіт, яким заповів їй усе належне йому майно. Про смерть спадкодавця та існування заповіту їй стало відомо лише 15 березня 2018 року зі слів сусідів ОСОБА_3
02 квітня 2018 року вона звернулася до державного нотаріуса Другої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте її повідомив нотаріус про пропуск нею шестимісячного строку на подання такої заяви та роз`яснив право на звернення до суду.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 03 березня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси позов ОСОБА_1 залишив без задоволення, позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 задовольнив.
Суд визнав пропущений ОСОБА_2 строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що пропущено з поважних причин.
Визнав за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за заповітом на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Здійснив розподіл судових втрат.
Задовольняючи позов третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не проживала та не була зареєстрована разом зі спадкодавцем, матеріали спадкової справи не містять відомостей про сповіщення нотаріусом Бутчаної О. В. як спадкоємця за заповітом про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 та про наявність відповідного заповіту. ОСОБА_1 не надала доказів щодо обізнаності ОСОБА_2 про смерть спадкодавця та про існування відповідного заповіту на її ім`я станом на день смерті спадкодавця та протягом шести місяців після відкриття спадщини. З наведених підстав суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_2 пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин. Також суд врахував, що ОСОБА_3 звертався до уповноважених органів місцевого самоврядування з питання приватизації спірної квартири, втім за життя приватизувати її не встиг, тому таке право в порядку спадкування перейшло до спадкоємців.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції зазначив, що Одеська міська рада як орган місцевого самоврядування може бути відповідачем у справі у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття. Враховуючи наявність спадкоємця за заповітом, Одеська міська рада є неналежним відповідачем, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Постановою від 08 грудня 2021 року Одеський апеляційний суд скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року, ухвалив нове рішення у справі, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні позову третьої особи ОСОБА_2 відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позову третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені ОСОБА_2 причини пропуску строку на прийняття спадщини не можуть вважатися поважними, тобто такими, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення нотаріальних дій. ОСОБА_2 не надала жодного доказу на підтвердження доводів щодо необізнаності про смерть спадкодавця та існування заповіту на її ім`я, складеного 12 травня 2014 року. Також суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_2 проживала неподалік від спадкодавця, тому за наявності приятельських стосунків із ОСОБА_3 мала об`єктивну можливість знати про стан своїх прав й звернутися із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, а не за спливом двох років після смерті спадкодавця. Додатково апеляційний суд врахував те, що позовна вимога про визнання причин пропуску строку для прийняття спадщини поважними є неналежним способом захисту порушеного права, що є підставою для відмову у задоволенні цієї вимоги через обрання неефективного (неналежного) способу захисту.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач як спадкоємець за законом у встановленому законом порядку звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Оскільки державний нотаріус відмовив позивачу в оформленні спадщини після смерті ОСОБА_3, тому її право підлягає захисту судом в обраний нею спосіб.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 17 січня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених, зокрема у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 591/1271/18, від 26 липня 2021 року у справі № 405/7058/19, від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, у яких суд касаційної інстанції врахував необізнаність спадкоємця про складений на його користь заповіт; невиконання нотаріусом вимог, передбачених статтею 63 Закону України "Про нотаріат", щодо виклику спадкоємця за заповітом; свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 30 березня 1985 року ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя подружжя ОСОБА_3 проживали в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1, загальною площею 32, 1 кв. м.
На підставі розпорядження органу приватизації від 20 жовтня 2006 року № 196825 Управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради видало ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32, 1 кв. м.
Рішенням від 19 грудня 2014 року у справі № 522/12271/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2015 року, Приморський районний суд м. Одеси задовольнив позов ОСОБА_3, визнав незаконним і скасував розпорядження органу приватизації від 20 жовтня 2006 року № 196825, визнав недійсним свідоцтво про право власності на житло від 20 жовтня 2006 року № НОМЕР_1, видане Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
У справі № 522/12271/14-ц суди зробили висновок про те, що ОСОБА_3 мав право на участь у приватизації зазначеної квартири, в якій проживав та мав реєстрацію на час здійснення її приватизації. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що відмова ОСОБА_3 у приватизації спірної квартири Департаментом міського господарства Одеської міської ради є порушенням у реалізації права на приватизацію житла відповідно до чинного законодавства.
Факт звернення ОСОБА_3 до органів місцевого самоврядування з питання приватизації житла підтверджується листом Комунального підприємства "Міське агентство приватизації житла" від 25 січня 2016 року № 19-П/01-07, у якому ОСОБА_3 запропоновано звернутися до юридичного відділу цього ж підприємства для отримання консультації з питання виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2014 року.
Проте, за життя оформити право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не встиг, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Із заявою про прийняття спадщини 29 червня 2016 року звернулася онука ОСОБА_3 ОСОБА_1, та державний нотаріус Другої одеської державної нотаріальної контори завів спадкову справу № 236/2016 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
У матеріалах спадкової справи міститься сформована нотаріусом інформаційна довідка зі спадкового реєстру від 29 червня 2016 року № 44294577, в якій зазначено про існування складеного ОСОБА_3 заповіту.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 12 травня 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Вахненко Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 6-364, згідно з яким все своє майно заповів ОСОБА_2 .
Матеріали спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_3 не містять відомостей щодо сповіщення нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Бутчаної О. В. як спадкоємця за заповітом про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 та наявність відповідного заповіту.
ОСОБА_2 29 березня 2018 року направила до Другої одеської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Право, застосоване судом
Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання положень закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема такі: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження
№ 61-17764св20).
Отже, практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Як на підстави поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини ОСОБА_2 посилалася на необізнаність про смерть спадкодавця та про наявність заповіту, складеного на її ім`я. Зазначала, що лише 15 березня 2018 року їй стало відомо про смерть ОСОБА_3 зі слів його сусідів, які їй також повідомили, що ОСОБА_3 перед смертю заповідав їй все належне майно. 16 березня 2018 року нотаріус підтвердив факт існування заповіту.
Суд апеляційної інстанції врахував усталену практику Верховного Суду та Верховного Суду України, зробив обґрунтований висновок про те, що незнання про смерть спадкодавця та відкриття спадщини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.