Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
місто Київ
справа № 206/6366/17
провадження № 61-1026св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року, постановлене суддею Румянцевим О. П., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складіГородничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:
- визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 ; житловий будинок на АДРЕСА_2 ; житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 ;
- поділити спільне сумісне майно так:
визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 962 кв. м, на АДРЕСА_1 та право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 ;
залишити у власності ОСОБА_2 житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою, площею1 026 кв. м;
припинити право спільної сумісної власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію замість частки житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 553 094, 00 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 24 жовтня 1997 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2, який розірвано рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2017 року.
Під час шлюбу ними за спільні кошти придбано житловий будинок разом із земельною ділянкою на АДРЕСА_1, вартість яких складає 258 181, 00 грн; житловий будинок на АДРЕСА_2, вартість якого - 312 224, 00 грн; житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1, вартість яких становить 1 123 499, 00 грн. Право власності на всі ці об`єкти нерухомого майна зареєстровані за відповідачем.
Позивачка ОСОБА_1 зазначала, що у власності ОСОБА_2 залишається майно, вартість якого є значно більшою, ніж вартість того майна, на яке вона просить визнати право власності за нею, тому відповідач повинен сплатити грошову компенсацію її частки у праві спільної сумісної власності в розмірі 553 094, 00 грн.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 05 листопада 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська позов задовольнив частково.
Суд визнав спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку на АДРЕСА_1, житловий будинок на АДРЕСА_2, житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
Поділив спільне сумісне майно так:
- визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 962 кв. м, на АДРЕСА_1 та право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 ;
- залишив у власності ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку, площею 1 026 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинив право спільної сумісної власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки у праві на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 553 094, 00 грн та на відшкодування судових витрат суму у розмірі 24 799, 80 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок на АДРЕСА_1 знесено у 2013 році, тому виснував, що позов підлягає частковому задоволенню. Інші позовні вимоги суд першої інстанції вважав доведеними та обґрунтованими.
Постановою від 27 жовтня 2021 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Змінив рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року в частині стягнення грошової компенсації з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, зменшивши цю суму з 553 094, 00 грн до 276 547, 00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про віднесення житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 вересня 2020 року по справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), та Верховного Суду України, викладеними у постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15. Апеляційний суд відхилив всі доводи скарги ОСОБА_2, окрім доводу щодо неправильності визначення судом першої інстанції розміру компенсації вартості частки у спільному сумісному майні подружжя. Суд зазначив, що загальна вартість спільного сумісного майна подружжя становить 1 693 904, 00 грн, тому, виходячи з рівності часток, кожному з колишнього подружжя повинно бути виділено майно на суму 846 952, 00 грн. Оскільки вартість майна, на яке за рішенням суду першої інстанції визнано право власності за позивачем, складає 570 405, 00 грн, тому сума компенсації становить 276 547, 00 грн.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 13 січня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року в частині визнання спільним майном подружжя житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, та в частині поділу цього майна, стягнення грошової компенсації вартості майна, припинення права спільної сумісної власності на зазначене майно і стягнення судових витрат; постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 та у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 200/13318/16-ц (провадження № 61-15343св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 280/1792/18 (провадження № 61-12254св21);
- суд першої інстанції під час ухвалення рішення вийшов за межі позовних вимог та порушив принцип змагальності сторін;
- суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 15 лютого 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, відкрив касаційне провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 24 жовтня 1997 року сторони зареєстрували шлюб, який рішенням від 11 липня 2017 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська розірвав.
Житловий будинок на АДРЕСА_3 належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В., право власності на який зареєстровано за відповідачем 01 листопада 2006 року.
Відповідно до акта інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_3 від 18 грудня 2013 року будинковолодіння АДРЕСА_3 обстежено та встановлено, що житловий будинок літ. А-1 було знесено у 2013 році, що також зафіксовано в технічному паспорті від 18 грудня 2013 року.
Рішенням державного реєстратора Кір`ян М. Ю. від 15 лютого 2016 року № 28248131 закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу за реєстраційним номером 849214812101 у зв`язку зі знищенням об`єкта нерухомого майна та проведенням державної реєстрації припинення права власності на нього. Відповідні відомості внесено до реєстру.
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 29 березня 2007 року, серія ЯЕА № 156014, виданим ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2006 року, відповідачу передано у приватну власність земельну ділянку, що розташована на території АДРЕСА_3, площею 0, 0962 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Ринкова вартість будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, станом на 19 березня 2020 року (з округленням) складає 258 181, 00 грн, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 19 березня 2020 року № 3409/3410-19.
Право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І.
Згідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 20 вересня 2017 року, на АДРЕСА_2, розташовані такі будівлі: житловий будинок під літ. А-1, який перебуває у стадії руйнування, вбиральня - літ. Д (80 % зносу), гараж - літ. Е (50 % зносу), споруди №1-5 (50-80% зносу).
Відповідно до акта голови квартального комітету Самарського виконавчого комітету від 27 лютого 2016 року № 22 будинок знаходиться в аварійному стані, в будинку ніхто не прописаний і не мешкає, покрівля протікає. Стеля в будинку протікає, стелі обвалені, немає газопостачання, водопостачання, електропостачання, пічне опалення зруйноване. Будинок нежилий, потребує капітального ремонту.
Ринкова вартість будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, станом на 19 березня 2020 року (з округленням) складає 312 224, 00 грн.
Також на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 1978 року, ОСОБА_2 належав житловий будинок на АДРЕСА_3, загальною житловою площею 20, 7 кв. м, з надвірними побудовами, розташований на земельній ділянці, площею 600 кв. м, право власності на який зареєстровано за відповідачем 27 червня 1979 року.
Рішенням виконавчого комітету Самарської районної Ради народних депутатів від 16 лютого 1996 року № 48/1 дозволено ОСОБА_2 будівництво нового житлового будинку на АДРЕСА_4 згідно з проєктом, виданим Відділом архітектури та містобудування при виконкомі райради народних депутатів.
04 листопада 1996 року складено технічний паспорт на побудований триповерховий житловий будинок на АДРЕСА_4 .
Рішенням виконавчого комітету Самарської районної ради від 23 квітня 1999 року № 206 ухвалено оформити ОСОБА_2 правоустановчі документи на самовільно побудовані веранду а-1, розміром 4, 05 м * 5, 79 м, та третій поверх житлового будинку, площею 119, 5 кв. м, на АДРЕСА_4 ; затверджено акти прийняття в експлуатацію триповерхового житлового будинку, побудованого ОСОБА_2 на АДРЕСА_4, розміром 13, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, що складається з 4-х житлових кімнат, житловою площею 73, 7 кв. м, загальною площею 349,9 кв. м, з прибудовою веранди, розміром 5, 79 м * 4, 05 м, та гаражем, розміром 4, 80 м * 6, 40 м.
Згідно зі свідоцтвом про право власності від 29 червня 1999 року, виданим на підставі рішення Виконавчого комітету Самарської районної ради від 23 квітня 1999 року № 206, будинковолодіння на АДРЕСА_4 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 23 вересня 1997 року, серія ДП № 003297, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської Ради народних депутатів від 21 серпня 1997 року № 1340, відповідачу передано у приватну власність земельну ділянку, що розташована на території АДРЕСА_4, площею 0, 0626 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Ринкова вартість будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, станом на 19 березня 2020 року (з округленням) складає 1 123 499, 00 грн.
Право, застосоване судом
Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.
Отже, спірні правовідносини щодо правового статусу будинковолодіння та земельної ділянки на АДРЕСА_1 та житлового будинку на АДРЕСА_2 регулюються, у тому числі, правилами Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), оскільки такі відносини виникли до 01 січня 2004 року, а правовідносини щодо правового статусу будинковолодіння та земельної ділянки на АДРЕСА_1 регулюються нормами СК України.
Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Частиною першою статті 25 КпШС України було визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).
Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тож статус об`єкта права спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Лише факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу об`єкта спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
В частині визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки на АДРЕСА_1 та житлового будинку на АДРЕСА_2, поділу цього майна шляхом визнання права власності на нього за ОСОБА_1 касаційна скарга доводів та вимог не містить. ОСОБА_2 зазначив, що погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, щоземельна ділянка на АДРЕСА_1 та житловий будинок на АДРЕСА_2 є спільним майном подружжя. З наведених підстав Верховний Суд не переглядає оскаржувані судові рішення в цих частинах, що відповідає приписам частини першої статті 400 ЦПК України. Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги, визначених у частині третій статті 400 ЦПК України не встановлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання права спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1, а також в частині вирішення інших похідних вимог позову ОСОБА_1 .
Заявник вважає, що спірне будинковолодіння в цілому не може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тільки його частина, яка збудована спільно подружжям. Спірна земельна ділянка не може бути спільним майном подружжя, оскільки одержана внаслідок приватизації та є його особистою власністю.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Щодо житлового будинку
У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 1978 року належав житловий будинок АДРЕСА_4, загальною житловою площею 20, 7 кв. м, з надвірними побудовами, розташований на земельній ділянці, площею 600 кв. м.
Рішенням Виконавчого комітету Самарської районної Ради народних депутатів від 16 лютого 1996 року № 48/1 ОСОБА_2 дозволено будівництво нового житлового будинку на АДРЕСА_4, та 04 листопада 1996 року виготовлено технічний паспорт на побудований триповерховий житловий будинок на АДРЕСА_4 .
29 червня 1999 року на підставі рішення Виконавчого комітету Самарської районної ради від 23 квітня 1999 року № 206 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_4 .
Водночас суд апеляційної інстанції врахував, що згідно з наданою відповідачем технічною документацією станом на 1998 рік площа житлового будинку складала 212, 1 кв. м, під забудовами перебувало 152, 0 кв. м; вже у 2006 році площа житлового будинку дорівнювала 343, 9 кв. м, під забудовами - 418, 0 кв. м, а відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 05 грудня 2008 року загальна площа спірного житлового будинку становила 472, 3 кв. м.
Отже, спірний житловий будинок частково зведений ОСОБА_2 у 1996 році, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_1, втім право власності на нього зареєстровано за відповідачем в період перебування сторін шлюбу, а також протягом цього шлюбу вдвічі збільшено площу житлового будинку без урахування площі господарських споруд.
З наведених підстав суд апеляційної інстанції, пославшись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц
(провадження № 14-114цс20), зробив висновок, що будинок на АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зроблено висновки, які враховані апеляційним судом у справі, що переглядається, про те, що за змістом статті 62 СК України "втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: істотність збільшення вартості майна; таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати потрібно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, оскільки потрібно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.