Постанова
Іменем України
21 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 335/2712/20
провадження № 61-10941св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат",
третя особа - первинна організація профспілки металургів і гірників України "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2021 року в складі судді Калюжної В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухара С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (далі - АТ "ЗВАК", третя особа - Первинна організація профспілки металургів і гірників України "ЗВАК" про визнання незаконним і скасування наказу, зобов`язання оформити звільнення з роботи за власним бажанням, стягнення заробітної плати, компенсації при звільненні, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що з 01 липня 2019 року вона займала посаду начальника адміністративно-господарського відділу підрозділів підпорядкування генерального директора АТ "ЗВАК", а також була обрана заступником голови Первинної організації профспілки металургів і гірників України АТ "ЗВАК". Наказом керівника підприємства від 28 січня 2020 року № ЗАлК-20-71008/02а позивача було відсторонено від роботи на час проведення службового розслідування з 28 січня 2020 року до 27 лютого 2020 року, як наслідок - доступ до робочого місця відстороненим працівникам на час відсторонення був дозволений лише за розпорядженням в.о. генерального директора АТ "ЗВАК". Із вказаним наказом позивача було ознайомлено під підпис та їй було надано його копію, після чого повідомлено, що до особливого розпорядження керівника підприємства вона відстороняється від роботи і її перепустку на територію AT "ЗВАК" заблоковано.
29 січня 2020 року позивача було запрошено з`явитися на роботу для передання службової документації, а 30 січня 2020 року її зустріли на вході (прохідній) до AT "ЗВАК" і працівник підприємства провів її поруч з турнікетом для проходу на територію підприємства за своєю перепусткою, оскільки перепустка позивачки була заблокована. Після цього позивачем у службовому кабінеті у присутності чотирьох працівників підприємства було передано службові документи та ключі від її кабінету, сейфу, архівів та ящика вхідних заявок відповідальній особі, про що було складено відповідний письмовий акт приймання-передачі документів від 30 січня 2020 року.
Не погоджуючись із відстороненням від роботи, позивач у період вимушеного очікування звернулась із письмовими скаргами до контролюючих органів, зокрема, виступила ініціатором і підписантом колективної скарги відсторонених від праці співробітників AT "ЗВАК" до головного управління Держпраці в Запорізькій області та Запорізької обласної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України. У скарзі зазначалося про порушення керівником AT "ЗВАК" трудового і пенсійного законодавства, зокрема необґрунтовано відсторонено працівників від функціональних обов`язків, а також про тиск з боку роботодавця на відсторонених працівників з метою їх нібито добровільного звільнення та незаконні звільнення окремих відсторонених працівників за начебто допущені прогули.
28 лютого 2020 року по закінченню її відсторонення від виконання функціональних обов`язків позивач прибула до входу на територію АТ "ЗВАК", щоб приступити до роботи, однак, її електронна перепустка була заблокована і працівники служби охорони повідомили їй про відсутність розпоряджень керівника щодо її пропуску на територію підприємства. Їй не було надано будь-яких пояснень щодо не допуску до роботи, і її спроби встановити причини цього та зв`язатися із керівництвом підприємства виявилися марними. Того ж дня позивачем було направлено письмову заяву керівнику підприємства про звільнення її з роботи з 28 лютого 2020 року за власним бажанням, на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України - у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, зокрема: невиплатою заробітної плати від підприємства більше, ніж за місяць та фактичний не допуск до роботи з 08-00 год 28 лютого 2020 року без пояснення причин. Позивачем у заяві було висунуто вимоги про видачу трудової книжки і копії наказу про звільнення, виплату заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України. Також позивачем направлено письмову заяву про видачу довідки про роботу. На зазначені заяви відповідачем не було надано жодної відповіді, а поштове відправлення було повернуто позивачу з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
05 березня 2020 року позивач отримала заробітну плату у розмірі 12 312,20 грн на банківську картку.
23 березня 2020 року позивачем було отримано відповідь Запорізької обласної організації профспілки металургів і гірників України на колективну скаргу, подану працівниками АТ "ЗВАК", з якої позивачу стало відомо, що 14 лютого 2020 року наказом керівника АТ "ЗВАК" її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул). Проте, на засідання Первинної організації профспілки металургів і гірників України "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" позивача з приводу її звільнення запрошено не було, трудову книжку та копію наказу про звільнення їй не надано.
Позивач була змушена звернутися до суду з цим позовом та просила суд: визнати незаконним і скасувати наказ відповідача про звільнення її за ініціативою роботодавця згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 14 лютого 2020 року та визнати недійсним запис про таке звільнення у трудовій книжці; зобов`язати відповідача оформити наказ про звільнення позивача з роботи з 28 лютого 2020 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України - за власним бажанням внаслідок невиконання роботодавцем законодавства про працю; стягнути з відповідача на її користь заборгованість з розрахунку при звільненні у розмірі 12 312,20 грн, компенсацію при звільненні за порушення законодавства про працю у розмірі 33 737,55 грн, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 29 лютого 2020 року по день ухвалення рішення суду, який станом на день подання позову становив 14 032,41 грн; стягнути на її користь понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки генерального директора АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" від 14 лютого 2020 року № 02-241 о/к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника адміністративно-господарського відділу ППГД АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" за прогул згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника адміністративно-господарського відділу ППГД АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат"; стягнено з АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 лютого 2020 року до 01 лютого 2021 року включно в сумі 145 001,57 грн; у решті відмовлено у задоволенні позовних вимог; вирішено питання про розподіл судових витрат; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що відповідно до наказу № 02-241 о/к від 14 лютого 2020 року щодо звільнення позивача підставами для його винесення були встановлені обставини відсутності ОСОБА_1 на роботі без поважних причин з 29 січня 2020 року до 12 лютого 2020 року включно, з посиланням на відповідні акти. Разом з цим, судами встановлено, що доказів на підтвердження відсутності позивача без поважних причин на роботі, відповідачем не надано. Судами встановлено, що на підставі наказу від 28 січня 2020 року ОСОБА_1 фактично було відсторонено від роботи, шляхом блокування її перепустки та обмежено доступ на територію підприємства. Таким чином, неявка ОСОБА_1 на роботу та невиконання своїх обов`язків в період часу з 29 січня 2020 року по день звільнення була обумовлена поважною причиною, а саме, виконанням розпорядження керівника АТ "ЗВАК". Також судами установлено відсутність згоди первинної профспілкової організації на звільнення позивача. Крім того, оскаржуваний наказ про звільнення позивача не містить відомостей про дату, з якої позивача звільнено із займаної посади. Враховуючи встановлені обставини, суди вважали, що звільнення ОСОБА_1 з роботи, у зв`язку з прогулом відбулось з порушенням чинного законодавства, наказ про звільнення є безпідставним та незаконним, а отже право позивача в цьому випадку підлягає захисту шляхом визнання незаконним і скасування наказу від 14 лютого 2020року про звільнення позивача та поновлення її на роботі. Разом із цим, також підлягав стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Інші позовні вимоги визнані судами необґрунтованими та такими, що не можуть бути задоволені згідно фактичних обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року в. о. генерального директора АТ "ЗВАК" - Ляшенко Д. М. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення позивача є законним, оскільки вона була відсутня на роботі без поважних причин, позивача від роботи не відсторонювали, щоб вона не мала змогу працювати. Суди розглянули та задовольнили позовні вимоги позивача, які вона не заявляла. Разом із цим, відмова первинної профспілкової організації в наданні згоди на звільнення позивача є недостатньо мотивованою, а тому суди помилково взяли її до уваги. Також заявник вказує на помилковість нарахованої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який було стягнуто на користь позивача. Суди у даній справі не надали належної оцінки всім доказам у справі.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку із цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 01 липня 2019 року була прийнята на посаду начальника адміністративно-господарського відділу підрозділів підпорядкування генерального директора АТ "ЗВАК".
Наказом в.о. генерального директора АТ "ЗВАК" № № ЗАлК-20-71008/02а від 28 січня 2020 року "Про проведення службового розслідування та відсторонення від виконання обов`язків" було створено і затверджено комісію, яку зобов`язано провести службове розслідування, щодо фінансово-господарської діяльності на АТ "ЗВАК" за період з 05 березня 2019 року до 27 січня 2020 року у строк з 28 січня 2020 року до 27 лютого 2020 року, із подальшим оформленням його результатів відповідним актом.
На період проведення службового розслідування відсторонено від виконання функціональних обов`язків працівників, які безпосередньо пов`язані із виконанням керівних, адміністративних та господарсько-розпорядчих функцій на підприємстві, серед яких, зокрема зазначено начальника адміністративно-господарського відділу АТ "ЗВАК" Апалькову Л. Л., та яким дозволено з 29 січня 2020 року доступ на територію підприємства тільки з дозволу члена дирекції в.о. генерального директора АТ "ЗВАК" Кізілова С. А.
Наказом № 02-241 о/к від 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника адміністративно-господарського відділу ППГД АТ "ЗВАК", за порушення трудової дисципліни, а саме, за прогул, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 3 роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).
Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходитися) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Відповідно до наказу № 02-241 о/к від 14 лютого 2020 року щодо звільнення позивача, підставами для його винесення були встановлені обставини відсутності ОСОБА_1 на роботі без поважних причин з 29 січня 2020 року до 12 лютого 2020 року включно, з посиланням на відповідні акти.
Суди встановили, що в позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що її звільнення було незаконним, оскільки фактично роботодавець не допускав її до роботи з 29 січня 2020 року до 28 лютого 2020 року шляхом видання наказу про відсторонення від роботи, блокував електронну перепустку та обмежив у такий спосіб її можливість фізично потрапити на робоче місце. Факти блокування ОСОБА_1 електронної перепустки та не допуск до роботи відповідачем у ході розгляду справи не були спростовані належними доказами, які у свою чергу підтверджені в ході судового розгляду.