Постанова
Іменем України
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 442/2982/17
провадження № 61-19023св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила: припинити право спільної часткової власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 з господарськими спорудами та на земельну ділянку; розділити в натурі житловий будинок, загальною площею 195,4 кв. м з господарськими спорудами та земельну ділянку, загальною площею 910 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які знаходяться за адресою: будинок АДРЕСА_1 таким чином:
- виділити ОСОБА_1 і визнати за нею право приватної власності на відокремлені частини житлового будинку, як на окреме домоволодіння, та господарські споруди, що відповідають розміру 1/2 частки у праві власності кожної із сторін у спільному майні, яке складається із наступних приміщень: коридор літ. "1-1" площею 7,5 кв. м, кімната літ. "1-2" площею 20,6 кв. м, кімната літ. "1-3" площею 17,6 кв. м, кімната літ. "1-4" площею 15,8 кв. м, коридор літ. "1-5" площею 5,9 кв. м, кухня літ. "1-6" площею 8,2 кв. м, санвузол літ. "1-7" площею 4,6 кв. м, підвал літ. І і ІІ площею 10,8 кв. м. і 14,1 кв. м, огорожа "1", колодязь "к1", сходи "а1", загальною площею 105,1 кв. м, житловою площею - 54 кв. м, та на подвір`ї: колодязь навпроти кімнати літ. "1-4";
- виділити ОСОБА_1 і визнати за нею право приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій розміщений вхід до відокремленої частки житлового будинку, що буде виділена ОСОБА_1 в результаті його поділу в натурі зі сторони розташування кімнат: літ "1-3", "1-4", "1-5" та "1-6" на плані житлового будинку позначеного літ. "А-ІІ", загальною площею 45,5 кв. м;
- виділити ОСОБА_2 і визнати за нею право приватної власності на інші відокремлені приміщення частини житлового будинку, а саме: 2-й поверх будинку та господарські споруди, що відповідають розміру 1/2 частки кожної із сторін у спільному майні та на подвір`ї: колодязь навпроти кімнат літ. "1-3" і "1-2", підвал навпроти кімнати літ. "1-3" і гараж навпроти кімнати літ. "1-2";
- виділити ОСОБА_2 і визнати за нею право приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій відповідно розміщений захід до відокремленої частки житлового будинку, що буде виділена ОСОБА_2 в результаті його поділу в натурі зі сторони розташування кімнат: літ. "1-2", "1-3", кухні літ. "1-6" та санвузлу літ. "1-7" на плані житлового будинку, позначеного літ. "А-ІІ", загальною площею 45,5 кв. м.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, який склав заповіт на користь позивача та відповідача, яким заповів їм у рівних частках житловий будинок АДРЕСА_1 . 28 червня 1995 року державним нотаріусом Другої Дрогобицької державної нотаріальної контори видано позивачу та відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку цього будинку та здійснено державну реєстрацію права власності на успадковане нерухоме майно. Однак, в подальшому відповідач здійснила переобладнання в будинку, без порушення несучих стін та без втручання у зовнішню конструкцію, внаслідок чого його загальна площа становить 195,4 кв. м, а житлова площа - 117,4 кв. м.
Позивач зазначала, що запропонований нею поділ будинку відповідає фактичному користуванню ним та господарськими спорудами, якими є: 2 колодязі, підвал, гараж, огорожа, хвіртки, і відповідно до якого позивач пропонує поділити земельну ділянку, на якій знаходиться будинок, оскільки у зв`язку з переходом права власності на частину будинку, до власника будинку переходить і право власності на земельну ділянку, відповідно до частки в будинку. Між сторонами не досягнуто домовленості про поділ будинку та земельної ділянки в натурі, що унеможливлює укладення договору, тому просить провести поділ вказаного нерухомого майна в судовому порядку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Припинено право спільної часткової власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 з господарськими спорудами та на земельну ділянку, яка передана на праві приватної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель відповідачу ОСОБА_4 (після зміни прізвища - ОСОБА_2 ) та позивачу ОСОБА_1 .
Поділено в натурі житловий будинок, загальною площею 195,4 кв. м, з господарськими спорудами та земельну ділянку, загальною площею 751 кв. м, яка передана на праві приватної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель ОСОБА_4 (після зміни прізвища - ОСОБА_2 ) та ОСОБА_1, згідно державного акта на право власності на землю серія IV-ЛВ № 052503 від 12 лютого 1998 року, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право приватної власності на відокремлені частини житлового будинку, як на окреме домоволодіння та господарські споруди, що відповідає розміру 1/2 частки кожної із сторін у спільному майні, згідно запропонованого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 350 від 26 червня 2019 року.
Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій розміщений вхід до відокремленої частки житлового будинку, що буде виділена ОСОБА_1 в результаті його поділу в натурі, згідно запропонованого варіанту висновку земельно-технічної експертизи № 21/20-20м від 03 березня 2020 року.
Виділено ОСОБА_2 та визнано за нею право приватної власності на відокремлені частини житлового будинку, як на окреме домоволодіння та господарські споруди, що відповідає розміру 1/2 частки кожної із сторін у спільному майні, згідно запропонованого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 350 від 26 червня 2019 року.
Виділено ОСОБА_2 та визнано за нею право приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій розміщений вхід до відокремленої частки житлового будинку, що буде виділена відповідачу ОСОБА_2 в результаті його поділу в натурі, згідно запропонованого варіанту висновку земельно-технічної експертизи № 21/20-20м від 03 березня 2020 року.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за відхилення від ідеальних частин, які належать співвласнику 1/2 ідеальної частини ОСОБА_1, згідно запропонованого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 350 від 26 червня 2019 року, в розмірі 28 632,50 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існують неприязні стосунки, виникають конфлікти, що унеможливлює спільне та мирне користування житловим будинком та земельною ділянкою, у позасудовому порядку вони не дійшли згоди щодо поділу належного їм на праві спільної часткової власності майна.
Суд врахував висновок судової будівельно-технічної експертизи № 350 від 26 червня 2019 року, у якому зазначений один можливий варіант розподілу спірного майна з урахуванням часток сторін (1/2). При даному варіанті розподілу житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані на АДРЕСА_1, грошова компенсація в сумі 28 532,50 грн за відхилення від ідеальних частин належить співвласнику 1/2 ідеальної частки - позивачу ОСОБА_1 . При такому варіанті розподілу спірного будинковолодіння відсутня необхідність у проведенні ремонтно-будівельних робіт.
Стосовно позовної вимоги провести реальний поділ земельної ділянки, суд вказував, що такий виділ базується за тими ж "принципами та методичними підходами, які застосовуються до поділу житлового будинку, за виключенням того правила, що у випадку виділу в натурі частки земельної ділянки, співвласнику якому вона виділяється, надається право саме на ту частину землі на якій розташована відокремлена частина житлового будинку, що виділяється співвласнику. З висновку земельно-технічної експертизи № 21/20-20я від 03 березня 2020 видно, що наявнийодин можливий варіант розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_1 між співвласниками, враховуючи розподіл житлового будинку та господарських будівель запропонований у висновку експерта № 350 від 26 червня 2019 року. При даному варіанті поділу земельної ділянки співвласнику 1/2 ідеальної частки - ОСОБА_1 для проходу та заїзду на запропоновану земельну ділянку необхідно влаштувати хвіртку та ворота.
Суд вважав проведений поділ прийнятним і справедливим та таким, що максимально відповідатиме інтересам сторін.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2020 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що успадкований сторонами спірний житловий будинок втратив тотожність із тим, який сторони отримали у власність згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 червня 1995 року. Зокрема, має місце зміни (збільшення) площі спірного будинку внаслідок проведених у ньому перепланувань та добудов - збільшення житлової площі із 76,6 кв. м до 117,4 кв. м, загальної площі - із 186,8 кв. м до 195,4 кв. м. Тобто, має місце реконструкція будинку, проведення якої не було здійснене у встановленому законом порядку і право власності на реконструйований будинок в існуючих площах сторонами не оформлено (зареєстровано), тому відсутні підстави для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про поділ цього будинку.
У зв`язку з відмовою у задоволенні позовної вимоги позивача про поділ будинку, не підлягає задоволенню й вимога щодо поділу земельної ділянки, яка у даному випадку є похідною від вирішення питання поділу будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 листопада 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 рокута залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2020 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 січня року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 727/11479/17.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У березні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 (до зміни прізвища - ОСОБА_4 є співвласниками у рівних частках (по 1/2 частці кожна), житлового будинку, загальною площею 186,8 кв. м., у тому числі житловою площею - 76,6 кв. м, на АДРЕСА_1 .
Сторони набули це нерухоме майно у власність в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 28 червня 1995 року Другою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою.
У вказаному свідоцтві про право на спадщину за заповітом зазначено, що успадкований будинок розташований на земельній ділянці площею 910 кв. м, позначений в довідці-характеристиці під літ. "А-І", в цілому складається з чотирьох кімнат, житловою площею 76,6 кв. м, і двох кухонь. До будинку відносяться господарські прибудови: огорожа літ. № 1, колодязь літ. "К".
За Державним актом на право власності на землю серія ІV-ЛВ № 052503 від 12 лютого 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0751 га, призначена для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що розташована на АДРЕСА_1 .
З досліджених апеляційним судом матеріалів інвентаризаційної справи (в оригіналі), окремі копії документів з яких містяться в справі і досліджувались судом першої інстанції, встановлено, що в спірному житловому будинку проведені перепланування та добудови, внаслідок чого змінилась кількість приміщень та функціональне призначення окремих із них, а також змінилась площа будинку: як загальна площа, так і житлова площа. З експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку встановлено, що станом на 21 лютого 2017 року загальна площа будинку становить 195,4 кв. м, у тому числі житлова площа - 117,4 кв. м; наявні внутрідворові споруди: колодязь (бетонний), металеві ворота, замощення (бетонне), погріб ("пг") та сарай ("Б"), які були споруджені вже після державної реєстрації спадкового нерухомого майна, зокрема, сарай та погріб - у 2000 році (арк. 73-75 інвентаризаційної справи), в акті поточних змін, які зареєстровані станом на 21 лютого 2017 року, наявні відомості про добудову (арк. 76 інвентаризаційної справи).
Зміни у правовстановлюючі документи на будинок після проведених у ньому перепланувань (переобладнань, добудов), зокрема, щодо збільшення його площі, внесені не були.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.