ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 2312/95/2012
провадження № 61-11772св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Карпенко С. О. (судді-доповідача),
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., Сердюка В. В.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Фещук Олена Андріївна,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Губерським Анатолієм Станіславовичем, на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області
від 20 березня 2019 року, постановлену у складі судді Калієвського І. Д., та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги
У січні 2019 року ОСОБА_1, діючи через свого представника - адвоката Губерського А. С., звернувся зі скаргою на постанову головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - державний виконавець) Фещук О. А. про накладення штрафу.
В обґрунтування скарги вказував, що 18 вересня 2018 року державним виконавцем Фещук О. А. винесено постанову у виконавчому провадженні № 49687601 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 47 835,14 грн, що складає 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів.
Вказував, що чинна редакція частини чотирнадцятої статті 71 Закону
України "Про виконавче провадження", якою визначено право державного виконавця винести оскаржувану постанову, діє з 28 серпня 2018 року. В силу частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Положення Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII та Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, який втратив чинність 5 січня 2017 року та був чинним на час відкриття виконавчого провадження, не містять санкцій, аналогічних до чинної редакції
частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".
На думку заявника, положення частини чотирнадцятої статті 71 Закону
України "Про виконавче провадження" не поширюються на заборгованість зі сплати аліментів, яка виникла до 28 серпня 2018 року.
За таких обставин просив скасувати постанову про накладення на нього штрафу у розмірі 47 835,14 грн, винесену 18 вересня 2018 року державним виконавцем Фещук О. А. у виконавчому провадженні № 49687601.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня
2019 року провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції послався на
частину другу статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначено, що постанови про витрати виконавчого провадження та штрафи можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Місцевий суд зазначив, що вказана скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Губерським А. С., залишено без задоволення, а ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня 2019 року - без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив зі змісту частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня
2018 року у справах № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та
№ 921/16/14г/15(провадження № 12-93гс18), а також у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Губерський А. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня
2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 травня
2019 року і направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції про неможливість розгляду його скарги у порядку цивільного судочинства з підстав віднесення розгляду скарг на постанову державного виконавця про накладення штрафу до юрисдикції адміністративних судів.
Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що постанова державного виконавця про накладення штрафу у цій справі винесена під час примусового виконання рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, тому скарга на таку постанову підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 3 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою адвокатом Губерським А. С., на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня
2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 травня
2019 року зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2610/27695/2012
(провадження № 14-37цс21). Ухвалою Верхового Суду від 19 жовтня 2022 року касаційне провадження поновлено.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 23 травня 2012 року у справі № 2312/95/2012 стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 січня 2012 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Виконавчий лист з примусового виконання вказаного рішення перебуває на виконанні у Дарницькому районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Заборгованість зі сплати аліментів на 18 вересня 2018 року складає
95 670,27 грн.
Постановою державного виконавця Фещука О. А. від 18 вересня 2018 року у виконавчому провадженні № 49687601 накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, який складає
47 835,14 грн.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, поданої адвокатом Губерським А. С., на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня 2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно зі статтею першою Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За нормами частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.