Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 726/432/20
провадження № 61-3406св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визнання права власності на Ѕ частину в цьому майні.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що сторони у період з 28 вересня 2002 року по 06 березня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Садгірського районного суду міста Чернівців від 06 березня 2012 року (справа № 2-154/2012).
16 квітня 2003 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, відсоток готовності якого складав 56%. Згідно із умовами договору право власності на відчужуваний будинок переходило до ОСОБА_2 із покладенням на неї обов`язку в тримісячний термін виготовити документи на право користування земельною ділянкою та переоформити дозвіл на проведення будівельно-монтажних робіт у міській інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю та зареєструвати цей договір після здачі в експлуатацію будинку в Чернівецькому комунальному БТІ. Вказане положення було включено до договору згідно з рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 260/8 від 08 квітня 2003 року.
Кошти на придбання вказаного незавершеного будівництвом житлового будинку у розмірі 35 517,00 грн були в розпорядженні подружжя у зв`язку із продажем ОСОБА_1 13 лютого 2003 року 1/3 частини належної йому квартири, яка перейшла йому у спадок 13 серпня 2002 року.
На підтвердження укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку також свідчить договір завдатку від 22 березня 2003 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передає ОСОБА_4, ОСОБА_5 завдаток у розмірі 1 000,00 дол. США на доказ укладення та забезпечення виконання договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку із земельною ділянкою на АДРЕСА_1, в рахунок належних до сплати 11 000,00 дол. США.
Земельна ділянка, яка була складовою договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, належним чином оформлена 24 лютого 2009 року, їй присвоєно кадастровий номер 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.
На день подання позову незавершений будівництвом будинок складається із: цокольного поверху загальною площею - 124,8 кв. м; першого поверху - загальною площею - 125,4 кв. м (60,8 кв. м житлова); другого поверху - загальною площею - 132,8 кв. м (67,1 кв. м житлова). Усього по будинку: загальна площа 383 кв. м (127,9 кв. м житлова).
У період з квітня 2004 року по жовтень 2010 року на земельній ділянці самовільно збудовано гараж, вигрібну яму та огорожу.
Згідно із висновком експерта від 05 вересня 2016 року сукупна вартість майна колишнього подружжя, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та складається з незавершеного будівництвом двоповерхового з цокольним поверхом цегляного житлового будинку літ. "А", загальною площею 383 кв. м, зі ступенем будівельної готовності 93%, цегляного гаража літ. "Б", вигрібної ями № 2, огорожі № 3, становить 2 222 354,00 грн, (без врахування ПДВ).
З кінця 2010 року подружжя не проживає однією сім`єю.
Позивач без судового втручання позбавлений одноосібної можливості проведення державної реєстрації незавершеного будівництвом будинку, оскільки титульним володільцем як земельної ділянки, так і об`єкта незавершеного будівництва є відповідачка, і виключно вона може завершити процедуру реєстрації об`єкта нерухомості
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
визнати спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1 га, з кадастровим номером 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачною будівництва, а також будівельні матеріали та приладдя, використані у створенні об`єктів незавершеного будівництвом житлового будинку літ. "А", загальною площею - 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова); гаража літ. "Б"; вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, вартістю 2 222 354,00 грн, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки та 1/2 частину будівельних матеріалів та приладдя, використаних у створенні об`єктів незавершеного будівництва житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівців від 01 грудня
2020 року у складі судді Байцар Л. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1 га, з кадастровим номером 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачною будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будівельні матеріали та приладдя, використані у створенні об`єктів незавершеного будівництвом житлового будинку літ. "А", загальною площею 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова), гаража літ. "Б", вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, загальною вартістю 2 222 354 грн.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини земельної ділянки загальною площею 0,1 га, з кадастровим номером 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини будівельних матеріалів та приладдя, використаних у створенні об`єктів незавершеного будівництва житлового будинку: літ. "А", загальною площею 132,8 кв. м
(з них 67,1 кв. м - житлова), гаража літ. "Б", вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, загальною вартістю 2 222 354 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, місцевий суд виходив із того, що суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця таке будівництво, а тому дійшов висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, слід визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 01 грудня
2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.
Визнаючи спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 самочинно збудовані гараж літ. Б, вигрібну яму № 2, огорожу № 3, судом першої інстанції не враховано, що для визнання об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності подружжя необхідно встановити, чи не відноситься такий об`єкт до самочинного будівництва, оскільки, якщо будівництво є самочинним, то визнати право власності на нього як на об`єкт незавершеного будівництва неможливо.
Разом із тим, у справі відсутній висновок будівельно-технічної експертизи, або інші належні докази, які б підтверджували вартість та обсяг будівельних матеріалів, що використані для побудови указаного житлового будинку, для можливості визнання права на будівельні матеріали та обладнання.
При ухваленні рішення суд першої інстанції належним чином не дослідив усі обставини справи, оскільки у разі вирішення спору з приводу визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання у рішенні суду слід зазначати ці матеріали та обладнання, деталізувати та конкретизувати перелік, найменування, обсяг, вартість використаних будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані при будівництві цього об`єкту нерухомості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року та залишити в силі рішення місцевого суду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.
Судом не взято до уваги ту обставину, що спірний об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів і чинним законодавством при вирішенні питання про їх поділ не передбачено вимоги детально вказувати конкретний обсяг будівельних матеріалів використаних у процесі будівництва.
Судове рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі
№ 310/11746/13-ц та від 10 лютого 2021 року у справі № 495/3009/15-ц.
Також заявник звертає увагу на те, що йому не було роз`яснено право на заявлення клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.
Крім того, заявник стверджує, що розгляд справи в апеляційному суді було проведено без його участі.
Провадження у суді касаційної інстанції
29 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
12 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу іншим учасником справи до Верховного Суду не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_2 28 вересня 2002 року, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького управління юстиції, актовий запис № 1373.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 06 березня 2012 року шлюб було розірвано (а. с. 25-26).
16 квітня 2003 року, під час перебування сторін у шлюбі, було укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, готовність якого складав 56% (а. с. 21-22).
За умовами вказаного договору право власності на відчужуваний будинок переходило до ОСОБА_2 із покладенням на неї обов`язку в тримісячний термін виготовити документи на право користування земельною ділянкою та переоформити дозвіл на проведення будівельно-монтажних робіт в міській інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та зареєструвати цей договір після здачі в експлуатацію будинку в Чернівецькому комунальному БТІ, вказане положення було включено до договору згідно з рішенням виконкому Чернівецької міської ради № 260/8 від 08 квітня 2003 року.
Відповідно до акту на землю ЯЕ 360231 від 24 лютого 2009 року земельна ділянка, яка є складовою частиною договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, належним чином оформлена 24 лютого 2009 року, їй присвоєно кадастровий номер 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.
Згідно із наданими копіями квитанцій (за період із квітня 2004 року по жовтень 2010 року) вбачається фінансування завершення будівництва будинку та створення нових об`єктів незавершеного будівництва (гараж, вигрібна яма, огорожа) за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 56-113).
Встановлено, що з первинного об`єкта незавершеного будівництвом житлового будинку, придбаного подружжям 16 квітня 2003 року, процент готовності якого складав 56%, об`єкт незавершеного будівництва доведений до стану будівельної готовності 93%, і на день подання позову складається з: цокольного поверху загальною площею 124,8 кв. м; першого поверху загальною площею 125,4 кв. м (з них 60,8 кв. м - житлова); другого поверху загальною площею 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова); усього у будинку: загальна площа 383 кв. м (з них 127,9 кв. м - житлова).
Згідно із технічним паспортом на домоволодіння на АДРЕСА_1 на земельній ділянці самовільно збудовано: гараж літера "Б", вигрібну яму та огорожу.
За висновком експерта від 05 вересня 2016 року сукупна вартість майна колишнього подружжя, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що складається з незавершеного будівництвом двоповерхового з цокольним поверхом цегляного житлового будинку літ А, загальною площею 383 кв. м зі ступенем будівельної готовності 93%, цегляного гаража літ. Б, вигрібної ями № 2, огорожі № 3, за ринковою вартістю об`єкта оцінки становить 2 222 354,00 грн (без урахування ПДВ) (а. с. 29-46).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав щодо об`єкта незавершеного будівництва, врахуванню підлягають особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду 28 квітня 2022 року у справі № 1319/10432/2012 (провадження № 61-3529св21).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Системне тлумачення категорій "об`єкт нерухомого майна" (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та "об`єкт незавершеного будівництва" (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 569/5126/19 (провадження № 61-3815св22).
За частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).
Державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).
За наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва,до реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва (постанова Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18).
Не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, і підстав для відступу від цієї позиції немає. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 352/90/16-ц (провадження № 61-303св19).
Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.