ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 814/129/16
адміністративне провадження № К/9901/27998/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Чумаченко Т.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року (Суддя: Середа О.Ф.),
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року (Судді: Димерлій О.О., Єщенко О.В., Домусчі С.Д.),
у справі №814/129/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Юженергобуд"
до Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В :
В січні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Юженергобуд" (далі - позивач, ПАТ "Юженергобуд") звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач, Южноукраїнська ОДПІ), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.12.2015 року № 0000072200.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено (т. 2 а.с. 137-146, 189-193).
Не погодившись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в обґрунтування якої зазначив на правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за податковими накладними, виписаними контрагентами: ТОВ "Моноліт Контракшн", ТОВ "Сайбері", ТОВ "Укртехнопромпоставка" та ТОВ "Рембудторгмаш" з огляду на відсутність у контрагентів позивача кваліфікованого персоналу, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, тощо. Таких висновків відповідач дійшов враховуючи листи Вишгородської ОДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ "Укртехнопромпоставка", інформацію від Вишгородської ОДПІ про відсутність за місцезнаходженням ТОВ "Сайбері" та ТОВ "Рембудторгмаш", інформацію із IC "Податковий блок" підсистема "Обробка ПЗ та платежів" щодо ТОВ "Моноліт Контракшн". Враховуючи викладене просив суд скасувати судові рішення та відмовити в задоволенні позову (т. 2 а.с. 201-203).
15.11.2021 року на адресу Верховного Суду від Головного управління ДПС у Миколаївській області надійшло клопотання про заміну відповідача його правонаступником та про закриття провадження у справі, із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21 вересня 2021 року по справі № 905/2030/19 (905/1159/20).
Колегія суддів, розглянувши клопотання Головного управління ДПС у Миколаївській області та враховуючи реформування податкової системи і реорганізацію податкових органів, в порядку, встановленому статтею 52 КАС України, допускає заміну відповідача - Южноукраїнську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Миколаївській області, її правонаступником - Головним управлінням ДПС в Миколаївській області.
Щодо клопотання про закриття провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.
Клопотання про закриття провадження у справі з посиланням на вимоги статті 345 КАС України, вмотивоване правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 вересня 2021 року по справі № 905/2030/19 (905/1159/20), відповідно до якої вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.
Перевіривши наведені заявником обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав до скасування судових рішень із закриттям провадження у справі, з огляду на наступне.
Питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.
Вирішуючи питання наявності підстав для скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень, ухвалених відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил і їх тлумачення, суди виходили з такого:
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Отже, наведені положення абз. 2 ч. 1 ст. 354 КАС України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення ЄСПЛ є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень ч. 2 ст. 3 КАС України.
У практиці ЄСПЛ проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме "принцип правової впевненості", "легітимні сподівання" та "правовий пуризм".
Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.
ЄСПЛ неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі "Проценко проти Росії", заява №13151/04, п.26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти Росії", зава №8269/02, п.38).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.
Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.
Вищенаведені положення свідчать про те, що недотримання державою вимоги ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи "судом, встановленим законом", не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду.
Таким чином, якщо держава запроваджує спеціалізовану судову систему, то недоліки цієї системи, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталою судовою практикою, не повинні мати негативних наслідків для особи.
Відтак, скасування судового рішення з мотивів порушення юрисдикції всупереч волі особи, яка була учасником провадження, не забезпечує право людини на справедливий суд (постанова КАС ВС від 12.09.2019 по справі №826/6879/16). Згодом такий підхід було підтримано ВП ВС у постанові від 21.09.2021 по справі №905/2030/19 (905/1159/20).
Таким чином, підстав до скасування судових рішень, ухвалених відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил і їх тлумачення, з мотивів порушення підсудності, колегія суддів не вбачає.
Питання правових наслідків зміни судової практики також вирішувалося Верховним Судом з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду щодо цього, зокрема у постановах від 10.11.2021 у справі №160/12941/19 (провадження №К/9901/16479/21), від 18 листопада 2021 року у справі № 826/1620/18 (адміністративне провадження № К/9901/67773/18), від 17 серпня 2022 року у справі № 640/20951/19 (адміністративне провадження № К/9901/36978/21).
Крім цього, колегія суддів зазначає, що у відповідності до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 21.09.2021 по справі №905/2030/19 (905/1159/20) банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18 жовтня 2018 року № 2597-VІІІ та введеним в дію з 21 жовтня 2019 року. У правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу з 21 жовтня 2019 року підлягають застосуванню положення статті 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство у господарському судочинстві (абз. 29, 44).
У даній справі позивач звернувся до суду із позовом до набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства і судові рішення у справі прийняті також до 21.10.2019 року, що свідчить про відсутність підстав для застосування до розглядуваних правовідносин правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).
Отже колегія суддів важає за необхідне розглянути касаційну скаргу по суті.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 19.11.2015 року по 09.12.2015 року Южноукраїнською ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Юженергобуд" (код за ЄДРПОУ 04630809) з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з платниками контрагентами-постачальниками (зокрема): ТОВ "Моноліт Контракшн" за грудень 2014 року, ТОВ "Сайбері" за грудень 2014 року, січень 2015 року, ТОВ "Укртехнопромпоставка" за січень 2015 року та ТОВ "Рембудторгмаш" за квітень 2015 року, за результатами якої контролюючим органом складено акт перевірки від 16.12.2015 року № 12/14-09-22-01/04630809 з висновками про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 4 179 653 грн., в т.ч. по періодах: грудень 2014-1 591 259, січень 2015 - 1 324 126 грн, квітень 2015 - 1 262 268 грн (т.1 а.с. 15-66).
Вказаних висновків відповідач дійшов з огляду на відсутність у контрагентів позивача кваліфікованого персоналу, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, використавши: листи Вишгородської ОДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ "Укртехнопромпоставка", інформацію від Вишгородської ОДПІ про відсутність за місцезнаходженням ТОВ "Сайбері", акт № 3536/10-13-07-01-14 від 29.05.2015 р. ДПІ Києво - Святошинського району "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Рембудторгмаш", інформацію із IC "Податковий блок" підсистема "Обробка ПЗ та платежів" щодо ТОВ "Моноліт Контракшн", а також податкову інформацію "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Моноліт Констракш" ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС м. Києва з питань дотримання вимог податкового законодавства України з ПДВ за період грудень 2014 р.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.12.2015 р. № 0000072200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 6 269 479, 50 грн., у тому числі за основним платежем 4 179 653 грн., за штрафними санкціями у сумі 2 089 826, 50 грн (т. 1 а.с. 68).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції дійшли висновку про документальне підтвердження позивачем первинними документами реальності здійснення господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період. Дослідивши первинні документи суди дійшли висновку, що останні містять опис господарських операцій, усі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені печатками відповідних підприємств, отже підтверджують фактичне виконання господарських операцій. До того ж, під час розгляду справи, відповідачем не надано судам попередніх інстанцій вироків стосовно контрагентів позивача за порушення вимог податкового законодавства.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.