ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №640/30483/21
адміністративне провадження № К/990/23687/22, №К/990/23679/22, К/990/23760/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз"
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Акціонерного товариства "Укртрансгаз", Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року (постановлену у складі судді Іщука І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Собківа Я.М., суддів Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.),
У С Т А Н О В И В :
1. 25 жовтня 2021 року Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" (далі також - позивач, АТ ОГС "Дніпрогаз") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києві з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - відповідач, НКРЕКП), в якому просило:
визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП, що полягає у нерозгляді заяв від 13 вересня 2021 року №491007.1.-СЛ-8545-0921 та від 23 жовтня 2021 року №491007.1- СЛ-11042-1021;
зобов`язати НКРЕКП затвердити обсяг різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ОГС "Дніпрогаз", та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими НКРЕКП в розмірі 778 161 тис. гривень;
зобов`язати НКРЕКП включити АТ ОГС "Дніпрогаз" в Реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу у відповідності до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".
2. Разом із позовною заявою АТ ОГС "Дніпрогаз" подало до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив:
заборонити органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії зі стягнення заборгованості АТ ОГС "Дніпрогаз" перед Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (далі також - АТ "Укртрансгаз") та Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі також - АТ "НАК "Нафтогаз України"), що підлягає врегулюванню в порядку визначеному нормами Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а саме, заборонити вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості АТ ОГС "Дніпрогаз":
- перед АТ "Укртрансгаз" у сумі 186 582 865 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором про надання послуг з транспортування природного газу №1512000733 від 17 грудня 2015 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 1 серпня 2019 року у справі №904/2732/18;
- перед АТ "НАК "Нафтогаз України" у сумі 104 708 654,02 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб №13-118-ВТВ від 4 січня 2013 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18;
зупинити стягнення на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 7 серпня 2019 року у справі №904/2732/18, виданого на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 1 серпня 2019 року - до набрання рішенням у даній справі законної сили;
зупинити стягнення на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року та дубліката наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 1 березня 2019 року у справі №904/1224/18, виданих на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року - до набрання рішенням у даній справі законної сили.
3. В обґрунтування поданої заяви АТ ОГС "Дніпрогаз" зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у справі №640/30483/21, адже у разі задоволення позову та зобов`язання НКРЕКП включити АТ ОГС "Дніпрогаз" до Реєстру підприємств, які беруть участь у розрахунках згідно із Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" від 14 липня 2021 року № 1639-IX (далі - Закон № 1639-IX), ніякі розрахунки вже неможливо буде провести з огляду на заходи примусового стягнення таких боргів. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може звести нанівець ефективність захисту його порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, виходячи з того, що наразі АТ ОГС "Дніпрогаз" не має об`єктивної можливості виконати рішення зі сплати заборгованості, яка утворилась і це підтверджено Законом №1639-IX, у зв`язку з неналежною тарифною політикою Держави в особі її органів. На переконання позивача, ухилення відповідача від виконання обов`язків, передбачених Законом, шляхом витребування у АТ ОГС "Дніпрогаз" додаткових документів, не передбачених статтею 3 Закону №1639-IX, свідчить про умисне затягування ним процесу створення Реєстру та початку реалізації процедур погашення заборгованості, передбачених Законом №1639-IX. Поряд з цим, позивачем деталізовано перелік невиправданих витрат, які в подальшому неможливо буде компенсувати жодним шляхом, а саме:
- накладаються арешти на банківські рахунки та щоденно списуються кошти;
- затримуються та вилучаються належні боржнику транспортні засоби, які задіяні у господарській діяльності, у тому числі у діяльності з виконання функцій по забезпеченню безперебійного та безаварійного функціонування газорозподільної системи міста Дніпро та Дніпропетровського району (крім сіл Любимівка, Перше травня, Балівка, Зоря, Маївка, Степове, Партизанське, Чумаки, радгоспу "Дзержинець") Дніпропетровської області, зокрема, оперативного виконання аварійних заявок, вчасного технічного обслуговування та усунення несправностей на об`єктах системи газопостачання, і таке втручання завдає неправдивих збитків боржнику;
- накладається арешт на все майно боржника (рухоме/нерухоме), що у випадку недостатньої кількості коштів на банківських рахунках може бути примусово реалізоване.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року, заяву АТ ОГС "Дніпрогаз" задоволено частково, а саме:
заборонено органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії зі стягнення заборгованості АТ ОГС "Дніпрогаз" перед АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України", що підлягає врегулюванню в порядку визначеному нормами Закону №1639-IX, а саме, заборонити вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості з АТ ОГС "Дніпрогаз":
- перед АТ "Укртрансгаз" у сумі 186 582 865 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором про надання послуг з транспортування природного газу №1512000733 від 17 грудня 2015 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 1 серпня 2019 року у справі №904/2732/18;
- перед АТ "НАК "Нафтогаз України" у сумі 104 708 654,02 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб №13-118-ВТВ від 4 січня 2013 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
5. Ухвалюючи вищезазначені судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заборгованість, що стягнута за рішеннями судів у справах №904/2732/18, №904/1224/18 та яка підлягає врегулюванню у відповідності до процедур, передбачених Законом №1639-IX, стягується у примусовому порядку у межах виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні у приватних виконавців Лисенка Ю.О. (ВП №67460056) та Щербакова І.М. (ВП №62704083), що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників.
26 серпня 2021 року набув чинності Закону №1639-IX, статтею 2 якого визначено, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у АТ "НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.
У зв`язку з прийняттям Закону №1639-IX позивач звернувся до НКРЕКП із заявами від 13 вересня 2021 року №491007.1.-СЛ-8545-0921 та від 23 жовтня 2021 року №491007.1- СЛ-11042-1021, в яких просив затвердити розрахунок різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ОГС "Дніпрогаз" за затвердженими тарифами на розподіл природного газу; включити АТ ОГС "Дніпрогаз" до Реєстру підприємств, які беруть участь у процесі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу у відповідності до положень Закону №1639-IX.
Однак, як стверджує позивач, регулятор ухиляється від прямих обов`язків, передбачених нормами чинного законодавства щодо затвердження розрахунку різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ОГС "Дніпрогаз" та затвердженими НКРЕКП тарифами на розподіл природного газу, чим унеможливлює реалізацію положень Закону щодо участі позивача в процедурах врегулювання заборгованості.
При цьому суди вказують на те, що положення Закону №1639-IX є імперативними та містять спеціальний порядок виконання судових рішень про стягнення заборгованості, врегульованої цим Законом, який відмінний від Закону України "Про виконавче провадження". Тобто, судові рішення про стягнення заборгованості що підлягають врегулюванню із застосуванням процедур, передбачених Законом №1639-ІХ, не підлягають примусовому виконанню за правилами Закону України "Про виконавче провадження".
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про існування реальної загрози неможливості виконання рішення суду у цій адміністративній справі, оскільки на даний час вживаються заходи по фактичному стягненню з позивача боргів та штрафних санкцій, для яких нормами Закону №1639-IX встановлено особливий порядок їх врегулювання та виконання (реалізація) яких знаходиться в безпосередній залежності від дій відповідача.
У разі повноцінного проведення виконавчих дій та закінчення виконавчих проваджень №67460056 та №62704083 в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", застосування приписів Закону №1639-IX, відповідно до якого, на думку позивача, варто здійснити затвердження розрахунку різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, виконання судового рішення у цій справі буде неможливим.
Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, існує об`єктивний ризик того, що до вирішення справи по суті органи та особи, які вчиняють виконавчі дії із стягнення заборгованості АТ ОГС "Дніпрогаз" перед АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України", проведуть всі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" в межах виконавчих проваджень №67460056 та №62704083, які призведуть до неможливості відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, АТ НАК "Нафтогаз України" звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.
7. В обґрунтування касаційної скарги АТ НАК "Нафтогаз України" зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували, зокрема, положення статей 150, 151 КАС України, у зв`язку із чим дійшли протиправного висновку про заборону вчинення будь-яких дій по примусовому виконанню постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
На підтвердження вказаного АТ "НАК "Нафтогаз України" наголошує на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, про те, що заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім того, скаржник наголошує, що заходи забезпечення позову, вжиті оскаржуваними судовими рішеннями, порушують закріплений Конституцією України принцип обов`язковості судових рішень, а також створюють невиправдані перешкоди у виконанні судового рішення у справі № 904/1224/18. З огляду на це вказує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18 про те, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Подібних висновків про недопустимість застосування заходів забезпечення позову, які можуть призвести до зупинення виконання іншого судового рішення дійшов Верховний Суд також у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 211/129/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19 та від 09 листопада 2021 року у справі № 160/10368/20.
8. Крім того, не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, АТ "Укртрансгаз" звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.
9. В обґрунтування касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували, зокрема, положення статей 150, 151 КАС України, у зв`язку із чим, дійшли протиправного висновку про заборону вчинення будь-яких дій по примусовому виконанню постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18. Скаржник стверджує, що такий захід забезпечення позову є недопустимим. Скаржник наголошує, що заходи забезпечення позову, вжиті оскаржуваними судовими рішеннями, порушують закріплений Конституцією України принцип обов`язковості судових рішень, а також створюють невиправдані перешкоди у виконанні судового рішення у справі № 904/1224/18. З огляду на це вказує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18 про те, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Подібних висновків про недопустимість застосування заходів забезпечення позову, які можуть призвести до зупинення виконання іншого судового рішення дійшов Верховний Суд також у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18. На підтвердження доводів касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" наголошує на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, про те, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
10. Також, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, НКРЕКП звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.
11. В обґрунтування касаційної скарги НКРЕКП зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 150, 151 КАС України, у зв`язку із чим, не врахували, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Окрім того, скаржник вказує, що розглядаючи питання про забезпечення позову, суди вийшли за межі адміністративних правовідносин і прийняли рішення, якими втрутилися у дискреційні повноваження державних органів. На підтвердження вказаного НКРЕКП наголошує на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, про те, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
12. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 жовтня 2022 року.
13. З касаційними скаргами скаржниками подані клопотання про розгляд касаційних скарг у судовому засіданні, в задоволенні яких було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року.
Позиція інших учасників справи
14. 29 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ ОГС "Дніпрогаз" на подані касаційні скарги, у якому зазначається про помилковість та необґрунтованість доводів касаційних скарг. Позивач вважає безпідставними твердження про начебто забезпечення позову шляхом зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки у резолютивній частині ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року вказаного не випливає. На думку позивача, в даному випадку судом першої інстанції застосовано такий вид забезпечення позову, як заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, а не зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, як намагаються зазначити скаржники у свої касаційних скаргах.
15. Позивач наполягає на тому, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року про забезпечення позову у справі №640/30483/21 жодним чином не зупиняє та не впливає на можливість та порядок виконання рішень суду у справах №904/2732/18 та №904/1224/18 у спосіб, передбачений положеннями Закону №1639-ІХ. Так, позивач зазначає, що, приймаючи Закону №1639-ІХ, держава взяла на себе зобов`язання врегулювати заборгованість у сфері ринку природного газу у спеціальному порядку, в тому числі заборгованість, яка стягнута за судовими рішеннями, що набрали законної сили, в інший спосіб аніж це передбачено Законом України "Про виконавче провадження".
16. Також позивач вважає безпідставними та необґрунтованими доводи касаційних скарг про те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій недотримались принципу співмірності та адекватності, а також неправильно застосували положення Закону №1639-ІХ.
17. З огляду на вищезазначене, позивач вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а тому просить Верховний Суд касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги
18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам судів попередніх інстанцій та доводам касаційних скарг, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
19. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
21. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року не відповідають, а викладені в касаційних скаргах доводи є прийнятні з огляду на наступне.
22. Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
23. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
24. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
25. Відповідно до пункту 4 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
26. Згідно Рекомендацій № R (89) 8 "Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах", затверджених Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року (Recommendation R(89)8 of the Committee of Ministers to member States on provisional court protection in administrative matters (Adopted by the Committee of Ministers on 13 September 1989 at the 428th meeting of the Ministersʼ Deputies)), приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які стосуються цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.