Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 390/1389/16
провадження № 61-4187св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності на житловий будинок шляхом виселення без надання іншого житла.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1, який вона успадкувала від свого батька - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона, як єдиний власник зазначеного домоволодіння, не може вільно користуватись, розпоряджатись та фактично володіти будинком у зв`язку з тим, що в ньому без жодних на те підстав проживає двоюрідний брат позивача - ОСОБА_2, який самовільно заселився та проживає в її будинку протягом декількох років. Проживаючи в будинку, відповідач в ньому не зареєстрований, постійно зловживає спиртними напоями та веде антисоціальний спосіб життя. Після того як вона оформила всі документи на зазначений будинок, маючи намір проживати в ньому зі своєю родиною, неодноразово зверталась до відповідача з проханням звільнити її домоволодіння, проте ОСОБА_2 добровільно залишати будинок відмовляється.
З урахуванням доповнень до позовної заяви просила суд усунути перешкоди у здійсненні нею права власності вільного користування та розпорядження будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 з указаного будинку без надання йому іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від
09 грудня 2016 року позов задоволено частково.
Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права власності будинком
АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 без надання йому іншого житлового приміщення. Стягнуто
зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року справи
№ 6-158цс14. Таким чином, права членів сім`ї власника будинку на об`єкт власності є похідним від права самого власника. Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім`ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку (квартири), при умові збереження права власності на будинок (квартиру) цього ж власника, тобто при незмінності власника майна. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім`ї колишнього власника у випадку зміни власника. Виникнення права членів сім`ї власника житла на користування житлом та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника житла права власності на нього, а отже, з припиненням права власності особи на житлове приміщення члени його сім`ї також втрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.
ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, їй належить право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, в той час як у ОСОБА_2, який фактично проживає в зазначеному будинку без правових підстав, крім того, не належить до членів сім`ї позивача в розумінні статей 64, 156 ЖК УРСР. У відповідача відсутнє право на користування житловим будинком, який належить позивачу на праві приватної власності, в розумінні частини першої статті 405 ЦК України, відповідач не набув самостійного права на користування будинком з інших правових підстав, а тому вимоги ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у здійсненні права власності щодо належного їй житлового будинку шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 за указаною адресою без надання йому іншого житлового приміщення підлягають задоволенню.
Однак твердження позивача, що ОСОБА_2 вселився до указаного будинку безпідставно не підтверджується жодними доказами.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року, з урахуванням ухвали від 05 лютого 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2016 року скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 606,32 грн судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 звертаючись до суду посилалась на те, що вона в порядку спадкування за законом є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1, державна реєстрація права власності здійснена 05 липня 2016 року на підставі свідоцтва про право на спадщину (том 1, а. с. 6). Однак, постановою Кропивницького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі
№ 390/348/17 (провадження № 22-ц/4809/899/20) рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року скасовано, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про перерозподіл спадщини задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. 05 липня 2016 року за реєстром
№ 426 на ім`я ОСОБА_1, після смерті ОСОБА_3, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1, на будинок АДРЕСА_1 . У задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 відмовлено (том 2, а. с. 102-106, 109-124).
Під час розгляду вказаної справи встановлено, зокрема, що після смерті ОСОБА_4 спадщину, в тому числі на належний їй на праві власності жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1, прийняли її діти: ОСОБА_3, який у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини,
і ОСОБА_5, яка фактично вступила в управління, володіння спадковим майном, оскільки взяла та зберігала у себе правовстановлюючі документи на спадковий будинок і користувалась ним для проживання разом
з ОСОБА_3, свідоцтво про право на спадщину їм не видавалось. Сином ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_2, який після смерті матері прийняв спадщину, подавши до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, та зберігає правоустановлюючі документи на спірний житловий будинок, які отримав від матері. Після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_3 їх спадкоємці, які прийняли спадщину: позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_1 відповідно успадкували належний спадкодавцям на праві спільної часткової власності (в рівних частках) будинок АДРЕСА_2, право на який спадкодавці сторін у цій справі набули в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .
При оформленні оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 щодо спадкового майна ОСОБА_1 було відомо про ці обставини, що підтверджується рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року (справа
№ 390/2321/15-ц). Проте, не зважаючи на існування перешкод - відсутність правовстановлюючих документів на спірний будинок, в порушення прав іншого спадкоємця - ОСОБА_2, до якого раніше (ІНФОРМАЦІЯ_2 - після смерті ОСОБА_5 ) перейшло право на частку у праві спільної часткової власності на спадковий будинок, на ім`я ОСОБА_6 було видане свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, що складається із цілого будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 використовував спірний будинок для проживання після смерті ОСОБА_5, володів ним разом з ОСОБА_3 до його смерті, проте не оформив свого права на спадкове майно. ОСОБА_1 прийняла спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3, і могла оформити своє право лише на частку у справі спільної часткової власності на спірний будинок, яке належало спадкодавцеві на час відкриття спадщини.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_5 та
ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3, відповідно, щодо усіх прав і обов`язків, що належали померлим на момент відкриття спадщини, в тому числі на частки у спільній частковій власності на спірний будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є способом набуття права власності чи підставою його (права власності) припинення, вона виступає лише засобом офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни чи припинення права власності на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 593/398/19 (провадження
№ 61-21809св19)). З огляду на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить будинок
АДРЕСА_1 .
Оскільки відповідач не може бути протиправно позбавлений права власності на квартиру чи обмежений у його здійсненні з огляду на належну йому частку, рішення Кіровського районного суду Кіровоградської області від 09 грудня
2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок шляхом виселення без надання іншого житла за безпідставністю.
Аргументи учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 05 липня 2016 року внесено запис про право власності житлового будинку, загальною площею 64,6 кв. м на АДРЕСА_1 за нею. У цьому випадку реєстраційні дії щодо вказаного домоволодіння на момент ухвалення у цій справі рішення не втратили сили у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції від 09 грудня 2020 року у справі № 390/348/17. Суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, який викладено в постанові у справі № 6-318цс15, відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.
Суд апеляційної інстанції не дослідивши належним чином оцінених доказів, як кожного окремо, так і у їх сукупності, та не врахував, що ОСОБА_5 на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) постійно не проживала із спадкодавцем ОСОБА_4, у встановлений шестимісячний строк до нотаріальної контори після смерті матері не подавала, а значить є такою, що спадщину після смерті спадкодавця не прийняла. Після смерті спадкодавця ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, із заявою 18 грудня 2002 року про прийняття спадщини, тобто у встановлений шестимісячний строк, звернувся тільки син спадкодавця - ОСОБА_3 . ОСОБА_7 або інші спадкоємці після смерті своєї матері ОСОБА_4 заяви до нотаріальної контори не подавали. Отже, зазначений будинок вона успадкувала після смерті батька - ОСОБА_3, який в свою чергу успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_8 . Відповідач є спадкоємцем п`ятої черги спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 рідного дядьки ОСОБА_3 .
Тому саме позивач одержала право власності на спадковий будинок за законом як спадкоємець першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька -
ОСОБА_3 .
З огляду на викладене, є помилковим посилання суду апеляційної інстанції на висновки, які викладені у постанові апеляційного суду від 09 січня 2020 року у справі № 390/348/17 та такими, що не відповідає змісту частини сьомої статті 84, частини першої статті 263 ЦПК України, що призвели до прийняття неправильного рішення та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.
Посилання в оскаржуваній постанові апеляційного суду на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня
2016 року у справі № 390/2321/15-ц є необґрунтованим. У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 749/308/19 (61-21477св19), від
24 жовтня 2019 року у справі № 305/581/16-ц (61-38382св18) вказано, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. До початку розгляду справи № 390/2321/15-ц мати відповідача ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . А тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України не могло виникнути жодних прав та обов`язків для померлої на підставі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року у справі № 390/2321/15-ц, до якого вона позов не подавала, що узгоджується з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року.
Ані у рішенні Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від
25 квітня 2016 року у справі № 390/2321/15-ц, ані в постанові Кропивницького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 390/348/17 питання встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_5 з урахуванням заявлених у тій справі позовних вимог узагалі не розглядалося: яким чином ОСОБА_5 здійснювала володіння та управляння спадковим будинком, які дії вчиняла та які витрати несла по утриманню будинку, і з огляду на це, коли дізналась або повинна були дізнатись про порушення своїх прав, зважаючи на те, що спадщина відкрилась ще у червні 2002 року, і ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, не вчиняла жодних дій протягом 12 років для її оформлення до нотаріальної контори після смерті своєї матері ( ОСОБА_4 ), за життя не зверталась до суду щодо оспорення (невизнання) прав брата ОСОБА_3 (і сестри ОСОБА_9 ) на спадковий будинок, хоча знала, що її брат подав відповідну заяву до нотаріальної контори.
З огляду на викладене, наведене в рішенні Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року у іншій справі № 390/2321/15-ц за своєю правовою природою є висновком місцевого суду за наслідками правової оцінки обставин у тій справі, однак, не є фактом або встановленою обставиною, тому не є преюдиціальним для даної справи в розумінні частин четвертої-п`ятої статті 84 ЦПК України.
Мотиви суду апеляційної інстанції та відповідача ОСОБА_2 про те, що його мати ОСОБА_5 на підставі довідки Соколівської сільської ради від
02 березня 2015 року № 389 є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4, як така, що на момент її смерті проживала з нею у спірному домоволодінні, є безпідставними і придуманими, оскільки спростовуються записом у погосподарській книзі № 23 Соколівської сільської ради за 2001-2005 роки. ОСОБА_7 на день смерті свої матері ОСОБА_4 не проживала разом із матір`ю, а тому не є такою, що прийняла спадщину після її смерті як спадкоємиця першої черги.
Суд апеляційної інстанції вказав, що порушуються права відповідача
ОСОБА_2, йому перешкоджають реалізувати своє право на оформлення права власності на успадковану ним після смерті ОСОБА_5 частку у праві власності на спадковий будинок. Але при цьому апеляційний суд не врахував, що предметом спору є спадщина, яка належала її батьку, ОСОБА_3, та відкрилася після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом апеляційної інстанції проігноровано важливі докази, які підтверджують факт виникнення конфліктів з приводу спадщини та самоправного проживання ОСОБА_2 в спірному житловому будинку, а також його систематичного руйнування (псування).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), зокрема, якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Суддя судової палати у цивільних справах Кропивницького апеляційного суду Карпенко О. Л. брав участь у розгляді іншої справи № 390/348/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 12 березня 2020 року про перерозподіл спадщини, та у складі колегії суддів апеляційного суду постановив рішення яким визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. за реєстром № 426 на ім`я ОСОБА_1, після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, чим фактично виразив свою позицію у спорі. З огляду на те, що вона не знала те, що склад колегії суддів по розгляду апеляційної скарги у даній справі змінився, а самовідвід не заявлено, у неї є обґрунтовані сумніви в об`єктивності та неупередженості судді
Карпенка О. Л. при розгляді апеляційної скарги у цій справі. Ця обставина не зможе забезпечити члену колегії суддів Карпенку О. Л. у цій справі безсторонність, відсутність особистої прихильності або упередженості та об`єктивності судді при розгляді цієї справи.
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Зазначає, що на час розгляду справи № 390/348/17 за його позовом про скасування свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1, розгляд апеляційної скарги на рішення Кіровоградського районного суду у справі
№ 390/1389/16-ц зупинявся.
ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи № 390/1389/16-ц врахував ті обставини, які не досліджувались судом першої інстанції. Проте при розгляді справи про його виселення суду першої інстанції було достеменно відомо про наявність спадкової справи на його ім`я, про наявність рішення Кіровоградського районного суду від 25 квітня 2016 року у справі № 390/2321/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Соколівської сільської ради Кіровоградського району і області про визнання права власності, яким було встановлено обставину, що його мати ОСОБА_5 по факту прийняла спадщину в порядку статті 549 ЦК України в редакції 1963 року.
Суд першої інстанції при розгляді справи не надав оцінки тому факту, що його мати ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті своєї матері -
ОСОБА_4, нарівні із батьком ОСОБА_1, ОСОБА_3, у порядку частини другої статті 546 ЦК України 1963 року шляхом фактичного вступу і користування спадковим майном. Він зазначав, що у його матері знаходилися оригінали документів на будинок, про що ОСОБА_1 знала, але умисно, шляхом отримання довідок в сільраді, дублікатів правовстановлюючих документів на будинок та внесення змін до документів в частині нумерації спірного будинку за АДРЕСА_3, як значиться в правовстановлюючих документах на будинок під АДРЕСА_1, вчинила дії на отримання у спадщину всього будинку замість частини будинку. Позивач ОСОБА_1 весь час намагається ввести суди в оману, стверджуючи що він нібито не є спадкоємцем першої черги після смерті її батька і його рідного дядька ОСОБА_3, і що тільки вона мала право на успадкування всього будинку. ОСОБА_1 повністю ігнорує факт прийняття спадщини його матір`ю і її батьком у рівних частках. Тільки його мати прийняла спадщину за фактичним вступом у користування спадковим майном, а її батько - у спосіб подання заяви про вступ у спадщину, хоча теж, як і його мати фактично вступив в управління спадщиною.
Враховуючи викладене, апеляційний суд повно і об`єктивно розглянув його апеляційну скаргу на рішення Кіровоградського районного суду, врахував, що відзив на неї ОСОБА_1 не подавала, та прийняв обґрунтоване рішення.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).