ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 311/682/16-ц
провадження № 61-93св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство "Ідея Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Файненс Сервіс",
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2017 року, ухвалене у складі судді Носика М. А., та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів:
Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами
У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Ідея Банк" (далі - ПАТ "Ідея Банк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Первісний позов мотивований тим, що 17 вересня 2014 року ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Р20.211.71379, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 80 566 грн зі сплатою 7,9% річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором і графіком щомісячних платежів.
Відповідач умови кредитного договору належно не виконував і на 20 січня
2016 року має заборгованість у сумі 106 589,70 грн.
За таких обставин просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № Р20.211.71379 від 17 вересня 2014 року у розмірі
106 589,70 грн, яка складається з: основного боргу - 56 469,71 грн; простроченого боргу - 19 754,80 грн; прострочених процентів - 28 616,10 грн; строкових процентів - 49,36 грн; комісії - 1 699,73 грн.
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ "Ідея Банк" про визнання кредитного договору недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що під час укладення 17 вересня 2014 року кредитного договору № Р20.211.71379 працівники банку навмисно ввели його в оману, не надавши необхідної, доступної та достовірної інформації про умови кредитування та не погодивши належним чином усіх істотних умов, зокрема сукупної вартості кредиту, що погоджена сторонами, та інші умови, що вказує на невідповідність укладеного кредитного договору вимогам статті 203 ЦК України.
За таких обставин ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір від 17 вересня 2014 року № Р20.211.71379, укладений ним з ПАТ "Ідея Банк".
Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 2 вересня
2016 року первісний та зустрічний позови об`єднано в одне провадження.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 17 березня
2017 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Ідея Банк" за заборгованість за кредитним договором № Р20.211.71379 від 17 вересня 2014 року, яка виникла на 20 січня 2016 року, у розмірі 106 589,70 грн та складається з: 56 469,71 грн основного боргу, 19 754,80 грн простроченого боргу, 28 616,10 грн прострочених процентів, 49,36 грн строкових процентів та комісії 1 699,73 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення в частині вирішення первісного позову, суд першої інстанції виходив з доведення належними і допустимими доказами обставин невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № Р20.211.71379 від 17 вересня 2014 року, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 106 589,70 грн.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору ознайомився з умовами, на яких банк здійснює кредитування, загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту; сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, які банк довів до ОСОБА_1 у належній формі.
Суд врахував, що особистий підпис ОСОБА_1 у кредитному договорі свідчить про те, що він розумів природу вчинюваних ним правочинів, був ознайомлений з правами та обов`язками позичальника. ОСОБА_1 не надав доказів, які б спростовували той факт, що його волевиявлення при укладенні кредитного договору було вільним та відповідало його внутрішній волі, оскільки банк жодним чином не змушував його укладати цей правочин, натомість, він проявив таку ініціативу, звернувшись до банку.
Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Скасовано рішення Василівського районного суду Запорізької області
від 17 березня 2017 року в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту у розмірі 1 699,73 грн і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Змінено загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 за кредитним договором, з 106 589,70 грн до 104 889, 87 грн та розмір стягненого судового збору з 1 598,85 грн
до 1 506,87 грн.
У іншій частині рішення Василівського районного суду Запорізької області
від 17 березня 2017 року залишено без змін.
Приймаючи постанову в частині вирішення позовних вимог про стягнення комісії за обслуговування кредиту, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлення банком комісії за обслуговування кредиту без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, є незаконним.
Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для стягнення з позичальника заборгованості у розмірі 104 889, 87 грн та безпідставність зустрічного позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Василівського районного суду Запорізької області
від 17 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду
від 19 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій статті 203 ЦК України, постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 168 від 10 травня 2007 року та Закону України "Про захист прав споживачів".
Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що банк не надав розрахунок сукупної вартості кредиту з детальним описом витрат та не довів надання вказаного розрахунку позичальнику у письмовій формі.
На думку заявника, суди не врахували, що при укладенні договору банк приховав від нього повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів в оману щодо реальної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту.
Крім того, пункт 1.7 оспорюваного договору обов`язковою умовою для укладення договору визначав укладення договору добровільного страхування життя, що є недопустимим, оскільки страхування життя є правом, а не обов`язком.
Також заявник вказує про те, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання про заміну ПАТ "Ідея Банк" на нового кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Нью Файненс Сервіс", до якого перейшло право вимоги за оспорюваним кредитним договором. На думку заявника, після зміни кредитора у правовідносинах ПАТ "Ідея Банк" не має прав щодо предмета позову, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Позиція інших учасників справи
У березні 2020 року представник ТОВ "Нью Файненс Сервіс" Тураш С. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому послався на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду попередніх інстанцій нормам матеріального і процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 вересня 2014 року ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № Р20.211.71379, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 80 566 грн зі сплатою 7,9% річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів.
Пунктом 1.4 кредитного договору сторони погодили, що за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,1100% від початкової суми кредиту.
Суди встановили, що на 20 січня 2016 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № Р20.211.71379.1 від 15 вересня
2014 року становить 106 589,70 грн з яких: 56 469,71 грн - основний борг;
19 754,80 грн - прострочений борг; 28 616,10 грн - прострочені проценти;
49,36 грн - строкові проценти; 1 699,73 грн - нарахована плата за обслуговування кредиту.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2017 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Щодо вимог первісного позову про стягнення заборгованості
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Положеннями частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).