УХВАЛА
13 жовтня 2022 року
м. Київ
Справа №1-15/2002
Провадження № 13-38зво22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14,ОСОБА_15, ОСОБА_16
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 28 листопада 2002 року за виключними обставинами і
ВСТАНОВИЛА:
За вироком Апеляційного судуміста Києва від 06 червня 2002 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 28 листопада 2002, ОСОБА_1 засуджено за пунктами "а", "г", "е", "з", "і", статті 93, статті 69 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК) та частиною 2 статті 185, частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 153, частиною 1 статті 15, частиною 2 статті 153, частиною 1 статті 263 КК (в редакції 2001 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 липня 2018 року ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення з 01 серпня 1999 року по 28 листопада 2002 року у відповідності до вимог статті 72 КК, з розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає двом дням позбавлення волі.
11 березня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі "Дембо та інші проти України", в тому числі щодо ОСОБА_1 (заява 39775/18 від 10 серпня 2018 року), яким констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо довічного ув`язнення без перспективи звільнення.
Посилаючись на це рішення ЄСПЛ, а також на рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою від 29 вересня 2022 року (надійшла та зареєстрована 06 жовтня 2022 року) про перегляд постановлених щодо нього рішень за виключними обставинами.
Ухвалою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2022 року заяву засудженого ОСОБА_1 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) на підставі частини 10 статті 31 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У заяві засуджений ОСОБА_1 просить переглянути вирок щодо нього в порядку виключного провадження на підставі пунктів 1, 2 частини 3 статті 459 КПК та замінити довічне позбавлення волі на певний строк.
На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що констатоване порушення Конвенції доводить незаконність оскарженого судового рішення, адже національними судами не було додержано права засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення. Крім того, оскільки Конституційний Суд України в рішенні від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 визнав неконституційними окремі положення статей 81, 82 КК у зв`язку з неможливістю умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи заміни невідбутої частини покарання більш м`яким особам, засудженим до довічного позбавлення волі, оскаржуваний вирок в частині обрання йому покарання підлягає зміні.
Велика Палата, перевіривши заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
Заявник посилається на дві підстави до перегляду судових рішень, що є виключними обставинами згідно з частиною 3 статті 459 КПК: встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом; встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.
Установлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, якщо можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
Констатуючи порушення статті 3 Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув`язненого, ЄСПЛ у рішенні "Дембо та інші проти України" зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог статті 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.