Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 461/4315/18
провадження № 61-5265св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою адвоката Дмитришин Мирослави Петрівни як представника Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 жовтня 2019 року у складі судді Юрківа О. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила поновити її на посаді контролера квитків Львівського Національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької з 05 травня 2018 року (далі - театр); стягнути з Львівського Національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 700,00 грн, починаючи з 05 травня 2018 року до часу поновлення на роботі.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 04 січня 2003 року вона працювала у відповідача, з вересня 2007 року на посаді контролера квитків.
Наказом відповідача від 04 травня 2018 року № 100-к її звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін, однак трудову книжку вона отримала тільки 10 травня 2018 року, а наказ про звільнення - 05 червня 2018 року.
Своє звільнення позивач уважає незаконним, адже заяву про звільнення вона написала, перебуваючи під психологічним тиском заступника генерального директора театру ОСОБА_3, який, застосовуючи методи шантажу та погроз звільнити її у зв`язку із втратою довіри, змусив її написати зазначену заяву.
05 травня 2018 року позивач написала заяву про відкликання своєї заяви про звільнення, зареєструвавши її у приймальні генерального директора, чим підтвердила, що її волі на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення не було, заява про звільнення написана під тиском та відсутністю домовленості сторін щодо припинення трудового договору за угодою сторін.
Крім цього, наказ про її звільнення не міг бути виданий та підписаний генеральним директором - художнім керівником театру 04 травня 2018 року, оскільки заява написана після закінчення робочого дня і генерального директора-художнього керівника театру уже не було на роботі. Незаконними діями відповідача порушені її законні права на працю, що завдало їй моральних страждань, які полягають в тому, що її позбавлено можливості заробляти собі та своїй родині на життя, вона не має засобів для забезпечення належного рівня життя своїй родині, у зв`язку з чим втратила душевний спокій, постійно перебуває в роздратованому стані, що негативно вплинуло на її здоров`я.
Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Галицький районний суд м. Львова рішенням від 01 жовтня 2019 року позов задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував наказ виконувача обов`язків генерального директора-художнього керівника театру ОСОБА_2 від 04 травня 2018 року № 100-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновив ОСОБА_1 на посаді контролера квитків театру з 05 травня 2018 року. Стягнув з Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2018 року до 01 жовтня 2019 року в розмірі 64 935,00 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження ОСОБА_1 виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що домовленості про припинення трудового договору за взаємною згодою між позивачем і відповідачем не було, оскільки заява від 04 травня 2018 року була написана під психологічним тиском, томе не було вільного волевиявлення позивача на припинення трудового договору, що підтверджується, зокрема, заявою ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року про анулювання (відкликання) заяви про припинення договору за угодою сторін.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Львівський апеляційний суд постановою від 11 квітня 2022 року апеляційну скаргу Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької залишив без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 09 червня 2022 року, адвокат Дмитришин М. П. як представник Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 306/1425/17, від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 216/1947/20.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права,суди не надали належної правової оцінки як фактичним обставинам, так і положенням трудового законодавства, що регулює порядок звільнення працівника за угодою сторін.
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
Угода про звільнення за згодою сторін була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 05 травня 2018 року та згоди відповідача на її звільнення шляхом видання відповідного наказу.
Відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для її поновлення на роботі.
16 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю судових рішень. ОСОБА_4, застосовуючи методи шантажу, психологічного тиску та насильства, психологічних погроз та, подавивши її волю і позбавивши здатності адекватно мислити та можливості отримати належну правову допомогу, примусив її написати заяву про звільнення з роботи за угодою сторін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Наказом відповідача від 03 січня 2003 року № 01к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду прибиральниці Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, а згодом переведено на посаду контролера квитків.
04 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я генерального директора - художнього керівника Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької ОСОБА_5 із заявою про звільнення її з 05 травня 2018 року за угодою сторін. Заява містить резолюції та підписи відповідних осіб (а. с. 46, т. 1).
Наказом генерального директора - художнього керівника театру ОСОБА_5 від 03 травня 2018 року № 31 на час знаходження у відрядженні його обов`язки покладено на директора - розпорядника ОСОБА_2 .
Наказом в.о. генерального директора - художнього керівника театру ОСОБА_2 від 04 травня 2018 року № 100-к звільнено ОСОБА_1 з посади контролера квитків з 05 травня 2018 року за угодою сторін, на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
05 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я генерального директора - художнього керівника театру ОСОБА_5 про відкликання заяви про звільнення від 04 травня 2018 року, яка, як стверджує позивач, була написана під психологічним тиском заступника генерального директора театру ОСОБА_3 .
Заступник генерального директора - художнього керівника театру ОСОБА_3 не заперечував, що мав претензії до роботи ОСОБА_1, однак стверджував, що не примушував її до написання заяви про звільнення, не вчиняв психологічного тиску щодо неї. Під час обговорення робочих питань в його кабінеті позивач прийняла рішення звільнитись.
Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили наявність конфлікту між ОСОБА_1 та заступником генерального директора ОСОБА_3, який мав до неї претензії щодо неналежного виконання обов`язків.
Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що він як начальник відділу кадрів прийняв у позивача заяву про звільнення. Під час написання заяви вона була спокійна і не виявляла жодних сумнівів з приводу свого рішення звільнитися. Згодом він надав їй для ознайомлення наказ про звільнення.
Свідок ОСОБА_10 повідомив, що йому не відомо про обставини звільнення позивача, однак в день написання заяви про звільнення вона приходила до нього і запитувала про директора ОСОБА_5
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.