Постанова суду № 947/3673/20 від 19.10.2022 про відшкодування шкоди

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 947/3673/20

провадження № 61-14285св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора, Управління Служби безпеки України в Закарпатській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Салтан Л. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюри Т. В., касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року та касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Управління Служби безпеки України в Закарпатській області про відшкодування шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 14 березня 2015 року, оскільки оперативно-розшукові заходи проводилися відносно нього саме з 14 березня 2015 року, до 21 травня 2019 року, коли Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду прийняв остаточну постанову у справі, тобто 4 роки 2 місяці 7 днів.

Так, він проходив службу у розпорядженні Начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області у званні "полковник".

На підставі наказу № 3-ос від 16 січня 2015 року відряджений в місто Київ та в подальшому перебував на посаді керівника координаційної групи в секторі "Б" Координаційного центру при штабі АТО.

У січні-лютому 2015 року перебував в АТО та отримував грошове забезпечення відповідно до попередньої посади заступника начальника Управління Служби безпеки України з відповідними іншими додатковими видами грошового забезпечення.

19 березня 2015 року його затримано в порядку статті 208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, протокол про затримання складено 20 березня 2015 року о 00 годин 10 хвилин.

21 березня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Краматорському Слідчому Ізоляторі з визначенням застави у розмірі 730 800,00 грн та в разі її внесення, покладення обов`язків, в тому числі, не відлучатися з місця дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях.

23 березня 2015 року за нього внесено заставу у розмірі 730 800,00 грн.

30 березня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області до нього застосовано захід забезпечення у вигляді відсторонення від посади на строк 2 місяці.

17 травня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 15 липня 2015 року.

14 червня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 липня 2015 року.

17 липня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 18 вересня 2015 року.

16 вересня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 26 жовтня 2015 року.

22 жовтня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 листопада 2015 року.

18 листопада 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 грудня 2015 року.

17 грудня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 лютого 2016 року.

17 лютого 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015000000000405 від 14 березня 2015 року за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, направлено до Краматорського міського суду Донецької області.

07 червня 2016 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області у задоволенні клопотання прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції про встановлення йому обов`язків відмовлено у підготовчому судовому засіданні.

Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року його, обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, визнано невинуватим та виправдано.

15 серпня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області вирок Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 21 травня 2019 року вирок Краматорського міського суду від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року залишено без змін.

Вказував на те, що внаслідок незаконного перебування під кримінальним переслідуванням він втратив заробіток за місцем роботи. Також перебування під слідством негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало йому душевних страждань.

Вважав, що має право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Зазначав, що йому завдана майнова шкода у розмірі 1 083 077,00 грн, яка складається з недоплаченої суми втраченого заробітку у розмірі 800 000,00 грн, знаходження у орендованому житлі у розмірі 64 676,00 грн, придбання квитків у розмірі 17 401,00 грн, сплати гонорарів адвокатам у розмірі 201 000,00 грн, неотриманої заробітної плати у розмірі 472 796,00 грн та моральна шкода у розмірі 1 000 000,00 грн, виходячи з розрахунку 20 000,00 грн за кожний місяць х 50 місяців, та додатково моральна шкода у розмірі 2 000 000,00 грн за страждання, які позивач зазнав від ушкодження здоров`я в результаті загострення та набуття хвороб під час незаконного кримінального переслідування.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади, у розмірі 4 083 077,00 грн, зобов`язати Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України кошти у розмірі 4 083 077,00 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади, у розмірі 2 900 000,00 грн.

Зобов`язано Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України кошти у розмірі 2 900 000,00 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 незаконно перебував під кримінальним переслідуванням 4 роки 2 місяця та 7 днів, внаслідок чого йому завдана майнова та моральна шкода у загальному розмірі 2 900 000,00 грн.

Стягуючи на користь позивача 303 077,00 грн на відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок незаконного перебування під дією запобіжного заходу позивач був вимушений винаймати житло, купляти квитки на залізничний транспорт для себе та адвокатів, а також на досудовому слідстві та в ході судового розгляду кримінального провадження для захисту як підозрюваного та обвинуваченого сплачував гонорари чотирьом адвокатам, а тому поніс витрати на оренду житла, на придбання квитків, а також на сплату гонорарів адвокатам.

Стягуючи на користь позивача 2 596 923,00 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що органами досудового розслідування, прокуратури і суду відносно позивача вчинено незаконні дії, якими останньому завдано моральної шкоди. Перебування позивача під слідством і судом безумовно негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало йому душевних страждань, він постійно перебував у стресовому стані, а інші слідчі дії безумовно також завдали йому моральних страждань, погіршились його стосунки з оточуючими людьми, він не отримував зарплату, не працював, був вимушений приймати участь у слідчих та судових діях.

Оскільки протягом цього періоду позивач був у постійному психологічному напруженні, що негативно вплинуло на його психологічний стан, працездатність, продуктивність праці та відносини в сім`ї, що завдавало йому душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього зі сторони правоохоронної системи.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тривалого перебування під дією обов`язку не відлучатися з місця дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях позивач був позбавлений можливостей спілкуватися зі своєю родиною, приймати участь у вихованні своїх неповнолітніх синів, які так потребували уваги саме зі сторони батька, через що останньому було завдано нестерпних душевних страждань, які зокрема виразились у руйнуванні життєвих планів, соціальних зв`язків, тривалому відриві від сім`ї, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію, значно погіршився і стан здоров`я позивача, на ґрунті незаконного кримінального переслідування.

Незаконне та довготривале притягнення позивача до кримінальної відповідальності порушило нормальні стосунки його з оточуючими людьми та принизило його в очах всіх близьких людей, викликало недовіру родичів, співробітників, сусідів.

Після перебування під вартою у позивача розпочалося загострення гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, позивач був змушений звернутися до лікарні, оскільки в нього піднявся тиск, почало турбувати безсоння, головні болі, розлади зору.

Крім того, факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності негативно відобразився і на здоров`ї його родичів.

Суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задоволено частково, апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2020 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 245 400,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 161 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, установивши, що ОСОБА_1 затриманий 19 травня 2015 року, ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року залишено без змін вирок Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року, яким виправдано позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, вирок суду про визнання невинуватим позивача у вчиненні злочину набрав законної сили 15 серпня 2018 року, а строк розгляду справи в суді касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом, відтак ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 3 роки 4 місяці та 27 днів (40 місяців та 27 днів), з яких під вартою знаходився 3 дні (з 21 березня 2015 року по 23 березня 2015 року). Ураховуючи строк перебування позивача під слідством та судом, виходячи із засад поміркованості, розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди, гарантований позивачу, який підлягає стягненню, складає 245 400,00 грн (6 000 х 40 місяців (3 роки 4 місяця) + 6 000/30 х 27 днів = 245 400).

Також апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення суми, сплаченої громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги, у розмірі 161 000,00 грн, яка підлягає відшкодуванню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

При цьому апеляційний суд виходив із того, що стягнення коштів повинно відбуватися не з Державної казначейської служби України, а з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення 800 000,00 грн як недоплачена сума втраченого заробітку, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що наказ № 189-ОС від 08 листопада 2018 року, згідно з яким ОСОБА_1 зараховано в діючий резерв Служби безпеки України та вирішено виплатити грошове забезпечення за період з 01 березня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, виходячи з раніше встановленої надбавки в розмірі 100 % посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, преміювання в розмірі 133 % посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та вислугу років, не був виконаний, а також що ОСОБА_1 не погоджується з цим наказом, з якого вбачається, що грошові виплати, які здійснені ОСОБА_1, складаються з посадового окладу, надбавок, премій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення компенсації за договором оренди житла, апеляційний суд виходив із того, що договір оренди житлового приміщення від 27 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не підтверджує понесені витрати у розмірі 64 676,00 грн, оскільки не підтверджує права власності орендодавця на це майно, у зв`язку з чим неможливо встановити дійсність укладення такого договору та належну сторону укладення цього договору.

Крім того, матеріали справи не містять жодних фінансових документів (квитанції, платіжні доручення), які б підтверджували сплату орендної плати за вказане житлове приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення витрат на придбання квитків на залізничний транспорт у розмірі 17 401,00 грн, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того факту, що він здійснював проїзд саме до місця проведення слідчих дій чи до суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У серпні 2021 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, який визначений у Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", не врахували, що ОСОБА_1 виправдано вироком Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року, проте позивач не звернувся до вказаного суду для постановлення ухвали про відшкодування шкоди.

Стягуючи на користь позивача 245 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд не врахував, що відповідно до пункту З розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності з 01 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. До приведення законодавчих актів у відповідності із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено з 01 січня у розмірі 2 027,00 грн. Отже, сума моральної шкоди, про відшкодування якої вправі був порушувати питання позивач, мала розраховуватись виходячи з цього розміру.

Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди саме у сумі 245 000,00 грн фактично не мотивований, оскільки при його визначенні суд апеляційної інстанції лише посилався на критерії розумності та справедливості.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Управління Служби безпеки України в Закарпатській області та моральною шкодою, а також реальністю її настання.

У оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій обмежуються лише посиланням на те, що дії правоохоронних органів завдали моральної шкоди позивачу, проте жодних доказів на підтвердження того, що по відношенню до нього був здійсненний фізичній чи психічний вплив та в чому він виражався позивач не навів.

Стягуючи на користь позивача 161 000,00 грн, сплачені позивачем у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, апеляційний суд не врахував, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 118 КПК України витрати на правову допомогу у кримінальному провадженні віднесені до процесуальних витрат. Питання щодо процесуальних витрат (щодо їх розподілу, стягнення, порядку розгляду та вирішення) врегульовані главою 8 КПК України, а відтак не могли бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження № 14-457цс18) та у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц (провадження № 61-19064св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18 (провадження № 51-1052км20), від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18).

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд, зменшуючи розмір моральної шкоди, не врахував, що законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний, а тому розмір відшкодування моральної шкоди за час незаконного перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Апеляційний суд не врахував його обґрунтування розміру моральної шкоди, не дослідив надані ним докази, які підтверджують його моральні страждання в результаті тривалого перебування під незаконним кримінальним переслідуванням.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заробітку, який втрачений внаслідок незаконних дій, в зв`язку з незаконним тривалим перебуванням під кримінальним переслідуванням, суд апеляційної інстанції не врахував, що саме відповідач має довести, що він сплатив йому належні йому грошові виплати.

Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат, пов`язаних з орендою житла за місцем дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях, не врахував, що відсутність фінансових документів обґрунтовувалася ним при розгляді справи тим, що оплата оренди житла та комунальних послуг здійснювалася шляхом передачі грошових коштів орендодавцеві в готівковому вигляді в обумовленій договором сумі.

При цьому договір оренди житла не є тим договором, що підтверджує право власності орендодавця на це житло. Таке право можливо перевірити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що вказаний договір оренди житла в установленому законом порядку визнавався недійсним та відповідачі не надані будь-які докази, що він проживав не за місцем вказаним в договорі оренди, чи що цей договір не укладався, чи що позивачем не сплачувалася орендна плата.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення на його користь витрат у сумі 17 401,00 грн, пов`язаних з придбанням квитків на поїзд сполученням Одеса-Краматорськ, Одеса-Константинівка та в зворотному напрямку для себе і свого адвоката для прибуття до суду в м. Краматорськ з м. Одеси, де він постійно проживає після закінчення дії обов`язків, покладених на нього ухвалами Краматорського міського суду Донецької області, апеляційний суд не врахував, що на підтвердження вказаних позовних вимог він надав належні та достовірні докази - білети ПАТ "Укрзалізниця", які досліджувалися та оцінювалися судом першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції дійшов помилково зменшив стягнуту судом першої інстанції суму витрат пов`язаних з наданням юридичної допомоги у зв`язку з незаконним перебуванням під кримінальним переслідуванням.

Посилаючись на те, що угода про надання правової допомоги від 20 березня 2015 року та квитанції від 20 березня 2015 року на суму 40 000,00 грн не свідчать про те, що вказані суми сплачені саме позивачем, апеляційний суд не врахував, що він 19 березня 2015 року був фактично затриманий в порядку статті 208 КПК України та перебував під вартою до 23 березня 2015 року, а тому не міг фізично самостійно сплачувати гонорари адвокатам.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19 (провадження № 61-7459св19), від 18 лютого 2021 року у справі № 758/8728/16-ц (провадження № 61-11262св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19), від 07 листопада 2018 року у справі № 308/13083/15-ц (провадження № 61-13880св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У вересні 2021 року Офіс Генерального прокурораподав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав щодо стягнення на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 161 000,00 грн, не врахував, що позивач не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат часу за кожним із видів робіт під час надання правничої допомоги у кримінальному провадженні, що спростовує понесення позивачем витрат на правничу допомогу саме у розмірі 161 000,00 грн.

З наданих позивачем документів неможливо встановити, скільки саме часу витрачено адвокатом на надання послуг, як і неможливо встановити, які саме послуги були надані адвокатом саме у кримінальній справі, а не в іншій справі.

ОСОБА_1 на підтвердження витрат на правову допомогу надав договори про надання правової допомоги від 26 березня 2015 року, укладені з адвокатом Ковальовим Є. О., від 08 липня 2016 року - з Кишенько С. В. та від 20 березня 2015 року - з Фещук М. Г., в яких не зазначено розмір та порядок обчислення адвокатського гонорару.

Посилання ОСОБА_1 на квитанції від 26 жовтня 2017 року № 063802 та № 063801 як на письмові докази сплати послуг за договором про надання правової допомоги, суд безпідставно взяв до уваги, оскільки зазначені документи не містять всіх обов`язкових реквізитів, передбачених положенням, зокрема, суми, яка вноситься (проставляється цифрами) та назва документа, на підставі якого вноситься готівка.

Отже, заявлені позивачем витрати на юридичну допомогу наданої в кримінальній справі документально не підтверджені, оскільки до матеріалів цивільної справи були надані лише ксерокопії договорів, додаткових угод до договорів, копії квитанцій, а тому відсутні підстави для відшкодування таких витрат.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У жовтні 2021 року Управління Служби безпеки України в Закарпатської області та Офіс Генерального прокурора подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року у справі № 220/298/16-к встановлено, що ОСОБА_1 розпочав проходження військової служби з серпня 1992 року.

Наказом Голови Служби безпеки України № 1144-ос від 30 вересня 2013 року полковник ОСОБА_1 зарахований у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області на посаду заступника начальника Управління.

Відповідно до рішення керівництва Служби безпеки України та з метою виконання завдань в рамках антитерористичної операції, наказом начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області № 3-ос від 16 січня 2015 року полковник ОСОБА_1 був направлений у службове відрядження в м. Краматорськ Донецької області з 16 січня по 16 квітня 2015 року.

Згідно з наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 52ог від 07 лютого 2015 року співробітника Служби безпеки України полковника ОСОБА_1 включено до складу Координаційної групи в секторі "Б" в якості керівника групи.

Згідно з пунктом 3.1 Положення про Координаційні групи ОСОБА_1 включено до складу групи, а не призначено на посаду.

Наказом Голови Служби безпеки України № 10/148-ос від 02 березня 2015 року полковник ОСОБА_1 з 25 лютого 2015 року зарахований у діючий резерв Служби безпеки України на посаду начальника відділу в головному відділі контр розвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки УСБУ в Одеській області. На даний час полковник ОСОБА_1 зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Закарпатській області не виключений, до виконання службових обов`язків в Управління Служби безпеки України в Одеській області не приступив у зв`язку з тим, що перебуває у відрядженні в зоні проведення АТО.

Наказом Голови Служби безпеки України № 10/237-ос від 30 березня 2015 року попередній наказ від 02 березня 2015 року вважається нереалізованим.

Наказом № 146ог/1 від 21 березня 2015 року ОСОБА_1 виключено зі складу Координаційної групи "сектору Б" та включено її новим керівником полковника ОСОБА_6 .

Наказом Голови Служби безпеки України № 10/309-ос від 21 квітня 2015 року полковника ОСОБА_1 з 16 березня 2015 року зараховано у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області на посаду заступника начальника Управління.

Згідно з наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 87ог від 02 березня 2015 року затверджені Положення про Координаційний центр, а також про Координаційні групи, з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування.

Положенням про Координаційні групи визначені основні завдання, функції та права групи, зокрема з отримання, розгляду та обліку заяв фізичних та юридичних осіб, які звернулись за отриманням перепустки для переміщення через лінію зіткнення в межах відповідного сектору в районі проведення АТО, перевірки за обліками баз даних, прийняттю рішення щодо надання перепустки або відмови у її наданні, а також повноваження керівника групи.

Згідно Положенню (пункт 2.4) однією із форм роботи групи є засідання, що проводяться по мірі необхідності; рішення приймаються простою більшістю голосів, голос головуючого (керівника або визначеної їм особи) є вирішальним; рішення групи оформлюється протоколом (пункт 2.5).

Згідно з пунктом 3 наказу він повинен бути доведений до відома осіб, яких стосується, однак докази виконання цього положення зокрема по ОСОБА_1 відсутні. Згідно з пунктом 3.1 Положення про Координаційні групи, керівник Групи призначається наказом керівника АТО з числа залучених до проведення АТО співробітників Служби безпеки України за поданням керівника Координаційного центру, однак такого наказу про призначення ОСОБА_1 немає.

ОСОБА_1 проходив службу у розпорядженні Начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області у званні "полковник".

У січні-лютому 2015 року ОСОБА_1 перебував в АТО та отримував грошове забезпечення відповідно до попередньої посади заступника начальника Управління Служби безпеки України з відповідними іншими додатковими видами грошового забезпечення.

19 березня 2015 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, протокол про затримання складено 20 березня 2015 року о 00 годин 10 хвилин.

................

Перейти до повного тексту