Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 310/245/15-ц
провадження № 61-16692св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області (Бердянська місцева прокуратура Запорізької області) в інтересах держави,
відповідачі: Бердянська міська рада Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Мінченко ЯниВячеславівни на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року у складі судді Полянчука Б. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.
у справі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта, витребування земельної ділянки та передачу її територіальній громаді.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта, витребування земельної ділянки та передачу її територіальній громаді.
Позов мотивовано тим, що проведеною прокурорською перевіркою встановлено, що згідно з пунктом 5.12 рішення Бердянської міської ради Запорізької області сімдесят дев`ятої сесії V скликання від 25 лютого 2010 року № 41 "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано державний акт.
Бердянська міська рада Запорізької області під час прийняття вищевказаного рішення порушила вимоги земельного, водного та містобудівного законодавства, спірна земельна ділянка розташована на території Бердянської коси Запорізької області у прибережній захисній смузі Азовського моря та належить до земель водного фонду, а тому не може бути передана у приватну власність особі, що є порушенням статей 58, 59, 60 ЗК України та статей 88, 90 ВК України.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05 липня 2013 року ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У зв`язку з набранням 15 грудня 2015 року чинності статтею 12 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII на території м. Бердянськ Бердянська міжрайонна прокуратура припинила свою діяльність шляхом реорганізації у Бердянську місцеву прокуратуру (т. 1 а. с. 175).
Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 5.12 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 25 лютого 2010 року № 41 "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок";
- визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 911815 на земельну ділянку площею 0,01 га, виданий на ім`я ОСОБА_3 для ведення індивідуального дачного будівництва на АДРЕСА_1 ;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірну земельну ділянку та передати її територіальній громаді міста Бердянська Запорізької області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано пункт 5.12 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 25 лютого 2010 року № 41 "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок".
Визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 911815 на земельну ділянку площею 0,1 га, який виданий на ім`я ОСОБА_3 для ведення індивідуального дачного будівництва на АДРЕСА_1 .
Витребувано з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку вартістю 94 240,00 грн, площею 0,1 га, кадастровий номер 2310400000:07:002:0096, яка знаходиться на АДРЕСА_1 та передано її територіальній громаді м. Бердянська.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що передача у власність ОСОБА_3 земельної ділянки на підставі пункту 5.12 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 25 лютого 2010 року № 41 відбулася з порушенням норм ЗК України та ВК України, а тому оскаржуваний пункт 5.12 вказаного рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Крім того, підлягає скасуванню державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку, який було видано ОСОБА_3 без належної правової підстави, а земельна ділянка витребуванню з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Бердянська Запорізької області з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.
Справа неодноразово переглядалася судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Останньою постановою Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.
08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 15 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 вересня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Сердюк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 906/420/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій витребували земельну ділянку у добросовісних набувачів без неналежного обґрунтування застосування підстави такого витребування (неправильне застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України).
Суди порушили статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки за результатом розгляду даної справи добросовісні набувачі несуть індивідуальний і надмірний тягар.
Заявник вказує на необхідність застосування строків позовної давності.
Доводи інших учасників справи
У січні 2021 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури надіслав відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, щозгідно з пунктом 5.12 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 25 лютого 2010 року № 41 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.
На підставі цього рішення ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності серії ЯК № 911815 на зазначену вище земельну ділянку.
Відповідно до генерального плану міста Бердянська Запорізької області, що затверджений рішенням 68 сесії Бердянської міської ради V скликання від 25 червня 2009 року № 8 земельна ділянка, що розташована на АДРЕСА_1, розташована частково на території зелених насаджень спеціального призначення та частково на території, передбаченій для створення магістралі загальноміського значення, що поєднує собою Пролетарський проспект, вулицю Курортну та вулицю Макарова.
Згідно з ситуаційною схемою відстань від земельної ділянки на АДРЕСА_1 до урізу води Азовського моря складає 503,5 м.
У акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08 травня 2013 року, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в Запорізькій області, зазначено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря та відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка не запланована для індивідуального дачного будівництва, проект відведення затверджений без розробки містобудівного обґрунтування об`єкта, не встановлені містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки. Крім того будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах згідно пункту 3.39 ДБН "Планування і забудова міських і сільських поселень" не допускається.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 липня 2013 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону земель" визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до статті 84 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Згідно зі статями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно зі статтею 4 ВК України, пунктом "б" частини першої статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів.
Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Згідно з пунктом "д" частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.
На підставі зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 05 листопада 2004 року № 434 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України "Про землеустрій".