Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 686/15993/21
провадження № 61-5889св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів:Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2021 року у складі судді Карплюк О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року
у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Костенка А. М., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у цьому майні.
Позовну заяву мотивовано тим, що з літа 2000 року він почав проживати
з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, бізнес, були пов`язані спільним побутом, спільно відпочивали, виховували онуків відповідача, доглядали за її батьком, діти ОСОБА_3 називали його батьком. З 07 серпня 2020 року сторони припинили шлюбні стосунки, вони не ведуть спільного господарства, проживають окремо один від одного і не створюють єдину сім`ю.
За час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ними придбано на ім`я ОСОБА_3 вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, у АДРЕСА_1 ; домоволодіння, загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 78,7 кв. м,
у АДРЕСА_2 ; підземну автостоянку № НОМЕР_1, загальною площею 17 кв. м, у АДРЕСА_3 .
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з 01 січня 2004 року до 07 серпня 2020 року;
- визнати їхньою спільною сумісною власністю вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, що в
АДРЕСА_1 ; домоволодіння, загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 78,7 кв. м, що в АДРЕСА_2 ;
- підземну автостоянку № НОМЕР_1, загальною площею 17 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_3 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано вжиті ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2021 року заходи забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що факт спільного ведення господарства сторонами, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, належними і допустимими доказами не підтверджено. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відсутні підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Апеляційний суд відхилив нові докази, додані позивачем до апеляційної скарги, посилаючись на частину третю статті 367 ЦПК України, та виходив із того, що ОСОБА_1 не довів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції, а його посилання на неналежне виконання адвокатом, який представляв його інтереси в суді першої інстанції, не є поважною та тією причиною, що об`єктивно не залежала від заявника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватиоскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.
15 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16 (провадження № 14-283цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19), постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16 (провадження № 61-44809св18),
від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження
№ 61-5296св19), від 30 червня 2020 року у справі № 562/408/16 (провадження № 61-47461св18).
Суди, на переконання заявника, не врахували, що законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії,
за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя
з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права
й обов`язки.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів наявності встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими,
що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
За твердженням ОСОБА_1, усі перераховані умови наявні у спільних стосунках сторін і були підставою для задоволення позовних вимог.
Проте суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального законодавства щодо дослідження доказів у справі, відмовили у прийняті нових доказів та у допиті свідків, яких мав би допитати суд першої інстанції.
Суд першої інстанції не виконав своїх регулятивних функцій арбітра,
не роз`яснив учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених
ЦПК України, не запобіг зловживанню стороною відповідача як учасника судового процесу своїми правами та не вжив заходів для виконання обов`язків.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, проте не врахував роз`яснень, що містяться у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", про прийняття та дослідження нових доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів,
які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен враховувати як вимоги щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти доводів ОСОБА_1 та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність
і обґрунтованість.
Фактичні обставини, встановлені судами
У період з 01 січня 2004 року до 07 серпня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі не перебували, також не перебували у шлюбі з іншими особами. У цей час вони займалися підприємницькою діяльністю, зареєстровані як фізичні особи-підприємці.
Згідно з довідкою Української Православної Церкви від 17 червня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були повінчані православним чином
у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Хмельницького 15 червня 2003 року (т. 1, а. с. 12).
Згідно з паспортними даними ОСОБА_1 зареєстрований
у АДРЕСА_4, з 28 вересня 2002 року
(т. 1, а. с. 18). Ця квартира на праві власності належить ОСОБА_3, у якій остання зареєстрована з 03 жовтня 2002 року згідно з паспортними даними
(т. 1, а. с. 38-39).
Згідно із копією закордонного паспорта ОСОБА_1, дата видачі
23 листопада 2005 року, в особливих відмітках вклеєно фотографію онука відповідача ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 на праві приватної власності належить домоволодіння на АДРЕСА_2, право власності на яке зареєстроване 28 січня 2010 року на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду
від 17 квітня 2009 року про визнання за нею права власності на самочинно побудований будинок з господарськими будівлями.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 січня 2002 року та договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 січня 2002 року ОСОБА_3 придбала нерухоме майно, а саме земельну ділянку, площею 0,13 га, для обслуговування будинку та житловий будинок
з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_2 .
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно ОСОБА_3 на праві приватної власності належить підземна автостоянка № НОМЕР_1, загальною площею 17,0 кв. м, що знаходиться на
АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 152). Право власності зареєстровано 14 грудня 2011 року (т. 1, а. с. 153).
Згідно з договором купівлі-продажу від 03 жовтня 2017 року ОСОБА_3 придбала в ОСОБА_5 вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 154-155), що підтверджується витягом
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а.с. 156).
За пунктом 7 згаданого договору ОСОБА_3 як покупець засвідчила,
що у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах на момент придбання нерухомого майна не перебуває. Грошові кошти, що витрачаються нею на придбання нерухомого майна, не є спільною сумісною власністю.
За актом від 30 липня 2021 року, затвердженим комітетом самоорганізації населення мікрорайону Гречани м. Хмельницького 03 серпня 2021 року, ОСОБА_1 проживав у АДРЕСА_2 з серпня 2005 року до вересня 2020 року, про що підписалися ОСОБА_6
( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_7 ) (т. 1, а. с. 101).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 5 ЦПК України установлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 доводить факт спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, а також набуття у цей період майна у спільну сумісну власність. Установлення цих фактів необхідно позивачу для поділу набутого під час спільного проживання майна. Проте обставини, на які він посилається, заперечує ОСОБА_3 .
Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.