У Х В А Л А
5 жовтня 2022 року
м. Київ
Справа № 910/6607/21
Провадження № 12-22гс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І.В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форрент груп" до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія", про визнання протиправним та скасування наказу за касаційними скаргами Міністерства юстиції України та Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 14 липня 2021 року і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2021 року і
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 липня 2021 року у справі № 910/6607/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2021 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 18 грудня 2020 року № 4379/5 "Про задоволення скарги", яким скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" задоволено таскасовано рішення, прийняті державним виконавцем Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь, від 25 вересня 2019 року № 48848146 та № 48848381.
Судові рішення мотивовані відсутністю порушеного права ПАТ "Українська інноваційна компанія" при поданні скарги до відповідача, прийняттям наказу № 4379/5 за відсутності підстав, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та порушенням права власності позивача на спірне нерухоме майно у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу.
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги Мін`юсту та ПАТ "Українська інноваційна компанія", у яких скаржники просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі Мін`юст зазначає, що не є належним відповідачем у справі, оскільки не оспорює майнового права позивача, а згідно з положеннями статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав та розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, подані особами, які не визнають або ж оспорюють набуття, зміну чи припинення заявником речового права, а суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду.
ПАТ "Українська інноваційна компанія", обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказує, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи норми статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахували правових висновків, викладених в Ухвалі Конституційного Суду України від 03 червня 2020 року № 112-3(11)/2020, а також у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі № 826/14033/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 922/2144/16.
На переконання ПАТ "Українська інноваційна компанія", правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19), не можуть бути враховані при вирішенні цього спору, тому що вказана постанова не є остаточним судовим рішенням у справі.
Разом з тим ПАТ "Українська інноваційна компанія" подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої, п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). У своєму клопотанні заявник, зокрема, посилається на наявність виключної правової проблеми, яка виходить за межі даної категорії спорів та полягає в одночасному існуванні диференційованих підходів судів різних юрисдикцій щодо визначення обсягу прав та обов`язків третьої особи у кредитно-банківських, цивільних, трудових, корпоративних та інших правовідносинах, що виникли за участю Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк".
У запереченнях на вказане клопотання ТОВ "Форрент груп" зазначило, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19) здійснено ґрунтовний аналіз щодо правонаступництва третьої особи від ПАТ "Український інноваційний банк", тому підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.
Касаційний господарський суд ухвалами від 31 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.
Ухвалою від 10 серпня 2022 року у справі № 910/6607/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду частково задовольнив клопотання ПАТ "Українська інноваційна компанія" та передав справу № 910/6607/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною четвертою статті 302 ГПК України, у зв`язку з необхідністю відступити від її висновку, викладеного в постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16.
Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
У рішенні від 27 вересня 1990 року у справі "Коссі проти Сполученого Королівства" (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
Щодо визначення, що саме вважати правовим висновком Верховного Суду, Велика Палата зазначає, щочинний ГПК України оперує поняттям "висновок" у різних значеннях, зокрема таких, як: умовивід суду; висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також викладений у постанові Верховного Суду висновок суду по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги; складова резолютивної частини судового рішення.
За змістом статей 314, 315 ГПК України постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.