ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 127/13109/19
провадження № 51-2112км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_7
суддів ОСОБА_8 ОСОБА_9,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_10
прокурора ОСОБА_11
засудженого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_12
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу зі змінами та доповненням засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2020 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020020000627, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці та жителя цього АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 154 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено до покарання: за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; ч. 3 ст. 357 цього Кодексу - у виді арешту на строк 3 місяці; ч. 1 ст. 154 КК - у виді арешту на строк 5 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів і арештів, накладених на вилучені у ОСОБА_1 гроші та майно, у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 17 березня 2019 року у вечірній час, перебуваючи на території набережної "Рошен", що у м. Вінниці на березі р. Південний Буг, діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, викрав із сумки ОСОБА_2 мобільний телефон "Хіаomi Redmi 4А", гроші в сумі 100 грн, а також паспорт для виїзду за кордон, заподіявши останній майнову шкоду на суму 1822 грн.
Потім ОСОБА_1 приблизно о 21:05, повернувшись на вищевказане місце, підізвав до себе ОСОБА_2 та почав примушувати її до здійснення з ним акту сексуального характеру без згоди останньої взамін на повернення ним раніше викрадених у неї речей. Почувши відмову ОСОБА_2 від вступу в такий контакт, ОСОБА_1 висловив їй погрозу завдати удару, внаслідок чого їй доведеться задовольнити його вимоги. У відповідь на це потерпіла повідомила ОСОБА_1, що викликала на місце події працівників поліції, однак засуджений продовжив свої незаконні дії та висловив ОСОБА_2 погрозу знищити раніше викрадений у неї паспорт для виїзду за кордон, на що вона повторно відмовила йому та намагалась затримати засудженого до прибуття працівників поліції, проте він вирвався і втік з місця скоєння злочину.
Вінницький апеляційний суд 16 лютого 2021 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання і постановив свій, яким призначив засудженому покарання: за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років; ч. 3 ст. 357 цього Кодексу - у виді арешту на строк 3 місяці; ч. 1 ст. 154 КК - у виді арешту на строк 5 місяців. На підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк покарання ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення з 18 березня 2019 року по 19 вересня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі зі змінами засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів касатора зводиться до тверджень про відсутність у матеріалах кримінального провадження належних і допустимих доказів його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
ОСОБА_1 зазначає, що сторона обвинувачення не забезпечила явки всіх свідків.
Крім того, скаржиться на те, що на його вимогу не було проведено слідчого експерименту і це позбавило його права довести свою невинуватість.
Також недотримання приписів КПК засуджений убачає в тому, що обшук за місцем його проживання було проведено без ухвали слідчого судді.
На переконання ОСОБА_1, мало місце порушення ст. 228 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки потерпіла та свідок попередньо вказали на нього, а впізнання було проведено пізніше, що підтвердили зазначені особи.
Наголошує на незабезпеченні судом першої інстанції його права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Стверджує про порушення права на захист через те, що захисник не реалізував права на оскарження рішення суду першої інстанції та не подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора.
На думку ОСОБА_1, суд не застосував закону, який мав бути застосований щодо нього, в редакції Закону України від 01 липня 2020 року № 2617-VIII за ч. 2 ст. 185 КК.
Крім того, засуджений не погоджується з максимальним строком покарання, яке, як він переконаний, апеляційний суд призначив без урахування його особи та відсутності обтяжуючих покарання обставин.
У поданому до касаційної скарги доповненні засуджений указує на неналежне повідомлення апеляційним судом потерпілої про дату, час і місце судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги прокурора.
Також зазначає про недопустимість протоколу огляду місця події від 17 березня 2019 року з підстав того, що ілюстративну таблицю до нього не засвідчено підписом ані слідчого, ані будь-якого іншого учасника слідчої дії.
Вважає недопустимими доказами і протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 і 24 квітня 2019 року, оскільки вони не містять опису про зовнішній вигляд, прикмети або сукупності ознак, за якими потерпіла та свідки могли впізнати ОСОБА_1, а також у них відсутні будь-які дані щодо неможливості проведення впізнання засудженого за відсутності останнього на відповідній слідчій дії.
Зазначає про недопустимість протоколу огляду від 19 квітня 2019 року через недотримання вимог ч. 2 ст. 100 КПК щодо фотографування такого об`єкта огляду, що підтверджується відсутністю відповідних додатків до цього протоколу, передбачених положеннями ст. 105 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_13 підтримали подану засудженим касаційну скаргу зі змінами та доповненням і просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_14 надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого та просила постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого (ст. 438 КПК).
Доводи ОСОБА_1 щодо неповноти судового розгляду, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог статей 433, 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Під час перевірки судового рішення не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновку суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 154 КК.
З дотриманням вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки суд обґрунтував об`єктивно з`ясованими обставинами, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Так, поряд з іншими доказами суд обґрунтовано послався: на показання потерпілої ОСОБА_2 про те, що разом із ОСОБА_3 вони відпочивали на набережній "Рошен", до них підійшов ОСОБА_1 і почав спілкування. У зв`язку з потребою вони з подругою відійшли, сумку лишила на місці, де відбувалось їхнє спілкування із засудженим. Повернувшись, виявила відсутність речей у сумці, а саме телефону, грошей у сумі 100 грн та паспорта для виїзду за кордон. Зрозумівши, що ОСОБА_1 зник з її речами, вона викликала поліцію та кинулася його шукати. Проте через декілька хвилин засуджений повернувся і висунув їй вимогу про надання йому послуг інтимного характеру взамін на повернення її речей, на що вона відповіла відмовою. Вони з подругою хотіли затримати ОСОБА_1, однак той вирвався і втік;
свідків: ОСОБА_3 (подруги, яка відпочивала разом із ОСОБА_2 ) і яка дала аналогічні показання, що й потерпіла, та підтвердила, що чула, як ОСОБА_1 висунув ОСОБА_2 вимогу вступити з ним в інтимні стосунки взамін на повернення її речей; ОСОБА_4 (громадянки, яка знайшла закордонний паспорт ОСОБА_2 ), згідно з показаннями якої вона знайшла паспорт потерпілої для виїзду за кордон на траві, коли проходила по набережній "Рошен";
письмові докази, а саме протоколи слідчих дій: огляду місця події від 17 березня 2019 року з ілюстраціями до нього, згідно з яким на сходах виявлено бляшанку від пива та два недопалки від сигарет; пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24 квітня 2019 року, відповідно до яких ОСОБА_5 упізнала ОСОБА_2 як особу, що наздоганяла ОСОБА_1, який тікав; пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24 квітня 2019 року, відповідно до яких ОСОБА_5 упізнала ОСОБА_1 як особу, яка втікала від ОСОБА_2 ; проведення слідчих експериментів та відеозаписи до них від 06 квітня 2019 року за участю ОСОБА_2 і ОСОБА_3, згідно з якими потерпіла та свідок розповіли про обставини вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень; огляду від 19 квітня 2019 року, відповідно до якого оглянуто гроші, вилучені в ОСОБА_1 ; огляду від 03 травня 2019 року, згідно з яким паспорт ОСОБА_2 для виїзду за кордон визнано речовим доказом; висновок судово-товарознавчої експертизи від 12 квітня 2019 року № 2650/19-21, відповідно до якого вартість мобільного телефону "Хіаomi Redmi 4А" становить 1722 грн.
З урахуванням наведеного доводи ОСОБА_1 про відсутність будь-яких доказів його винуватості, мотиву та мети на вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень є безпідставними і спростовуються вищенаведеними й дослідженими судом доказами.
Необґрунтованими є доводи засудженого про те, що прокурор не забезпечив явки всіх свідків сторони обвинувачення з огляду на таке.
Статтями 22, 290, 349 КПК визначено право сторони обвинувачення обґрунтовувати свою позицію про доведеність винуватості особи доказами, зібраними під час досудового розслідування, обсягу яких, на переконання сторони обвинувачення, буде достатньо для доведення винуватості особи та притягнення її до кримінальної відповідальності за інкримінований цій особі злочин. При цьому законодавець не встановив перед прокурором вимоги долучати під час судового розгляду абсолютно всі зібрані в ході досудового розслідування докази.
Отже, згідно з принципом змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, закріпленим у ст. 22 КПК, прокурор, підтримуючи публічне обвинувачення в суді, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі щодо визначення обсягу доказів, які сторона обвинувачення буде долучати в суді та на підставі яких доводитиме винуватість особи.
Збирання та надання доказів до суду є правом сторони обвинувачення, а тому суд позбавлений можливості впливати на обсяг надання стороною обвинувачення доказів.
Крім того, вказуючи на це порушення, ОСОБА_1 посилається на недотримання вимог ст. 23 КПК, однак не конкретизує, у чому воно полягало, оскільки суд з метою обґрунтовання своїх висновків про винуватість засудженого у рішенні послався лише на показання свідків, допитаних ним безпосередньо в судовому засіданні.
Також неспроможними є твердження засудженого про непроведення на його вимогу слідчого експерименту.
Згідно з ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
За вимогами вказаної вище норми процесуального закону проведення цієї слідчої дії за участю підозрюваного не є обов`язком для органів досудового слідства.
Крім того, матеріали кримінального провадження не містять жодних клопотань, які б підтверджували бажання засудженого проведення з ним цієї слідчої дії.
Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що обшук за місцем його проживання було здійснено без ухвали слідчого судді, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що цю слідчу дію за місцем його проживання не було проведено.
Що стосується доводів засудженого про недопустимість як доказів: протоколу огляду місця події - через відсутність в ілюстративній таблиці до нього підписів учасників слідчої дії, протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками - через незазначення в цих протоколах зовнішніх ознак, за якими було здійснено впізнання, та протоколу огляду речового доказу - через відсутність фототаблиці до цього протоколу, то Верховний Суд вважає, що за обставин цієї справи вказані порушення не є істотними й не впливають на допустимість зазначених доказів.