Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 757/26709/19-ц
провадження № 61-6092св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Желепи О. В.,
Кравець В. А., Мазурик О. Ф., від 15 лютого 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 17 лютого 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він надав відповідачці в позику 1 418 000,00 грн, а остання зобов`язалася повернути зазначену суму грошових коштів до 01 квітня 2016 року.
Вказував, що відповідачка свої зобов`язання за договором позики не виконала, а його неодноразові вимоги про повернення грошових коштів не виконує.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з
ОСОБА_2 на його користь суму позики у розмірі 1 418 000, 00 грн, проценти за користування позикою у розмірі 1 481 984, 83 грн та 3 % річних у розмірі 138 692, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідачки
ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.
Зазначала, що не отримувала від ОСОБА_1 жодних грошових коштів, а надана позивачем розписка була написана нею під погрозами застосування фізичного насильства.
Додатково зазначала про пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, оскільки строк виконання зобов`язання за спірною розпискою визначено 01 квітня 2016 року, а з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся лише 23 травня 2019 року.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва у складі судді Писанця В. А. від 09 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2 176 931, 44 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконала, отримані в позику грошові кошти у встановлений сторонами строк не повернула, у зв`язку із чим наявні підстави для стягнення з неї на корить позивача суми позики, процентів за час користування отриманими у позику грошовими коштами, нарахованими відповідно до положень статті 1048 Цивільного кодексу України, а також 3 % річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 11 715,50 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, однак не звернув уваги на пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду із позовом, зокрема не урахував, що строк виконання зобов`язання за договором позики сторонами визначено 01 квітня 2016 року, а з позовом про стягнення заборгованості за договором позики ОСОБА_1 звернувся лише 23 травня 2019 року, що з урахуванням поданої відповідачкою заяви про застосування позовної давності, є підставою для відмови у задоволенні позову. Доводи позивача про переривання позовної давності у зв`язку з визнанням відповідачкою боргу суд апеляційної інстанції вважав недоведеними належними та допустимими доказами.
Узагальнені доводи касаційної скарги
01 липня 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року і залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази. Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачка не скористалась своїм правом на подання заяви про застосування позовної давності, а тому відсутні підстави для її застосування.
Вважає, що відповідачка просила суд відмовити у задоволені позову з інших підстав, а її посилання на пропуск позовної заяви у відповідь на додаткові пояснення його представника не свідчить про подання нею заяви в порядку частини третьої статті 267 ЦК України.
Крім того, на думку заявника, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував його пояснення щодо причин пропуску позовної давності, а також заявлену його представником в судових дебатах суду першої інстанції заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Додатково посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема прийняття до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2, підписаної від її імені адвокатом Мельником І. І., який згідно з наданим договором про надання правової допомоги не мав повноважень на підписання апеляційної скарги. З урахуванням зазначеного, вважає, що суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 2 статті 362 ЦПК України повинен був закрити апеляційне провадження.
Крім того зазначає про безпідставне стягнення судом апеляційної інстанції з нього в порядку розподілу судових витрат судового збору за подання апеляційної скарги, з огляду на те, що він є інвалідом ІІ групи та звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/26709/19.
21 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, а оскаржене судове рішення апеляційного суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою та не спростовує висновків суду апеляційної інстанції. На думку представника відповідачки, суд правильно встановив початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, відсутність підстав для її переривання, та урахувавши заяву відповідачки про застосування наслідків пропуску позовної давності, заявлену як у письмовому, так і в усному порядку, дійшов законного висновку про відмову у задоволенні позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого остання отримала від позивача у позику 946 000,00 грн, 20 000,00 доларів США, 27 000,00 грн та 5 000,00 грн, які зобов`язалась повернути до 01 квітня 2016 року.
Про отримання грошових коштів відповідачкою складено розписку.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинахта якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Встановивши, що між сторонами було укладено договір позики у формі розписки ОСОБА_2 про отримання грошових коштів та зобов`язання їх повернення 01 квітня 2016 року, а також факт невиконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань з повернення грошових коштів у встановлений договором строк, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині встановлення судами попередніх інстанцій обставин укладення спірного договору позики, а також розміру заборгованості за ним, а тому в силу положень статті 400 ЦПК України справа в цій частині не переглядається в касаційному порядку.
У справі, що переглядається, перевірці в касаційному порядку підлягає правильність застосування судом апеляційної інстанції положень статті 267 ЦК України, а також статей 141, 362 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України). Отже ця норма передбачає презумпцію обізнаності особи про стан своїх майнових прав і вимог. Спростування цієї презумпції покладається на позивача.