ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 640/9624/20
адміністративне провадження № К/9901/28251/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Титенко М.П.,
представника позивача Михайленко Д.В.,
представників відповідача Кальковець В.Л., Івах Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року (суддя Вєкуа Н.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2021 року (головуючий суддя Ганечко О.М., судді: Василенко Я.М., Кузьменко В.В.) у справі №640/9624/20 за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 5 лютого 2020 року №0022051002.
В обґрунтування позову зазначало, що в діях ТОВ "Гардіан" відсутні порушення податкового законодавства, а висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки є такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях. Факт виконання господарських послуг, згідно договорів, укладених між позивачем на контрагентами були підтверджені первинними документами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2021 року позов задоволено повністю.
Задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій мотивували тим, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами. Крім того, податковим органом не надано доказів наявності вироків суду, якими було б встановлено факти фіктивного підприємництва контрагентів позивача, а наявність кримінальних проваджень не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач зазначає, що господарські відносини позивача з його контрагентами вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами. Крім того, податковий орган в касаційний скарзі посилається на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року у справі №760/6235/19, згідно якого ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205-1 КК України, зокрема по створенню фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності TOB "Мікро-Тік".
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 липня 2016 року по 30 вересня 2019 року.
За результатами проведеної перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві складено акт від 4 грудня 2019 року №57/26-15-05-10-02/35417298, яким встановлено порушення Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан", зокрема п. 44.1, п. 44.2 статті 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 773 744 грн.
На підставі висновків акта перевірки від 4 грудня 2019 року №57/26-15-05-10-02/35417298 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 5 лютого 2020 року №0022051002, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток страхових організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, за податковим зобов`язанням на суму 773 744, 00 грн, за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями на суму 193 436,00 грн, а всього на суму 967 180, 00 грн.
За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення рішення, рішенням Державної податкової служби України №13571/6/99-00-08-05-01-06 про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення від 5 лютого 2020 року №0022051002 залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
За пунктом 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України, базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.
Під час провадження страхової діяльності юридичних осіб - резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у пункті 136.1 цієї статті, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах: 3 відсотки за договорами страхування від об`єкта оподаткування, що визначається у підпункті 141.1.2 пункту 141.1 статті 141 цього Кодексу; 0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених підпунктами 14.1.52, 14.1.52-1, 14.1.52-2 і 14.1.116 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу (п. 136.2 ст. 136 Податкового кодексу України).
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Нормами частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що правові наслідки у виді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.