Постанова
Іменем України
12 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 179/1668/20-ц
провадження № 61-13966св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник Вікторія Володимирівна,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку.
Позовну заяву мотивовано тим, що її мати ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, розташованої на території Топчинської сільської ради на підставі державного акта на право приватної власності на землю
від 11 вересня 2000 року серії ІІІ-ДП № 072181.
Позивач посилалась на те, що її матері з листа приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В. стало відомо, що між нею та відповідачем 22 травня 2001 року укладено договір дарування спірної земельної ділянки.
Після цього у квітні 2016 року мати позивача зверталася
до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що їй не було відомо про факт дарування нею земельної ділянки та про наявність мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення на момент оформлення нотаріусом договору.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області
від 30 жовтня 2018 року, додатковим рішенням цього суду від 30 жовтня
2018 року у справі № 179/353/16-ц позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу
Солодовник В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1316, та визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серія Р3 № 139030 на ім`я ОСОБА_2, зареєстрованого у Книзі записів державних актів
на право приватної власності на землю від 25 жовтня 2002 року
за МД № 9942.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у справі № 179/353/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову у зв`язку
із незалученням до участі у справі Головного управління Держгеокадастру
у Дніпропетровській області. Разом із цим, суд апеляційної інстанції роз`яснив право позивача про можливість повторного звернення до суду.
Позивач вважала, що договір дарування, укладений між ОСОБА_3
та ОСОБА_2, посвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1316, у період дії заборони (мораторію), оспорюваний договір дарування земельної ділянки є недійсним з моменту його укладення.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:
поновити строк на подачу позову;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, укладений між ОСОБА_3
та ОСОБА_2, посвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1316;
визнати недійсним державний акт про право приватної власності на землю серія Р3 № 139030 на ім`я ОСОБА_2, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 25 жовтня
2002 року за МД № 9942.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області
від 22 квітня 2021 року у складі судді Ковальчук Т. А. позовні вимоги
ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір дарування земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, укладений між ОСОБА_3
та ОСОБА_2, псвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В.
і зареєстрований в реєстрі за № 1316 - недійсним.
Визнано державний акт на право приватної власності на землю від 25 жовтня 2002 року серії РЗ № 139030, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 9942, виданий на ім`я ОСОБА_2 недійсним.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 набула земельну ділянку площею 8,260 га, як власник земельної частки (паю), яка відведена в натурі, а договір дарування земельної ділянки від 22 травня
2001 року, зареєстрований в реєстрі за № 1316, було укладено в порушення вимог закону, оскільки на момент його посвідчення було заборонено укладати угоди щодо дарування земельної частки (паю). Оскільки
за договором дарування, укладеним у порушення вимог закону відповідачем було виготовлено державний акт, у зв`язку із цим, суд першої інстанції вважав за необхідне визнати недійсними оспорюваний договір дарування
та виданий на його підставі державний акт.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір дарування між сторонами може бути визнаний недійсним, у зв`язку із обмеженнями встановленими Законом України "Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)" від 18 січня 2001 року № 2242-ІІІ, оскільки вказаним законом заборонено відчужувати тільки земельні частки (паї), право на які посвідчено сертифікатом, а законодавчих обмежень щодо відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництво, право на які посвідчено державним актом на право власності на землю, на час укладення оспорюваного договору дарування, не існувало.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення у якому не врахував висновки щодо застосування норм права, зокрема Закону України "Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)" від 18 січня 2001 року у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі
№ 227/1506/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 369/1750/15-ц
та від 20 березня 2020 року у справі № 663/2256/17.
На думку ОСОБА_1, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору,
не дослідив належним чином усіх наявних у справі доказів, у зв`язку із цим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухваленні нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_1 вважає, що судом апеляційної інстанції помилково зроблено висновок про безпідставний пропуск позовної давності, обґрунтованість якого була доведена у суді першої інстанції.
Разом із цим, ОСОБА_1 вважає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме: у порушення частини третьої статті 37 ЦПК України судді Деркач Н. М. та Ткаченко І. Ю. вже приймали участь у розгляді апеляційної скарги у справі № 179/353/16-ц за позовом
її матері ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В. про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 179/1668/20
із Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2
на касаційну скаргу у якому зазначено, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повно та всебічно дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі норми права, які регулюють саме
ці правовідносини, прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено
до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі рішення 14 сесії 23 скликання Топчинської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 06 березня
2000 року, ОСОБА_3 11 вересня 2000 року було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 072181 (а. с. 29).
Згідно із договором дарування земельної ділянки від 22 травня 2001 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1316, ОСОБА_3 подарувала
ОСОБА_2 земельну ділянку площею 8,260 га, яка належала їй на підставі державного акта серії ІІІ-ДП № 072181 (а. с. 16).
На підставі договору дарування земельної ділянки від 22 травня 2001 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1316, ОСОБА_2 25 жовтня 2002 року отримав на своє ім`я державний акт на право приватної власності на землю серії Р3 № 139030, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 9942 (а. с. 109).
Згідно із листом відділу Держземагенства у Магдалинівському районі Дніпропетровської області від 19 лютого 2015 року ОСОБА_3 повідомлено, що 22 травня 2001 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір дарування земельної ділянки (а. с. 18).
13 квітня 2016 року ОСОБА_3 зверталася до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області із позовною заявою про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 8,260 га, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 12-15).
У зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_3 11 березня 2017 року, ухвалою суду від 02 лютого 2018 року до участі у справі № 179/353/16-ц як позивача було залучено спадкоємицю - ОСОБА_1, якою було подано
10 травня 2018 року заяву про збільшення розміру позовних вимог.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області
від 30 жовтня 2018 року, додатковим рішенням цього суду від 30 жовтня
2018 року у справі № 179/353/16-ц позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу
Солодовник В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1316, та визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серія Р3 № 139030 на ім`я ОСОБА_2, зареєстрований у Книзі записів державних актів
на право приватної власності на землю від 25 жовтня 2002 року за МД № 9942 (а. с. 5-7).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у справі № 179/353/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову у зв`язку
із незалученням до участі у справі Головного управління Держгеокадастру
у Дніпропетровській області. Разом із цим, суд апеляційної інстанції роз`яснив право позивача про можливість повторного звернення до суду
(а. с. 8, 9).
Усунувши вказані недоліки позову, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.