1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 509/4910/21

провадження № 61-21283 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник - товариство з обмеженою відповідальністю "Одесагаз-Постачання";

боржник - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У вересні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "Одесагаз-Постачання" (далі - ТОВ "Одесагаз-Постачання") звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за оплату послуг із газопостачання.

Судовим наказом Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Одесагаз-Постачання" заборгованість за використаний природний газ у розмірі 25 515,74 грн та судовий збір у розмірі 227 грн.

12 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування зазначеного судового наказу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року у складі судді Бочарова А. І. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2021 року відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, тому заява про скасування судового наказу задоволенню не підлягає.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року повернуто скаржнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що стаття 353 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які може бути подано апеляційну скаргу окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня ухвала про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу, а тому ця ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року й передати справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неповне дослідження наявних у справі матеріалів, що призвело до ухвалення судового рішення, яке порушує права заявника на судовий захист.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 509/4910/21 із Овідіопольського районного суду Одеської області.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, не надав належної оцінки тим обставинам, що постановлення ухвали про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу не передбачено норами ЦПК України, вказана ухвала перешкоджає подальшому розгляду справи та позбавляє заявника права на апеляційне оскарження, обмежує його доступ до правосуддя, що є неприпустимим.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2021 року ТОВ "Одесагаз-Постачання" звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за оплату послуг із газопостачання.

Судовим наказом Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Одесагаз-Постачання" заборгованість за використаний природний газ у розмірі 25 515,74 грн та судовий збір у розмірі 227 грн.

12 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування зазначеного судового наказу.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2021 року відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд посилався на вимоги статтей 170, 171 ЦПК України та зазначив, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, викладених у заяві.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року повернуто скаржнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апелянтом оскаржується ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу, яка не входить до переліку ухвал, зазначених в частині першій статті 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, щопереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес убезладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Так, у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

У § 36 рішення у справі "Bellet v. France" від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21 жовтня 2010 року).


................
Перейти до повного тексту