Постанова
Іменем України
12 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 203/3435/21
провадження № 61-5467св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_2, відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня
2021 року в складі судді Казака С. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2022 року у складі колегії суддів:
Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_3, відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
В обґрунтування скарги вказав, що виданий Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 2-378/11 виконавчий лист від 05 липня 2016 року пред`являвся для виконання до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ДВС МЮУ).
Постановами державного виконавця від 18 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51979308 та накладено арешт на все майно боржника в межах суми звернення стягнення.
26 жовтня 2018 року державним виконавцем лист було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 закону України "Про виконавче провадження", однак питання про зняття арешту з майна боржника не вирішувалось.
28 серпня 2019 року Соборний ВДВС відкрив виконавче провадження № 59893268 з примусового виконання виконавчого листа від 05 липня 2016 року у справі № 2-378/11.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2021 року виконавчий лист від 05 липня 2016 року визнано таким, що не підлягає примусовому виконанню.
20 липня 2021 року виконавче провадження № 59893268 закінчено та скасовано всі арешти, накладені в межах цього виконавчого провадження.
Однак арешт, накладений в межах виконавчого провадження № 51979308, накладений постановою державного виконавця від 18 серпня 2016 року, не знято.
Враховуючи зазначене, заявник просив визнати неправомірною бездіяльність ДВС МЮУ щодо незняття арешту та заборони відчуження майна, а також зобов`язати вказаний відділ зняти арешт та заборону відчуження з усього його майна, які були накладені постановою від 18 серпня 2016 року в межах виконавчого провадження № 51979308, оскільки виконавчий лист від 05 липня 2016 року було визнано таким, що не підлягає виконанню, тому відсутні будь-які правові підстави для продовження існування арешту та обмежень щодо розпорядження майном.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2022 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність ДВС МЮУ щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 .
Зобов`язано ДВС МЮУ, у відповідності до частини четвертої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", зняти арешт з майна ОСОБА_1, накладений постановою державного виконавця вказаного відділу від 18 серпня 2016 року в рамках виконавчого провадження № 51979308.
Установивши, що виконавчий лист від 05 липня 2016 року у справі № 2-378/11 був визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що уповноважена особа відділу ДВС МЮУ мала винести постанову про скасування заходів примусового виконання, застосованих постановою державного виконавця від 18 серпня 2016 року у виконавчому провадженні № 51979308, та дійшов висновку про визнання неправомірною бездіяльності виконавчої служби та зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 51979308.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2022 року, ДВС МЮУ просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні скарги.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що дії органу виконавчої служби в частині відмови у вчиненні такої виконавчої дії, як зняття арешту, за відсутності відкритого виконавчого провадження відповідають вимогам законодавства.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У серпні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень, та клопотання про розгляд справи за участі його представника.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
В ході вчинення виконавчих дій щодо виконання виконавчого листа від 05 липня 2016 року № 2-378/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитом у розмірі 1 210 932,48 дол. США та заборгованості по процентам у розмірі 128 521,89 дол. США, постановою ДВС МЮУ від 18 серпня 2016 року було відкрито виконавче провадження № 51979308 та накладено арешт на все майно боржника в межах суми звернення стягнення.
26 жовтня 2018 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". У звʼязку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, питання про зняття арешту з майна боржника не вирішувалось.
28 серпня 2019 року Соборний ВДВС відкрив виконавче провадження № 59893268 з примусового виконання виконавчого листа від 05 липня 2016 року у справі № 2-378/11.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2021 року виконавчий лист від 05 липня 2016 року визнано таким, що не підлягає примусовому виконанню.
20 липня 2021 року виконавче провадження № 59893268 закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" та скасовано всі арешти, накладені в межах цього виконавчого провадження.
Однак арешт, накладений в межах виконавчого провадження № 51979308, накладений постановою державного виконавця від 18 серпня 2016 року, не знято.
На звернення ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МУЮ щодо зняття вказаного арешту йому листом від 18 серпня 2021 року повідомлено про відсутність підстав для винесення постанови про зняття арешту з майна.
Станом на 07 жовтня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишається зареєстрованим обтяження у вигляді арешту майна ОСОБА_1, відповідно до постанови від 18 серпня 2016 року у виконавчому провадженні № 51979308.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи із норм статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).
Положеннями пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (пункт 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до частини четвертої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Згідно з пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, визначено, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", встановлено, що такий виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, виконавець, керуючись частиною четвертою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", виносить постанову про скасування заходів примусового виконання, здійснених під час виконання такого виконавчого документа, без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження.