Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 643/17063/19
провадження № 61-2359св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2021 року у складі судді Сугачової О. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання договорів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 22 серпня 2004 року у ОСОБА_1 були викрадені паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного коду.
22 червня 2007 року позивач отримав через засоби поштового зв`язку судовий наказ Московського районного суду м. Харкова від 11 червня 2007 року про стягнення з нього на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") заборгованості за кредитним договором № HAGARC55690014, який нібито укладений 18 липня 2006 року.
Із додатків, що були додані до судового наказу позивач дізнався, що в ксерокопії паспорту, який був наданий при укладанні кредитного договору від його імені, не його фото, а підпис від його імені в цьому договорі виконаний іншою особою. Отже, до викраденого у позивача паспорту були внесені незаконні зміни та цей підроблений паспорт був використаний сторонньою особою для отримання в своїх інтересах коштів шляхом укладання від імені позивача кредитного договору з відповідачем.
23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис № 6115 про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором № HAGARC55690014 від 18 липня 2006 року. Зазначений виконавчий напис рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2018 року визнано таким, що не підлягає виконанню.
Після цього претензії з боку банку припинилися, але в середні 2019 почалися здійснюватися систематичні телефонні дзвінки від імені відповідача на телефон позивача з вимогами повернути грошові кошти та на під`їзді почали розклеюватись об`яви про розшук боржника.
Позивач зазначив, що у липні 2019 він звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" та отримав довідку від 15 липня 2019 року про те, що станом на 15 липня 2019 року у нього нібито існує заборгованість перед банком за угодою № HAGARC55690014@93903 від 19 липня 2006 року (розстрочка (комбінована комісія) в сумі 70 687,62грн. та за угодою № GC6HADLA0CI99 від 06 грудня 2016 року (дебіторська заборгованість) в сумі 1 300,00 грн. Про існування останньої позивачу взагалі було невідомо.
ОСОБА_1 посилається на те, що укладання від його імені з відповідачем на підставі підроблених документів зазначених угод не відповідає волевиявленню позивача, а тому вважає зазначені угоди недійсними.
На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними кредитний договір № HAGARC55690014 від 18 липня 2006 року та угоду № GC6HADLA0CI99 від 06 грудня 2016 року, які укладені від імені ОСОБА_1 з АТ КБ "ПриватБанк", та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
09 лютого 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що зазначені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
12 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 18 липня 2006 року від імені ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAGARC55690014, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в розмірі 3 400,95 грн на строк до 17 липня 2007 року зі сплатою 0,01 % за користування кредитом на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
11 червня 2007 року суддею Московського районного суду м.Харкова Марченко А. Н. видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № HAGARC55690014 від 18 липня 2006 року у розмірі 4762,35 грн та витрати банку по сплаті судового збору- 25,50 грн. і витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду - 15 грн, а всього - 4802,85 грн.
26 червня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до Московського РВ ГУМВС України в Харківській області з заявою про прийняття заходів до невідомих, які на його ім`я оформили кредит в ЗАТ КБ "ПриватБанк".
Постановою оперуповноваженого Московського РВ ГУМВС України в Харківській області Щербакова А. М. у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_1 було відмовлено за пунктом 2 статті 6 Кримінального кодексу України за відсутністю складу злочину.
23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А. вчинено виконавчий напис № 6115 про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором № HAGARC55690014 від 18 липня 2006 року. Зазначений виконавчий напис рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2018 року за позовом ОСОБА_1 визнано таким, що не підлягає виконанню. При цьому суд дійшов висновку про відсутність у нотаріуса законних підстав для посвідчення зазначеного виконавчого напису у зв`язку з відсутністю доказів безспірності визначеної до стягнення суми, а також з підстав пропуску трирічного строку з дня виникнення права вимоги.
Апеляційний суд встановив, що угода № GC6HADLA0CI99 від 06 грудня 2016 року (дебіторська заборгованість) про наявність боргу в сумі 1 300,00 грн за своєю правовою природою угодою не є, оскільки вказана грошова сума сплачена банком під час звернення до нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису, зазначену виплату банк відображає на окремому рахунку і сплати такої суми від ОСОБА_1 не вимагає.
Представником АТ КБ "ПриватБанк" в суді першої інстанції заявлено про застосування строків позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.