Постанова
Іменем України
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 462/8006/20
провадження № 61-4520св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року у складі судді Колодяжного С. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про визнання дій щодо не проведення повного розрахунку із працівником в день звільнення та ненадання відповіді на звернення протиправним, зобов`язання до вчинення дій з нарахування та виплати заробітної плати.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період з січня 2006 року по грудень 2009 року він працював на посаді провідника пасажирських вагонів далекого (міжнародного) сполучення та їздив на причіпному вагоні за маршрутом Львів-Трускавець-Москва-Трускавець-Львів, ЛВЧД-1, табельний номер 0730.
За цей період відповідачем йому не було нараховано та виплачено заробітну плату за додатково виконану роботу в зимовий період - за опалення вагонів, хоча причіпний вагон у парку формування поїздів - ЛВЧД-1 постійно заправляли твердим вугіллям для опалення котла обігріву вагона.
Під час слідування вказаного причіпного вагона котел вагона опалювався твердим паливом - вугіллям для забезпечення санітарних норм та відповідної температури у вагоні для комфорту пасажирів, при цьому топка горіла протягом всього рейсу.
Таким чином він, як провідник, виконував в зимовий період додаткову роботу з опалення вагона, за що йому належить відповідна доплата до заробітної плати, яка в порушення статті 116 КЗпП України виплачена не була, тому він змушений звернутися з позовом до суду.
Крім цього, позивач вказує, що 17 лютого 2020 року року він звернувся до відповідача з заявою про проведення йому нарахування та виплати вказаної доплати, а 26 липня 2020 року - із заявою про надання копій документів, проте не отримав жодної відповіді на такі заяву, в чому вбачає протиправність дій АТ "Українська залізниця".
З урахуванням викладених обставин просив суд визнати протиправними дії підприємства щодо ненадання відповіді його звернення від 26 липня 2020 року, 17 лютого 2020 року; визнати протиправними дії АТ "Українська залізниця" щодо не проведення із ним повного розрахунку в день звільнення за додатково виконану роботу в зимовий період за опалення вагонів в період січня 2006 року по грудень 2009 року на посаді провідника пасажирських вагонів далекого (міжнародного) сполучення під час роботи на причіпному вагоні за маршрутом Львів-Трускавець-Москва-Трускавець-Львів, ЛВЧД-1, табельний № 0730; зобов`язати АТ "Українська залізниця" провести нарахування та виплатити йому заробітну плату за додатково виконану роботу в зимовий період за опалення вагонів в період січня 2006 року по грудень 2009 року на посаді провідника пасажирських вагонів далекого (міжнародного) сполучення під час роботи на причіпному вагоні за маршрутом Львів-Трускавець-Москва-Трускавець-Львів, ЛВЧД-1, табельний № 0730.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У травні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року.
З урахуванням уточненої касаційної скарги від 08 липня 2022 року заявник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
01 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у ВП "Пасажирське вагонне депо Львів" ДТГО "Львівська залізниця" (скорочене найменування ЛВЧД-1) на різних посадах з 1993 року по 2010 рік, зокрема з 26 лютого 2004 року до лютого 2009 року він працював на посаді провідника пасажирських вагонів, а з 18 лютого 2009 року - на посаді провідника пасажирських вагонів кваліфікацією міжнародного і фірмового сполучення.
18 лютого 2010 року він був переведений на посаду начальника поїзда (пасажирського), з якої був звільнений наказом № 2147/ос від 30 листопада 2010 року на підставі пункту 3 частини 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин.
Відповідно до наказу АТ "Укрзалізниця" від 24 жовтня 2001 року № 566-Ц встановлені найменування та коди доплат для працівників. Відповідно доплата провідникам пасажирських вагонів за опалення вугіллям має код "068".
В осінньо-зимовий період ВП "Пасажирське вагонне депо "Львів", з метою захисту інтересів своїх працівників за період 2006 по 2009 роки приймало накази про підвищення на 10% посадових окладів та тарифних ставок провідникам пасажирських вагонів, що обслуговують вагони із вугільним опаленням, а саме: наказами № 333 від 25 жовтня 2006 року; № 369 від 12 жовтня 2007 року; № 438 від 13 жовтня 2008 року; № 373 від 02 жовтня 2009 року, згідно яких таке підвищення вводилось відповідно на періоди з 15 жовтня 2006 року до 15 квітня 2007 року, з 15 жовтня 2007 року до 15 квітня 2008 року, з 15 жовтня 2008 року до 15 квітня 2009 року, з 15 жовтня 2009 року до 15 жовтня 2010 року.
Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановили, що нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 здійснювались за виконану ним роботу у повному обсязі, у відповідності до норм чинного законодавства та внутрішніх документів підприємства.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оплату праці", частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.