Постанова
Іменем України
10 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 569/7305/21
провадження № 61-5662св22
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1,відповідач - комунальне некомерційне підприємство "Центральна міська лікарня" Рівненської міської ради, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства "Центральна міська лікарня" Рівненської міської ради (далі - КНП "Центральна міська лікарня") про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 01 червня 1994 року. 21 грудня 2020 року відповідачем видано наказ № 220-к "Про внесення змін у штатний розпис", яким з метою оптимізації штатних посад та приведення штатів закладу у відповідність до умов контрактування з Національною службою здоров`я України та вимог за програмою медичних гарантій на 2021 рік, на підставі протоколу засідання тарифікаційної комісії, наказано: 1. Заступнику головного лікаря з економічних питань ОСОБА_2, у зв`язку з змінами в організації виробництва і праці, оптимізації штатних посад стаціонару та поліклініки, внести зміни у штатний розпис КНП "Центральна міська лікарня" з 10 березня 2021 року, а саме: 1.1. вилучити із штатного розпису структурний підрозділ "Фізіотерапевтичне відділення для поліклініки і стаціонару"; 1.2. перейменувати відділення "Обласний центр артрології та відновного лікування на 45 ліжок" на "Обласний центр артрології та реабілітації на 45 ліжок" (у т. ч. 15 реабілітаційних ліжок). 3.1. ввести в структуру поліклініки "Фізіотарапевтичний кабінет". Фактично таким наказом було виведено Фізіотерапевтичне відділення в кількості 46,25 посад (у тому числі лікарі - 3,25 посад), та введено фізіотерапевтичний кабінет поліклініки на 19,0 посад (у тому числі лікарі - 1,0 посад). У зв`язку із цим 05 січня 2021 року позивач був попереджений про скорочення чисельності працівників, а 09 березня 2021 року - звільнений із займаної посади завідувача фізіотерапевтичним відділенням для поліклініки та стаціонару лікаря-фізіотерапевта у зв`язку із скороченням штату працівників. ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, оскільки йому не було запропоновано наявні вакантні посади на підприємстві, тому відповідач порушив його право на працю, його звільнення незаконне, відповідачем не дотримано визначений законодавством порядок звільнення.
Позивач просив суд: скасувати наказ № 40-к від 04 березня 2021 року про звільнення його з посади завідувача фізіотерапевтичним відділенням для поліклініки та стаціонару лікаря-фізіотерапевта КНП "Центральна міська лікарня"; поновити на роботі з 10 березня 2021 року; стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2021 року по день ухвалення рішення; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць; здійснити розподіл судових витрат, стягнувши з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено:
- скасовано пункт 1.1. наказу № 40-к від 04 березня 2021 року стосовно звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача фізіотерапевтичним відділенням для поліклініки та стаціонару лікаря-фізіотерапевта;
- поновлено ОСОБА_1 на роботі в КНП "Центральна міська лікарня" на посаді завідувача фізіотерапевтичним відділенням для поліклініки та стаціонару лікаря-фізіотерапевта з 10 березня 2021 року;
- стягнено з КНП "Центральна міська лікарня" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2021 року до 04 січня 2022 року у розмірі 99 407,36 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;
- стягнено з КНП "Центральна міська лікарня" в дохід держави судовий збір в сумі 1 816 грн;
- стягнено з КНП "Центральна міська лікарня" на користь ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 14 000 грн;
- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді завідувача фізіотерапевтичним відділенням для поліклініки та стаціонару лікаря-фізіотерапевта та стягнення з КНП "Центральна міська лікарня" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт неправомірного звільнення у зв`язку з допущеними порушеннями Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). У відповідача була можливість запропонувати позивачу вакантні посади, проте у порушення статті 49-2 КЗпП України він не виконав свого обов`язку. Також відповідачем не враховано тривалого безперервного стажу роботи позивача.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу КНП "Центральна міська лікарня" задоволено.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КНП"Центральна міська лікарня" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки звільнення позивача відбулося без порушення трудового законодавства України. Скорочення посади позивача відбулося у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці. Позивач був завчасно повідомлений про скорочення його посади, він відмовився від запропонованих відповідачем вільних посад, які б відповідали його освіті та кваліфікації. Крім цього, при розгляді справи була встановлена згода щодо звільнення позивача у зв`язку із скороченням штату відповідної профспілкової організації.
Отже, звільнення позивача здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для скасування наказу про його звільнення, поновлення його на роботі та відповідно і стягнення середнього заробітку за час вимішеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2022 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 червня 2022 року відкрив провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 23 травня 2018 року у справі № 334/1939/16-ц. Крім того, заявник зазначає, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, а саме, не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини справи на підставі недостатніх доказів. Апеляційний суд помилково вважав, що відповідач запропонував всі вакантні у нього посади для позивача.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У серпні 2022 року КНП "Центральна районна лікарня" надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало на безпідставність доводів касаційної скарги та законність оскаржуваної постанови апеляційного суду. Просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 01 червня 1994 року працював на посаді лікаря по мануальній терапії травматологічного відділення Центральної міської лікарні м. Рівне. 12 липня 1994 року його було призначено завідувачем фізіотерапевтичним відділенням Центральної міської лікарні м. Рівне.
У вересні 2018 року Центральна міська лікарня м. Рівне реорганізована шляхом перетворення на КНП "Центральна міська лікарня".
21 грудня 2020 року, з метою оптимізації штатних посад та приведення штатів закладу у відповідність до умов контрактування з Національною службою здоров`я України та вимог за програмою медичних гарантій на 2021 рік, на підставі протоколу засідання тарифікаційної комісії, КНП "Центральна міська лікарня" прийнято наказ № 220-к "Про внесення змін у штатний розпис", в якому, зокрема, вказано заступнику головного лікаря з економічних питань ОСОБА_2, у зв`язку з змінами в організації виробництва і праці, оптимізації штатних посад стаціонару та поліклініки, внести зміни у штатний розпис КНП "Центральна міська лікарня" з 10 березня 2021 року, а саме: вилучити із штатного розпису структурний підрозділ "Фізіотерапевтичне відділення для поліклініки і стаціонару"; перейменувати відділення "Обласний центр артрології та відновного лікування на 45 ліжок" на "Обласний центр артрології та реабілітації на 45 ліжок" (у т. ч. 15 реабілітаційних ліжок); ввести в структуру поліклініки "Фізіотарапевтичний кабінет". Також вказаним наказом передбачено вилучити із штатного розпису 2.1. "Стаціонар" 2.1.1. "Фізіотерапевтичне відділення для поліклініки та стаціонару": - завідувач відділення лікар-фізіотерапевт 1,0 посада; лікар-фізіотерапевт 2,25 посад, всього вилучити з 10 березня 2021 року 46,25 посад (у т.ч. лікарі - 3,25 посад). Введено в штатний розпис з 10 березня 2021 року 3.1. "Стаціонар" 3.1.2. "Обласний центр артрології та відновного лікування на 45 ліжок": лікар-фізіотерапевт - 1,0 посада; 3.2. "Поліклініка" 3.2.1. "Фізіотерапевтичний кабінет" - лікар фізіотерапевт 1,0 посада.
У зв`язку із змінами у штатному розписі відповідача, останнім прийнято наказ № 228-к від 30 грудня 2020 року "Про попередження працівників", відповідно до якого працівників, які підлягали скороченню, в тому числі позивача ОСОБА_1, попереджено про наступне вивільнення з 10 березня 2021 року. З цим наказом позивач ознайомлений 05 січня 2021 року.
12 січня 2021 року на засіданні профспілкового комітету КНП "Центральна міська лікарня" розглянуто подання головного лікаря КНП "Центральна міська лікарня" та надана згода на звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача фізіотерапевтичним відділенням для поліклініки та стаціонару лікаря-фізіотерапевта за скороченням штату.
02 лютого 2021 року відповідач направив лист № 1-8/242 ОСОБА_1 з обґрунтуванням необхідності скорочення штату працівників та з пропозицією працевлаштування на вакантні посади: брат медичний ЛФК, брат медичний фізіотерапії обласного центру артрології та реабілітації, брат медичний палатний нейрохірургічного відділення (інсультний блок).
Лист ОСОБА_1 отримав 02 лютого 2021 року, що засвідчив своїм підписом із зазначенням дати отримання.
Пунктом 1.1. наказу № 40-к від 04 березня 2021 року "Про звільнення працівників" завідувача фізіотерапевтичним відділенням для поліклініки та стаціонару лікаря-фізіотерапевта ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв`язку з змінами в штатному розписі та скороченням штату і чисельності з 09 березня 2021 р. на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням відповідних норм трудового законодавства і протилежного позивачем не доведено. Разом із цим, оскільки звільнення позивача є законним, то відповідно відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції,оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим апеляційним судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізаціях, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.