Постанова
Іменем України
11 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 465/4903/18
провадження № 61-6317св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1,відповідач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року в складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") про визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності правочину - реституції.
Позовна заява мотивована тим, що 16 червня 2006 року між сторонами було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1101191600, за яким акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", яким змінив найменування на ПАТ "УкрСиббанк" надав їй кредит у сумі 98 000 доларів США (в гривневому еквіваленті - 494 900 грн) зі сплатою 11,8% річних. До кредитного договору було укладено дві додаткові угоди № 1 та № 2 від 13 квітня 2009 року. Для забезпечення виконання зобов`язання позивачем по договору кредиту були укладені договори поруки від 16 червня 2006 року № 18365 (поручитель - м ОСОБА_2 ) та договір іпотеки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що договір споживчого кредиту № 1101191600 від 16 червня 2006 року укладений з порушенням Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, внаслідок чого є недійсним. Зокрема, ОСОБА_1 всупереч частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту банк не повідомив у письмовій формі про кредитні умови, а саме: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. На думку позивача було порушене її право передбачене статтею 15 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію повинна містити: дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції. З наведених підстав позивач вважає, що спірний договір про надання споживчого кредиту № 1101191600 укладено відповідачем з використанням "нечесної підприємницької практики", тому цей правочин є недійсним згідно статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
У статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Враховуючи наведене, позивач при визнанні недійсним спірного правочину просила застосувати реституцію, шляхом стягнення з кожної із сторін отримані кошти за спірним правочином.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір № 1101191600 від 16 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк".
Застосовано наслідки недійсності правочину щодо вищезазначеного кредитного договору від 16 червня 2006 року № 1101191600, у вигляді реституції, за якою: стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк", грошові кошти в сумі 98 000 доларів США; стягнено з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 130 202,96 доларів США; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав встановленим наявність в діях відповідача факту обману та недобросовісної підприємницької практики. Умисел в діях відповідача мав місце в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги, перед укладенням договору споживчого кредиту № 1101191600 від 16 червня 2006 року позивача не було повідомлено про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; орієнтовну скупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення). Це призвело до укладення позивачем кредитного договору за невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку схемою. Відповідач не повідомив позивача про орієнтовну сукупну вартість страхових послуг. На думку суду, за таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги та її економічний результат для позивача. Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого. З урахуванням вищевказаного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд вважав позовні вимоги повністю доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ "УкрСиббанк" задоволено.
Скасовано рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 квітня 2019 року та ухвалено у справі нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання договору споживчого кредиту недійсним та застосування наслідків його недійсності.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підписавши спірний правочин, а також додатки до нього (додаткові угоди), позивач тим самим підтвердив, що ознайомлена у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вapтocтi, видів та предметів cyпyтнix послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України, тобто виразила свою безумовну згоду з усіма його істотними умовами, що стосуються умов надання та повернення кредиту. Таким чином, наведені вище факти повністю спростовують твердження позивача про ненадання їй банком повної інформації щодо умов кредитування і тим самим - введення її, як споживача, в оману щодо істотних умов кредитного договору, а тому правових підстав для визнання дій відповідача протиправними немає. Апеляційний суд також зазначив, що в розумінні статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" ненадання банком повної інформації про сукупну вартість кредиту, на що посилається позивачка не є правовою підставою для визнання кредитної угоди недійсною, оскільки умови кредитного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту та періодичність платежів. Таким чином, апеляційний суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні повністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 квітня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року та залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 квітня 2019 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року та витребував справу з суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Апеляційний суд незаконно та безпідставно скасував правильне рішення районного суду. Зокрема, суд першої інстанції правильно встановив наявність в діях відповідача факту обману та недобросовісної підприємницької практики. Умисел в діях відповідача мав місце в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги, перед укладенням спірного правочину. Позивача не було повідомлено про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; орієнтовну скупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту. Це призвело до укладення позивачем кредитного договору за невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку схемою. Відповідач не повідомив позивача про орієнтовну сукупну вартість страхових послуг. За таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги та її економічний результат для позивача. Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого. Зазначені обставини вказують на незаконність та недійсність спірного правочину. Разом із цим, суд першої інстанції правильно визнав недійсним оспорюваний договір за застосував у зв`язку із цим реституцію.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
16 червня 2006 року між ОСОБА_1 та відділенням № 415 акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" в особі начальника цього відділення Бегена О. П. укладено договір про надання споживчого кредиту № 1101191600. За цим договором банк надав позивачу (позичальнику) кредит у сумі 98 000 доларів США (що в гривневому еквіваленті становило 494 900 грн) зі сплатою 11,8% річних та кінцевим строком повернення коштів - до 16 червня 2027 року.
Для забезпечення виконання зобов`язання по цьому кредитному договору, 16 червня 2006 року між позивачем, відповідачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 18365, за яким останній виступив поручителем. Також між позивачем як іпотекодавцем та відповідачем як іпотекодержателем 16 червня 2006 року було укладено договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кушнерик Н. П. та зареєстрований у реєстрі за № 2221. За цим договором позивач передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України вказано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.