Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 638/2530/20
провадження № 61-16931св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Маркін Катерини Олександрівни на постанову Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Барлака І. В., Котелевець А. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2, третя особа - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, про визнання незаконним утримання дитини на території України, відібрання малолітньої дитини, передання дитини батьку, для забезпечення повернення до місця постійного проживання.
Позов мотивовано тим, що сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4, які разом виховували дочку та проживали у Сполучених Штатах Америки (далі - США). Позивач має роботу, утримує сім`ю, дитина мала успішний розвиток, проживала у країні США. У червні 2019 року, під час розгляду Вищим Судом Каліфорнії судової справи про розірвання шлюбу між позивачем і відповідачем та визначення опіки над дитиною (справа № 19LBFL00640), відповідач вивезла дитину до України, порушивши встановлену Судом заборону вивозити дитину за межі Південної Каліфорнії до вирішення справи, що підтверджується Рішенням Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року.
Датою переміщення дитини на територію України є 12 червня 2019 року. Позивач звернувся до міжнародних органів розшуку дитини, до Міністерства юстиції України щодо сприяння у поверненні дитини. На цей час ОСОБА_2 незаконно утримує малолітню дитину на території України. Факт незаконного переміщення та утримування дитини на території України підтверджується рішенням Вищого суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року, відповіддю від органів Міністерства юстиції України.
Позивач ніколи не надавав своєї згоди на переїзд дитини на постійне місце проживання в Україну і вважав, що відповідач самостійно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні з порушенням батьківських прав позивача, адже ні усної, ні письмової згоди на зміну постійного місця проживання малолітньої ОСОБА_4 він не давав. Таким чином, відповідач незаконно утримує дитину на території України.
ОСОБА_1 просив визнати незаконним утримання на території України малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, її матір?ю ОСОБА_2 . Відібрати дитину, без позбавлення батьківських прав, передати малолітню дитину батьку ОСОБА_1, для забезпечення повернення дитини до місця її постійного проживання у США за адресою:
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 червня 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, про визнання незаконним утримання дитини на території України, відібрання малолітньої дитини, передання дитини батьку, для забезпечення повернення до місця постійного проживання - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 - батько малолітньої дитини ОСОБА_4, надавав нотаріально посвідчену згоду на перетин кордону дитиною у супроводі матері, останній дозвіл має термін дії до 22 жовтня 2021 року, що свідчить про згоду
ОСОБА_1 на переміщення дитини як за межами території США, так і за межі території України.
Окрім того, суд першої інстанції послався на не доведеність позивачем того, що під час перебування дитини ОСОБА_4 у США ним здійснювалось піклування дитини, що у разі повернення дитини до США вона буде забезпечена належними умовами проживання. Позивачем не надано доказів того, що він працевлаштований на території США, має житло, що його доходу буде достатньо для утримання дитини. Окрім того, позивачем не надано доказів того, що у разі передання дитини до США вона буде мати змогу отримати належну медичну допомогу, у разі необхідності, буде мати змогу відвідувати навчальні заклади, що дитина володіє іноземною мовою, що дасть їй змогу відвідувати навчальні заклади, відвідувати гуртки, мати друзів.
У своє чергу відповідач ОСОБА_2 надала докази того, що дитина прижилась у новому середовищі.
Суд першої інстанції зазначив, що задоволення заяви про повернення дитини матиме наслідком її вилучення із соціального середовища, в якому вона розвивається та адаптувалась, що не сприятиме стабільності соціального життя та загрожуватиме заподіянням їй фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 червня 2021 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання незаконним утримування дитини на території України, відібрання малолітньої дитини, передання дитини батьку для забезпечення повернення до місця постійного проживання задоволено.
Визнано незаконним утримування на території України малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 .
Відібрано малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, від матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав.
Передано малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьку ОСОБА_1, для забезпечення повернення дитини до місця її постійного проживання у США за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 680,00 грн та за подання апеляційної скарги у сумі
2 724,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована відсутністюобґрунтованих підстав для ствердження, що повернення дитини у країну її постійного проживання створить загрозу її життю, здоров`ю, нормальному розвитку. У справі не надано переконливих доказів того, що повернення дитини до держави її постійного місця проживання (США), спілкування із родичами, вивчення культури та мови країни, визначеної місцем проживання, поставить під загрозу заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди. У справі також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що ініційовані у країні постійного місця проживання дитини судові процедури щодо участі батьків в утриманні і вихованні дитини є неефективними та такими, що завдають (чи можуть завдати) шкоду дитині. Доказів надання згоди батька ОСОБА_1 на вивезення матір`ю ОСОБА_2 доньки ОСОБА_4 матеріали справи не містять. Відповідач всупереч встановленої ухвалою Вищого Суду Каліфорнії від 23 травня 2019 року заборони вивезення дитини за межі США, вивезла дитину ОСОБА_4 до території України без дозволу батька.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
18 жовтня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Маркіна К. О. через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 червня 2021 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що для проживання дитини в Україні створені належні умови, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка, що судом апеляційної інстанції було проігноровано. В свою чергу позивачем не доведено що під час перебування в США ним здійснювалось піклування дитини. Заявник вказує, що апеляційним судом не взято до уваги те, що відповідачка разом з дитиною не мала наміру проживати в США. Апеляційним судом проігноровано висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, згідно якого Департамент вважає за недоцільне відібрання малолітньої дитини від матері.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року в справі № 2-4237/12.
Доводи інших учасників справи
22 листопада 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від
21 вересня 2021 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що спроможність позивача забезпечити належні умови проживання і виховання дитини у США, і навпаки - створені умови проживання для дитини в Україні, не відносяться до предмета спору. Обставини справи
№ 2-4237/12, на яку посилається відповідач, суттєво відрізняється від обставин цієї справи.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дзержинського районного суду міста Харкова.
Зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
23 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження, яке видано Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 553.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 є громадянами України.
У 2015 році внаслідок виграшу батьками Divercity Visa лотореї, дитина разом з батьками переїхала проживати у США з 04 липня 2016 року.
З 2016 року дитина переважно перебувала у США, деякий час проводила на території України з матір?ю. Перед переміщенням дитини до України у 2019 році дитина більше, ніж сім місяців перебувала на території США.
Батько малолітньої дитини надавав нотаріально посвідчену згоду на тимчасові поїздки та на виїзд з України дитини у супроводі матері 18 травня 2017 року та 22 жовтня 2018 року, останній дозвіл має термін повернення дитини до України до 22 жовтня 2021 року.
Ухвалою Вищого Суду Каліфорнії від 23 травня 2019 року обмежено ОСОБА_2 у праві вивозу дитини ОСОБА_4 без дозволу другої сторони.
18 грудня 2019 року Вищим Судом Каліфорнії (округ Лос-Анжелес, США, справа № 19LВFL00640) прийнято рішення, яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, поділено майно, встановлено місце проживання дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1, якому встановлено опікунство, що включає утримання дитини ОСОБА_4 її батьком ОСОБА_1 (особа, яка вирішує питання здоров`я, освіти та ін.).
У рішенні Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року зазначено, що : "Існує ризик, що одна зі сторін може вивезти дитину за межі штату Каліфорнія без дозволу іншої сторони". Також рішення містить повідомлення про порушення ОСОБА_2 ухвали про обмеження (забезпечення позову у вигляді заборони залишати штат Каліфорнія до встановлення опікунства над дитиною), та акцентовано на невиконанні ОСОБА_2 батьківських обов`язків.
У рішенні міститься попередження про адміністративну і/або кримінальну відповідальність за порушення ухвали про опікунство від 23 травня 2019 року.
ОСОБА_2 вивезла дитину ОСОБА_4 до території України без дозволу батька.
З метою сприяння поверненню дитини позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до Міністерства юстиції України про вжиття необхідних заходів із забезпечення повернення дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, із України до США.
Відповідно до листа Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відповідач ОСОБА_2 не з`явилась для проведення бесіди та ознайомлення із положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, причини своєї неявки не повідомила.
Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент вважає за недоцільне відібрання малолітньої ОСОБА_4 від матері ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з частиною другою статті 2ЦПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
У частині четвертій статті 10ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.