Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 463/2001/19
провадження № 61-21082св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада
2021 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2,
ОСОБА_3, звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визначення часток у майні, припинення права власності.
Позов мотивувала тим, що з 12 грудня 2006 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2018 року. Від шлюбу мають двох синів: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 . За період шлюбу, а саме 25 вересня 2009 року на відповідача та їхній дітей була приватизована квартира за адресою: АДРЕСА_1, в якій вони проживали відразу після переїзду до м. Львова. Діючи в інтересах дітей наполягала, на визначенні за кожним із співвласників по 1/3 частки. Вказувала, що квартира має маленький розмір, частка відповідача становить менше 7 кв.м., квартира є неподільною, спільне проживання між сторонами неможливе, оскільки відповідач постійно вчиняє сварки з позивачкою.
ОСОБА_1, посилаючись на статтю 365 ЦК України просила визначити частки в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 21,1 кв.м. по 1/3 за кожним із співвласників - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та припинити право власності на 1/3 частку відповідача ОСОБА_4 у цій квартирі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 15 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для припинення права власності відповідача на спірне майно та відсутністю порушеного права малолітніх. Крім того, суд вказав, що вимога про визначення часток заявлена не стільки для захисту права на рівність часток, скільки для доповнення вимоги про припинення права власності і саме факт неможливості спільного користування квартирою позивач вважала порушенням прав дітей.
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
27 грудня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від
15 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від
15 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом зроблено невірні висновки щодо відсутності спору та відсутності порушення прав дітей в частині заявлення позовних вимог про визначення частки в майні. Стверджує, що проживати окремо може лише відповідач, оскільки саме він має частку у спірній квартирі, а також окремий будинок площею 192,6 кв.м., а також право на 1/2 частку незавершеного будівництвом будинку площею 168,6 кв.м.
Доводи інших учасників справи
24 червня 2022 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано відсутністю порушених прав та інтересів неповнолітніх дітей. Стверджує, що спір виник через те, що відповідач, діючи в інтересах дітей, відмовився на вимогу позивача продати, а також дати згоду на продаж спірного майна, що позивачкою під час розгляду справи в суді першої інстанції було підтверджено.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Личаківського районного суду м. Львова.
29 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.
Фактичні обставини справи
12 грудня 2006 року між сторонами зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2018 року.
За час перебування у шлюбі, у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідачу, а також двом його неповнолітнім дітям на праві спільної сумісної власності належить квартира
АДРЕСА_2 . Загальна площа квартири становить 21,1 кв.м.
Позивач, відповідач та їхні діти є зареєстровані в цій квартирі.
Маючи намір визначити частки дітей у цій квартирі та припинити право власності відповідача на відповідну частку, позивач, діючи в інтересах дітей, звернулась до суду з цим позовом.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.