Постанова
Іменем України
18 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 755/7939/21
провадження № 61-16588св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування зі зміною правового режиму майна недійним,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування зі зміною правового режиму майна недійним.
Позовну заяву мотивовано тим, що 31 липня 2013 року вона на підставі розписки позичила ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10 000,00 євро, які він зобов`язувався повернути на першу вимогу кредитора протягом одного місяця.
16 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася з листом до ОСОБА_2 з вимогою про повернення позики протягом одного календарного тижня. Однак він ухилився від повернення позики, порушивши таким чином взяті на себе зобов`язання.
Крім того, розуміючи реальну перспективу примусового стягнення позичених коштів за розпискою від 31 липня 2013 року, ОСОБА_2 06 червня 2020 року подарував належну йому квартиру АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_3 .
Рішенням Березанського міського суду Харківської області від 12 квітня 2021 року у справі № 356/406/20, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 31 липня 2013 року в розмірі 331 522,00 грн. Проте наразі у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке майно, що фактично унеможливлює виконання цього судового рішення.
ОСОБА_1 зазначила, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
ОСОБА_1 вважає, що вищезазначений договір дарування квартири зі зміною правового режиму майна був використаний боржником виключно з метою уникнення сплати боргу та для цілей невиконання судового рішення про стягнення коштів.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, на підставі вимог статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 зі зміною правового режиму майна від 06 червня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком В. С.
Одночасно з пред`явленням позову ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 .
Заяву мотивовано тим, що предметом позову є визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 . Є підстави вважати, що вказана квартира, яка вже була передана за договором дарування зі зміною правового режиму майна, може бути знову відчужена третім особам, що значно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а саме реституція буде неможливою.
На підставі вимог статей 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ОСОБА_1 просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року у складі судді Катющенко В. П. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири зі зміною правового режиму майна недійсним відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що заявником не доведено обґрунтованих підстав того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, належне ОСОБА_3 на праві приватної власності, впливатиме на ефективність захисту прав позивача та унеможливить виконання ймовірного рішення суду про задоволення позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кидалова І. М. задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року про відмову у забезпеченні позову скасовано, клопотання про забезпечення позову задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності.
Апеляційний суд виходив з того, що доводи заявника щодо наявності кількох судових проваджень, в яких до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред`явлено позови про стягнення грошових коштів за договорами позики, є слушними і такими, що можуть свідчити про майбутній фінансовий стан боржників. Безпосередньою підставою для звернення позивача з позовом у цій справі є можливе уникнення виконання зобов`язань шляхом укладення договору дарування. Спірний, на думку позивача, договір дарування укладено 27 червня 2020 року, тобто у процесі розгляду справи про стягнення боргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року та залишити в силі ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження вищевказаного судового рішення заявник зазначила порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції від 13 вересня 2021 року суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 521/8746/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 932/14900/19.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Кидалов І. М. просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3, оскільки суд апеляційної інстанції виважено та аргументовано підійшов до розгляду заяви про забезпечення позову, дотримався балансу прав та інтересів сторін, застосував належний стандарт доказування, а тому прийняв законне та обґрунтоване судове рішення.
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 до суду не надходив.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.
У листопаді 2021 року заявником, у встановлений судом строк, недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року і витребувано із Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу № 755/7939/21.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.