Постанова
Іменем України
12 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 638/16545/20
провадження № 61-5105св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія",
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.
Історія справи
Короткий зміст позовів
У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" (далі - ТОВ "Луцька Аграрна Компанія"; Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення частини заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов договору позики від 30 серпня 2017 року, укладеного між ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" і ОСОБА_1, товариством передано, а ОСОБА_1 прийнято у власність грошові кошти у сумі 27 820 000 грн, що підтверджується власноручно написаною розпискою. На виконання пункту 1 договору позики товариством перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями № 403 та № 4 від 04 вересня 2017 року. Строк повернення вказаних коштів визначений сторонами до 30 червня 2020 року шляхом сплати готівкою через касу позикодавця або у безготівковому порядку на рахунок позикодавця.
Відповідач частково здійснив повернення грошових коштів у сумі 2 445 721,02 грн 29 серпня 2019 року Повернення грошових коштів у сумі 25 374 278,98 грн не здійснено.
Товариство, з урахуванням заяви про збільшення вимог, просило:
стягнути з відповідача на свою користь частину основного боргу за договором позикивід 30 серпня 2017 року у розмірі 10 000 000 грн.
У лютому 2021 ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики.
Зустрічний позов мотивований тим, що станом на день укладення договору позики його предметом були грошові кошти у розмірі 27 820 000 грн, що значно перевищувало 50 % від усього майна Товариства. Засновником ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" було ТОВ "Ореола" Куа" із розміром статутного капіталу 300 000 грн, засновниками ТОВ "Ореола" Куа" були на той час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На момент укладення спірного договору позики позивачем у справі не отримано згоди від засновника ТОВ "Ореола" Куа" на вчинення цього правочину.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним з моменту укладення договір позики від 30 серпня 2017 року, укладений між ним та ТОВ "Луцька Аграрна Компанія".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року позовні вимоги ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" частину основного боргу за договором позики від 30 серпня 2017 року у розмірі
10 000 000 грн та суму сплаченого судового збору 149 990 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики від 30 серпня 2017 року відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Суд першої інстанції вказав, що оскільки наявний оригінал договору позики у позивача за відсутності доказів, які б свідчили про повне повернення грошових коштів, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. В судовому засіданні представник позивача долучив до матеріалів справи оригінал договору позики від 30 серпня 2017 року, який оглядався суддею. Факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується платіжними дорученнями № 403 та № 4 від 04.09.2017 року. Відповідач частково здійснив повернення грошових коштів в сумі 2 445 721,02 грн 29 серпня 2019 року.
З приводу зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним з моменту укладення договору позики від 30 серпня 2017 року суд вказав, що підстава, на яку посилається позивач за зустрічним позовом, а саме не отримання ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" згоди від засновника ТОВ "Ореола" Куа" на вчинення правочину, не заслуговує на увагу, оскільки це посилання є аналогічним запереченню, що викладений у відзиві, якому надана оцінка судом. Інших підстав та доказів, які б свідчили про недійсність договору позики позивачем за зустрічним позовом не надано та не наведено, а тому зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню. Твердження ОСОБА_1 щодо перевищення повноважень керівником ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" при укладенні та виконанні договору позики не заслуговує на увагу, оскільки на момент укладення та виконання правочину ОСОБА_1 був кінцевим власником ТОВ "КУА "Ореола", яке в свою чергу було і є власником ТОВ "Луцька Аграрна Компанія", тобто, укладаючи правочин, ОСОБА_1 фактично підтверджував правомірність дій керівника ТОВ "Луцька Аграрна Компанія". Крім того, з часу укладення оспорюваного договору позики ОСОБА_1 не звертався до суду із вимогою про визнання недійсним правочину, а подання зустрічного позову в рамках цієї цивільної справи суд розцінив як спосіб захисту з метою уникнути виконання взятих зобов`язань за договором позики від 30 серпня 2017 року.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково.
Прийнято відмову ОСОБА_1 від зустрічного позову до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики від 30 серпня
2017 року. Визнано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від
03 серпня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 від позову нечинним.
Провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики від 30 серпня
2017 року закрито у зв`язку з відмовою від позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 24 січня 2022 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з заявою про відмову від зустрічного позову до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики від 30 серпня 2017 року. Зазначає, що йому відомі наслідки відмови від позову. Оскільки відмова позивача від позову не суперечить закону, волевиявлення позивача є вільним, не порушує його права та охоронювані законом права інших осіб, колегія суддів вважає за можливе прийняти відмову ОСОБА_1 від зустрічного позову, визнати рішення суду в цій частині нечинним та закрити провадження у справі.
Апеляційний суд вказав, що задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Луцька Аграрна Компанія", суд першої інстанції правильно виходив з того, що наявність оригіналу договору позики у позивача за відсутності доказів, які б свідчили про повне повернення грошових коштів, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Даний факт не спростовувався стороною відповідача. Оскільки ОСОБА_1 не виконав умов укладеного із ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" договору позики та у визначений сторонами у договорі позики строк кошти позикодавцю не повернув, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачем ніколи не укладались додаткові угоди до договору позики у тій редакції, які надані ТОВ "Луцька Аграрна Компанія", у графі позичальник навпроти прізвища відповідача стоїть не його підпис, підпис від імені ОСОБА_1 виконано невідомою особою без його погодження і поза волею відповідача, позивачем надано до суду підроблений договір позики та додаткові угоди до нього, адже автентичний договір позики, який підписував ОСОБА_1, передбачав інший строк повернення позики, ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" приховало аутентичні документи, де фігурує строк повернення, який ще не настав, не підтверджено належними та допустимими доказами.
Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції двічі безпідставно відмовляв у задоволені клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, хоча ОСОБА_1 не міг реалізувати своє право на проведення почеркознавчої експертизи самостійно, оскільки у нього не було оригіналів документів, а надання таких документів для проведення почеркознавчої експертизи є обов`язковим; при цьому повністю були проігноровані посилання сторони відповідача щодо того, що ОСОБА_1 не міг підписати договір позики у Радомишлі Волинської області, як це зазначено у договорі та додаткових угодах до нього, оскільки у зазначені дати він перебував у м. Харкові та у м. Києві, не заслуговують на увагу. Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які учасник процесу посилається як на підставу своїх вимог, є саме його обов`язком, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконанням процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом. Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 у передбачені законом строки не звертався до суду першої інстанції з клопотаннями про витребування доказів, які, на його думку, могли б спростувати ті обставини, на які посилався позивач. Крім того, оригінал договору позики від 30 серпня 2017 року був наданий позивачем до суду першої інстанції і залучений ним до матеріалів справи. Доказів на спростування факту укладення договору позики та отримання грошових коштів відповідачем суду не надано.
Апеляційний суд зазначив, що сторонами під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано нові докази. Позивач надав висновок судово-почеркознавчої експертизи № 3108 від 24 лютого 2021 року, складений Національного наукового центру "Інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України (т. 2, а. с. 29-37), відповідно до висновків якого: "Підписи від імені ОСОБА_1 у: договорі позики від 30.08.2017 р., укладеному між ТОВ "ЛУЦЬКА АГРАРНА КОМПАНІЯ" (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник), розташований у графі "ПОЗИЧАЛЬНИК: ОСОБА_1", у рядку " ОСОБА_4"; "додатковій угоді № 1 від 30.11.2018 р. до Договору позики № б/н від 30.08.2017 року, укладеній між ТОВ "ЛУЦЬКА АГРАРНА КОМПАНІЯ" та ОСОБА_1 (позичальник), розташований у графі "ПОЗИЧАЛЬНИК ОСОБА_1", у рядку " ОСОБА_1" - виконані ОСОБА_1 .
Відповідач надав копію додаткової угоди від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року, за умовами якої позичальник ОСОБА_1 зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики в строк до 31 грудня
2032 року (т. 2, а. с. 52).
Колегія суддів не прийняла зазначені докази з огляду на те, що даних про неможливість подання наданих доказів до суду першої інстанції матеріали справи не містять. Крім того, у суді першої інстанції відповідач взагалі не зазначав на укладення ним вказаної додаткової угоди. При цьому, будучи стороною вказаної угоди, не міг не знати про її існування.
Тому доводи відповідача про те, що строк виконання зобов`язання ще не настав, не відповідають фактичним обставинам справи. Станом на час розгляду справи судом першої інстанції всі строки виконання зобов`язання, узгоджені між сторонами на підставі договору позики та додаткових угод до них, спливли. Даних про повернення позики в повному обсязі станом на час розгляду справи матеріали справи не містять. Тому висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Аргументи учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у позовній заяві про стягнення заборгованості позивач посилався на копії наданих ним договору позики та додаткових угод до договору позики, де датами повернення позики зазначено 30 вересня 2019 року, 31 грудня 2020 року та 30 червня 2020 року. Вказані дати знайшли своє відображення й в оскаржуваних рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій.
В свою чергу ОСОБА_1 як у суді першої інстанції, так й в апеляційній інстанції послідовно зазначав, що ним ніколи не укладались додаткові угоди до договору позики у тій редакції, які надані ТОВ "Луцька Аграрна Компанія". Також відповідач зазначав, що ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" подало до суду підроблені додаткові угоди до нього, при цьому скориставшись відсутністю у ОСОБА_1 його екземплярів угод, приховало аутентичні документи, де фігурує інший строк повернення позики, який ще не настав.
На початку листопада 2021 року, вже після відкриття апеляційного провадження у справі, ОСОБА_1 надав до суду клопотання про поновлення строку для подання додаткових доказів та долучення додаткових доказів до матеріалів справи. Серед вказаних доказів були копія додаткової угоди від 26 грудня
2019 року до договору позики із строком її повернення до 31 грудня 2032 року, яка була вилучена у вересні 2021 року (після ухвалення судового рішення Дзержинським районним судом м. Харкова) у рамках кримінального провадження у квартирі колишнього директора ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" ОСОБА_5 .. Документи підтверджуючі те, що оригінал вказаної угоди знаходиться в матеріалах кримінального провадження у Подільській окружній прокуратурі м. Києва, а також копія заяви свідка ОСОБА_5, котрий, як колишній директор ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" і підписант договору позики і додаткових угод до нього, повідомляв, що екземпляр додаткової угоди із строком повернення до 31 грудня 2032 року у ОСОБА_1 був відсутній через незалежні від того підстави і знаходився у самого ОСОБА_5 .
Проте судом апеляційної інстанції протиправно було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 та залишено без будь-якої уваги докази щодо обставин, які напряму входять до предмету доказування і по суті свідчили про відсутність станом на сьогодні порушеного права позивача.
При цьому апеляційний суд лише формально послався на статтю 367 ЦПК України, не досліджуючи по суті доводи апелянта щодо поважності неподання вказаних доказів до суду першої інстанції.
Подільською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42021102070000117 від 15 червня 2021 року щодо протиправних дії посадових осіб ТОВ "Луцька Аграрна Компанія", в якому ОСОБА_1 надано статус потерпілого. 07 жовтня
2021 року (вже після подання апеляційної скарги) в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 42021102070000117 від 15 червня 2021 року ОСОБА_1 було виявлено оригінал додаткової угоди від
26 грудня 2019 року до договору позики б/н від 30 серпня 2017 року, укладеної між ОСОБА_1 і ТОВ "Луцька Аграрна Компанія", який було вилучено під час обшуку, проведеного за місцем мешкання колишнього директора ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" ОСОБА_5 . У відповідності до вказаної додаткової угоди строк повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року встановлений до 31 грудня 2032 року. З метою отримання копії вказаної додаткової угоди ОСОБА_1 до прокуратури було надане відповідне клопотання. На клопотання прокурор Подільської окружної прокуратури
м. Києва надав відповідь та три копії додаткової угоди від 26 грудня 2019 року, а також дозволив розголошення цих документів у судових справах за участю ОСОБА_1 .
З метою з`ясування обставин перебування та вилучення вказаної додаткової угоди у колишнього директора ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" ОСОБА_5, ОСОБА_1 звернувся до нього з запитом щодо надання заяви свідка з приводу вказаних обставин у іншій справі, де ОСОБА_1 також є стороною, та які стосуються цих же правовідносин. У відповідь на запит ОСОБА_5 направив відповідну заяву, в якій підтвердив факт укладання додаткової угоди від 26 грудня 2019 року та неотримання ОСОБА_1 свого екземпляру додаткової угоди у день підписання. При цьому ОСОБА_5 вказав, що екземпляр ОСОБА_1 мав бути направлений йому поштою, проте не направлявся через незалежні від ОСОБА_1 підстави, а через бездіяльність посадових осіб ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" і самого
ОСОБА_5 у тому числі.
Вказана додаткова угода від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року, витяг з ЄРДР по цьому кримінальному провадженні, відповідь прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва, звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_5, а також заява свідка ОСОБА_5 у повній мірі підтверджують обставини, на які відповідач посилався під час розгляду справи у суді першої інстанції та зазначені в апеляційній скарзі щодо не настання строку повернення позики за договором від 30 липня 2017 року.
Викладене свідчить про неможливість задоволення первісного позову. Враховуючи, що викладені обставини в будь-якому випадку входять до предмета доказування у цій справі, зазначені докази мали бути долучені до справи та досліджені судом апеляційної інстанції, оскільки мають важливе значення для ухвалення законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідач у своєму клопотанні про поновлення строків для подання додаткових доказів звертав увагу суду апеляційної інстанції, що станом на день розгляду справи у суді першої інстанції такий доказ, як копія додаткової угоди від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 липня 2017 року фактично існувала, але відповідач з об`єктивних і незалежних від нього причин не міг подати її до суду. Тобто, у ОСОБА_1 на час розгляду справи у суді першої інстанції не було і не могло бути для подання у якості доказу його екземпляру додаткової угоди до договору позики зі строком повернення до 31 грудня
2032 року, адже його екземпляр йому не видавався у день підписання і не направлявся пізніше.
У суді першої та апеляційної інстанції йому було протиправно відмовлено у проведенні почеркознавчої експертизи договору позики і додаткових угод до нього. При цьому заява про призначення експертизи по додатковій угоді № 3, де строк повернення позики було встановлено до 30 червня 2020 року, заявлялась відповідачем на підготовчому судовому засіданні у суді першої інстанції. Проте без наведення будь-яких розумних та об`єктивних причин відповідачу 6уло відмовлено у задоволенні вказаної заяви. Це при тому, що під час розгляду справи у своїх заявах ОСОБА_1 вказував на те, що позивачем надані не автентичні документи, а оригінали наданих до позовної заяви документів у відповідача були відсутні.
У суді першої інстанції під час підготовчого провадження було задоволено його клопотання про допит свідка ОСОБА_6, проте, з незрозумілих причин, потім було відмовлено у допиті цього свідка. Залишилось без розгляду і без жодного коментаря у постанові суду апеляційної інстанції і клопотання відповідача про допит вказаного свідка на стадії апеляційного розгляду.
Без будь-якого розгляду і без відображення у постанові суду апеляційної інстанції залишилася заява ОСОБА_1 про допит ОСОБА_5, який міг би пояснити обставини підписання додаткової угоди від 26 грудня 2032 року та причин її подальшого знаходження у нього.
Суди першої та апеляційної інстанції грубо порушили положення процесуального законодавства, відмовивши ОСОБА_1 у долученні і дослідженні додаткових доказів, витребуванні їх оригіналу та їх оцінки, а також відмовивши ОСОБА_1 у призначенні і проведенні експертизи та допиті свідка, що призвело до ухвалення завідомо незаконного рішення по справі.
У серпні 2022 року ТОВ "Луцька аграрна компанія" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Відзив мотивований, зокрема тим, що надана відповідачем додаткова угода від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року підписана ОСОБА_1, який на час подання відзиву та розгляду справи судом першої інстанції не міг не знати про її існування та зміст. Проте у встановленому процесуальному порядку відповідач не повідомив суд та учасників справи про цю додаткову угоду та жодним чином не повідомив суд про об`єктивну неможливість подання цього доказу. Також не заявив клопотання про необхідність витребування цього доказу. Посилання ОСОБА_1 на відсутність в його розпорядженні зазначеної додаткової угоди під час розгляду справи в суді першої інстанції не є причиною її неподання або не витребування у розумінні приписів ЦПК України. Колегія суддів апеляційного суду, викладаючи мотиви неприйняття нових доказів, також звернула увагу на ці обставини та вказала, що даних про неможливість подання наданих доказів до суду першої інстанції матеріали справи не містять. Такі висновки апеляційного суду відповідають та узгоджуються з висновками Верховного Суду, зокрема, викладеними у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від
13 січня 2021 року у справі № 264/949/19.
Окрім того, позиція відповідача, яку викладено у апеляційній та касаційній скарзі, суперечить позиції, викладеній у першій заяві по суті - відзиві, де відповідач не заперечував проти настання строку повернення позики та не повідомляв про існування додаткової угоди від 26 грудня 2019 року, якою встановлено строк повернення позики - до 31 грудня 2032 року.
У серпні 2022 року ТОВ "Луцька аграрна компанія" подало до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких зазначає про необхідність врахування при розгляді цієї справи преюдиційне значення судових рішень у справі № 922/1689/21.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі; узадоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних рішень відмовлено.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року відзив ТОВ "Луцька аграрна компанія" на касаційну скаргу ОСОБА_1 (поданий в липні 2022 року) повернуто без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року узадоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року відмовлено.