Постанова
Іменем України
12 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 403/14313/12
провадження № 61-5649св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач)
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа (за первісним та за зустрічним позовами) - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Іванової Олени Миколаївни на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
06 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м та на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м. Його матір ОСОБА_2 була спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_4, однак вона не скористалася правом на отримання спадщини, так як не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Оскільки він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_2, то вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним в порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м та на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м.
15 листопада 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права на спадкове майно, посилаючись на те, що після смерті її батька ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 загальною площею 45 кв. м, на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м, право власності на які було зареєстровано у встановленому законом порядку, а також - на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м, яку спадкодавець придбав на товарній біржі, однак за життя не зареєстрував своє право власності. Вона є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті її батька ОСОБА_4, постійно проживала разом з ним на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_2 та вважається такою, що прийняла спадщину. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила включити до складу спадкового майна, що успадковується за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м, а також - визнати за нею право власності на спадкове майно, яке складається з: 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_3 загальною площею 45 кв. м; квартири АДРЕСА_1 ; 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м.
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року у складі судді Циганкова В. О., з урахуванням ухвали цього суду від 18 березня 2014 року про виправлення описок, в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Включено до складу спадкового майна, що успадковується за померлим ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно за померлим ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яке складається з: 1) 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_3 загальною площею 45 кв. м. та складається з: 1 - коридор, 2 - санвузол, 3 - кухня, 4 - житлова, 5 -житлова, 6 - кладова, 7 - коридор, І - балкон; 2) двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м та складається з: 1 - коридор, 2 - кухня, 3 - житлова кімната, 4 -житлова кімната, 5, 6 - ванна, 6 - коридор; 3) 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м та складається з: 1 - коридор, 2 - вбудовані шафи, 3 - ванна кімната, 4 - вбиральня, 5 - кухня, 6 - житлова кімната, 7 - житлова кімната, 8 -житлова кімната, лоджія. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на: 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м, яка належала померлому на праві спільної часткової власності, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 17 лютого 1998 року № 3/743-98; 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 загальною площею 45 кв. м, яка належала померлому на праві спільної часткової власності, про що свідчить договір купівлі-продажу квартири від 02 грудня 2005 року, посвідчений державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори Драпатою О. М. та зареєстрований в реєстрі правочинів за № 3-8474. Також до складу спадщини має бути включена квартира АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м, яку ОСОБА_4 придбав на товарній біржі "Дніпродзержинська" за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року, однак це нерухоме майно не було зареєстроване за ним в органах Бюро технічної інвентаризації. ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги після смерті її батька ОСОБА_4, постійно проживала разом з ним на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_2 та вважається такою, що прийняла спадщину. При цьому позивач за первісним позовом не надав суду доказів його постійного проживання разом із ОСОБА_4 та не спростував факт постійного проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем.
У жовтні 2021 року особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року та відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року закрито.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвалюючи рішення про визнання права власності на спадкове майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1, суд першої інстанції послався на договір купівлі-продажу від 29 грудня 1998 року. Заперечуючи дійсність цього договору, ОСОБА_3 зазначив, що придбав указану квартиру в ОСОБА_5 на товарній біржі за договором купівлі-продажу від 08 жовтня 1998 року № 930-Н. Однак, зважаючи на хронологію подій, після отримання у власність спірної квартири ОСОБА_3 міг її відчужити. Посилання заявника на те, що договір купівлі-продажу від 29 грудня 1998 року є підробленим, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. При цьому доводи заявника про те, що суд першої інстанції повинен був встановити дійсність наданого позивачем договору купівлі-продажу, не заслуговують на увагу, оскільки протилежне мав доводити саме він. Однак, як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_3 не звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна на товарній біржі "Дніпродзержинська" від 29 грудня 1998 року. З урахуванням відсутності доказів, які підтверджують, що заявник є власником спірного майна, та доказів встановлення недійсності договору купівлі-продажу від 29 грудня 1998 року апеляційний суд дійшов висновку, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 . Тому апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
22 червня 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Іванова О. М. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи і не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року і на час розгляду справи судом першої інстанції його право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації". Протягом 2003-2009 років ОСОБА_3 проводив реконструкцію спірної квартири, внаслідок чого її площа збільшилася з 49,7 кв. м до 135,2 кв. м, що підтверджується: висновком Головного Архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради від 26 листопада 2003 року № 3/3718 "Щодо можливості розміщення житлового будинку в районі АДРЕСА_4"; висновком Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів від 12 травня 2004 року № 6183.04 щодо місця розташування об`єкта по АДРЕСА_4 ; рішенням Дніпропетровської міської ради від 22 вересня 2004 року № 46/20 "Про погодження місць розташування об`єктів у місті (гаражі, індивідуальні житлові будинки, кіоски, проїзди)", яким ОСОБА_3 надано дозвіл на проведення проектних робіт щодо відведення земельної ділянки для розташування об`єкта по АДРЕСА_4, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:0106:02333. В результаті проведеної реконструкції у 2009 році ОСОБА_3 отримав технічний висновок Приватного підприємства науково-проектного підприємства "Архгеопроект" по інструментальному дослідженню будівельних конструкцій квартири АДРЕСА_1 . Всі ці документи в їх сукупності є доказами того, що з часу придбання 08 жовтня 1998 року ОСОБА_3 нікому не передавав спірну квартиру у власність та не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року. Тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.
12 липня 2022 року справа № 403/14313/12 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 посилався на те, що він не брав участі у справі в суді першої інстанції, однак рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права на спадкове майно стосується його прав, свобод та інтересів, оскільки цим рішенням включено до складу спадкового майна, що успадковується за померлим ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м та визнано за ОСОБА_2 право власності на вказане майно, однак на час розгляду справи судом першої інстанції саме він був власником зазначеної квартири і його право власності було зареєстровано в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації". Надані ним суду документи свідчать про те, що з часу придбання 08 жовтня 1998 року він нікому не передавав спірну квартиру у власність та не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року.
Апеляційним судом встановлено, що ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на спадкове майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1, суд першої інстанції посилався на договір купівлі-продажу від 29 грудня 1998 року. Заперечуючи дійсність цього договору, ОСОБА_3 зазначив, що придбав указану квартиру в ОСОБА_5 на товарній біржі за договором купівлі-продажу від 08 жовтня 1998 року № 930-Н.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).