Постанова
Іменем України
12 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 369/2311/19
провадження № 61-5945св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗ",
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, Бучанська районна державна адміністрація Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року в складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Невідомої Т. О., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗ" (далі - ТОВ "УКРГАЗ") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, про визнання незаконним рішення та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Позов обґрунтовано тим, що ТОВ "УКРГАЗ" є забудовником житлово-офісного комплексу з об`єктами соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури "Чайка" на АДРЕСА_1, зокрема підземної автостоянки площею 11 545,8 кв. м, яка введена в експлуатацію. Зазначене нерухоме майно перебуває на балансі та обслуговується цим товариством.
Товариством прийнято рішення зареєструвати право власності на новостворене майно - приміщення автосервісу (СТО). Під час підготовки необхідних документів за наслідками проведеної інвентаризації 31 жовтня 2018 року виявлено, що приміщення площею 147,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 . При цьому рішень про відчуження майна товариством не приймалося, натомість сторони мали взаємні права та обов`язки згідно із договором № М/Н участі у будівництві від 05 жовтня 2009 року щодо об`єкта, яким є нежитлове приміщення в підземній автостоянці площею 120,6 кв. м (фактично 116,2 кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто у власність відповідачки перейшов інший об`єкт.
Позивач зазначає, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняте всупереч статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", без урахування пункту 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 17 жовтня 2013 року № 868, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.
На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ТОВ "УКРГАЗ" просило визнати незаконним рішення державного реєстратора Камлик С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 березня 2015 року № 20103189 та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 35115587, видане 18 березня 2015 року державним реєстратором Камлик С. О.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, позов ТОВ "УКРГАЗ" задоволено.
Визнано незаконним рішення державного реєстратора Камлик С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 20103189 від 18 березня 2015 року.
Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії та номер 35115587, видане 18 березня 2015 року державним реєстратором Камлик С. О.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що у порушення частини 3 пункту 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, у матеріалах реєстраційної справи відсутні: документи на підтвердження речового права на земельну ділянку; документ на засвідчення факту прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документ, що підтверджує присвоєння адреси об`єкта нерухомого майна, оскільки в поданому реєстратору договорі бронювання об`єкту будівництва від 05 жовтня 2009 року значиться адреса об`єкта: АДРЕСА_3, тоді як право власності зареєстровано і видано свідоцтво на об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому акт приймання-передачі від 23 серпня 2011 року за договором участі у будівництві об`єкта № М/Н від 05 жовтня 2009 року, підписаний ОСОБА_3, який на дату підписання акта не був директором товариства. Натомість відповідно до акта приймання-передачі за договором участі у будівництві об`єкта № М/Н від 05 жовтня 2009 року такий підписано 01 лютого 2011 року уповноваженим директором ТОВ "УКРГАЗ" Зотовим Ю. М. і цим документом зафіксовано загальну площу об`єкта 116,2 кв. м. Передання об`єкта також підтверджено видатковою накладною № РН-001186 від 01 лютого 2011 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 26 жовтня 2009 року № Б-246/2009 відповідачка придбала облігації загальною договірною вартістю 19 929,26 грн та загальною кількістю 12006 штук, якими сплачено 120,06 кв. м об`єкта будівництва. При цьому одна облігація серії G надає право на отримання 0,01 кв. м корисної площі об`єкта нерухомості (12006Х0,01).
Тобто на підставі укладених договорів у відповідачки виникло право власності на об`єкт нерухомого майна площею 116,2 кв. м, проте вона оформила право власності на об`єкт площею 147,6 кв. м.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залучено Бучанську районну державну адміністрацію Київської області як третю особу у справі № 369/2311/19
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
01 липня 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми статті 267 ЦК України, статті 89 ЦПК України, статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції від 07 лютого 2015 року та пункти 20, 24, 25, 28, 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року (в редакції від 24 грудня 2014 року) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, від 16 липня 2019 року у справі № 926/1326/15 та від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України і, зокрема, зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції від 06 лютого 2015 року.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У серпні 2022 року ТОВ "УКРГАЗ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 05 жовтня 2009 року між ТОВ "УКРГАЗ" (забудовник), в особі директора Кондрашевської О. Г., та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір № М/Н участі у будівництві, згідно з умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалася придбати облігації, які надають їй право набути у власність нерухоме майно (том 1, а. с. 31).
Відповідно до пункту 4.2.5 цього договору замовник зобов`язаний оформити та видати на ім`я представника забудовника нотаріально посвідчену довіреність (а в разі необхідності кілька довіреностей) на оформлення права власності замовника на об`єкт будівництва та на його державну реєстрацію в БТІ за рахунок замовника.
Між ТОВ "УКРГАЗ" та ОСОБА_1 підписано додаток № 1 до договору № М/Н від 05 жовтня 2009 року бронювання об`єкта будівництва та участі у будівництві об`єкта, а саме специфікацію (паспорт об`єкта): нежитлове приміщення на АДРЕСА_3 . Інших даних щодо об`єкта ця специфікація не містить ( том 1, а. с. 37).
26 жовтня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Консент Капітал Менеджмент" (продавець), в особі повіреного Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Б-246/2009, згідно з яким продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується придбати та оплатити цінні папери, емітентом яких є ТОВ "УКРГАЗ", загальною договірною вартістю 19 929,96 грн. (том 1, а.с. 25).
Актом від 24 листопада 2009 року сторони договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-246/2009 від 26 жовтня 2009 року підтвердили виконання своїх зобов`язань за цим договором (том 1, а. с. 29).
Згідно з видатковою накладною від 01 лютого 2011 року № РН-001186 (без підпису постачальника та отримувача) ТОВ "УКРГАЗ" передав ОСОБА_1 за договором від 05 жовтня 2009 року № М/Н приміщення № 61, 62, 63 (мийки), вартістю 291 650,00 грн, 20 900,00 грн та 55 416,67 грн відповідно (том 1, а. с. 38).
Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25 лютого 2011 року № 125 за ОСОБА_1 визнано право приватної власності на мийку загальною площею 116,2 кв. м у підземній автостоянці з приміщеннями автосервісного пункта та критою автостоянкою за адресою: АДРЕСА_1 з оформленням свідоцтва про право приватної власності та проведенням реєстрації права приватної власності (том 1, а. с.166).
На підставі цього рішення 08 квітня 2011 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно реєстраційний номер 33364100 та 11 травня 2011 року проведено державну реєстрацію права власності (том 1, а. с.189, 190).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 28 січня 2019 року № 154061663, ОСОБА_1 згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_1, виданого 18 березня 2015 року реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 березня 2015 року № 20103189, належить нежитлове приміщення - автосервісний пункт, загальною площею 147,6 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 600037132224 (том 1, а. с.15).
За наданими управлінням із питань надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, державному реєстратору Камлик С. О. подано такий перелік документів для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 20103189 від 18 березня 2015 року: 1) договір участі у будівництві від 05 жовтня 2009 року № М/Н (том 1, а. с. 98-103); 2) додаток № 1 до договору №М/Н від 05 жовтня 2009 року бронювання об`єкта будівництва та участі у будівництві об`єкта (том 1, а. с. 104); 3) договір бронювання об`єкта будівництва від 05 жовтня 2009 року № М/Н (том 1, а. с. 105-110); 4) договір купівлі-продажу цінних паперів від 26 жовтня 2009 року № Б-246/2009 (том 1, а. с. 111-115); 5) технічний паспорт на нежитлове приміщення № 2 на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 116-119); 6) акт прийому-передачі від 23 серпня 2011 року за договором участі у будівництві об`єкту № М/Н від 05 жовтня 2009 року (том 1, а. с. 120); 7) витяг від 05 грудня 2014 року вих. № 324/12 зі списку інвесторів, які брали участь в інвестуванні об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1, нежитлове приміщення № 2 (автосервісний пункт) (том 1, а. с. 121); 8) акт виконання зобов`язань від 24 листопада 2009 року до договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-246/2009 від 26 жовтня 2009 року.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 березня 2015 року № 35115735 заявником державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення, автосервісний пункт, загальною площею 147,6 кв. м, є уповноважена особа ОСОБА_4 (том 1, а. с.139).
Відповідно до плану приміщень, наявних у технічних паспортах, нежитлові приміщення площами 116,2 та 147,6 кв. м є окремими суміжними приміщеннями (том 1, а. с.117, 227а ).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).
За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.
У частині другій статті16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
За статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі "Марченко М. В. проти України", заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо "права" як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.
У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20) зазначено, що "правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні".
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Звертаючись до суду з позовом про визнання незаконним рішення державного реєстратора та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, ТОВ "УКРГАЗ" вказувало на порушення ОСОБА_1 під час здійснення реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна площею 147,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, прав позивача, як компанії-забудовника, на балансі якої вказане приміщення знаходиться.
За статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі в редакції на час спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 9 вказаного Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Згідно із статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.