ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 812/824/15
адміністративне провадження № К/9901/41264/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 (суддя Чиркін С.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 (головуючий суддя Арабей Т.Г., судді: Геращенко І.В., Міронова Г.М.) у справі №812/824/15 за позовом Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (далі - позивач, Товариство, ПрАТ "ЛИНІК") звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративний позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів та зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2014 форми "В4" №0000011702 про зменшення від`ємного значення податку на додану вартість в сумі 11 240 862,00 грн.; форми "В1" №0000021702 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 5 724 781,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2 862 390,50 грн. (разом 8 587 171,50 грн); та форми "Р" №0000031702 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 171 871,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 85 935,50 грн. (разом 257 806,50 грн.).
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на неприйнятність висновків податкового органу, відображених в акті перевірки, а в подальшому й у прийнятих податкових повідомленнях-рішеннях, щодо відсутності підстав для формування податкового кредиту за операціями, які, як вважає останній, не пов`язані із основною господарською діяльністю (переробкою нафтопродуктів) та не мали економічної мети отримання прибутку; вказує, що всі операції, які відповідно підтверджені належним чином оформленими документами і стосовно яких контролюючий орган не висловив будь-яких зауважень, є складовою як технологічного процесу, так і виробничої діяльності в цілому, а отже такі висновки суперечать положенням податкового законодавства та є неспроможними.
Луганським окружним адміністративним судом замінено відповідача по справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 позов задоволено в повному обсязі, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.03.2014 форми "В4" №0000011702, форми "В1" №0000021702, форми "Р" №0000031702.
Донецький апеляційний адміністративний суд здійснив заміну відповідача по справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС на її правонаступника - Офіс великих платників податків ДФС.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 - без змін.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для підтвердження права платника податків на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання, при цьому неотримання економічного ефекту від придбання товарів та послуг у періоді, коли вони придбані, не може бути підставою для визнання операцій такими, що не мають зв`язку із господарською діяльністю, та, як наслідок, позбавлення права на формування податкового кредиту. Судами попередніх інстанцій враховано, що суть та ділова мета господарських операцій ПрАТ "ЛИНІК" за цей період полягає в підтримці безпеки виробництва та відновлення майнового комплексу на майбутнє та подальшої нафтопереробки.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на висновки акта перевірки, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень за неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють порядок формування податкового кредиту. Відповідач не заперечує, що позивачем вживаються заходи, направлені на запобігання аваріям, захист людей і довкілля, забезпечення належного технічного стану основних фондів у період призупинення виробництва та понесення відповідних витрат, однак вважає, що такі витрати не відносяться до собівартості виготовленої і реалізованої продукції, тому в частині сплаченого податку на додану вартість такі витрати не мають відшкодовуватися з державного бюджету.
Позивач у запереченні на касаційну скаргу зазначив, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість як таке не може співвідноситись з видом (основним чи іншим) господарської діяльності, яку здійснює платник податків, оскільки жодна норма податкового законодавства не ставить в залежність операції поставки з різновидами господарської діяльності для цілей формування податкового кредиту чи податкового зобов`язання з податку на додану вартість.
В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Верховним Судом здійснено заміну відповідача - Офісу великих платників податків ДФС його правонаступником - Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ПрАТ "ЛИНІК" від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за листопад 2013 року та бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за листопад 2013 року, за результатами якої складено акт від 13.02.2014 №14/28-05-41/32292929.
За результатами проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення Товариством пункту 198.3, статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за листопад 2013 року на 11 412 733,00 грн; пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за листопад 2013 року на 171 871,00 грн; пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що мало наслідком завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за листопад 2013 року на 11 240 862,00 грн.
Позивачем подано заперечення на акт перевірки, які відповідачем залишено без задоволення, про що платника податків повідомлено листом від 04.03.2014 №2638/10/28-05-41-10.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.03.2014 форми "В4" №0000011702 про зменшення від`ємного значення податку на додану вартість в сумі 11 240 862,00 грн.; форми "В1" №0000021702 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 5 724 781,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2 862 390,50 грн. (разом 8 587 171,50 грн); форми "Р" №0000031702 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 171 871,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 85 935,50 грн. (разом 257 806,50 грн.).
Висновок про порушення позивачем податкового законодавства, що стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідачем зроблено на підставі того, що господарська діяльність ПрАТ "ЛИНІК" у листопаді 2013 року не направлена на отримання доходу, оскільки позивач не здійснює виробництво нафтопродуктів, а лише надає послуги вартісного характеру з оренди приміщень, обладнання, земельної ділянки, вартість придбаних товарів (робіт, послуг) може бути віднесена до податкового кредиту у листопаді 2013 року лише в межах господарської діяльності, яку позивач здійснював протягом перевіряємого періоду, тобто в частині послуг, які було перевиставлено та виставлено покупцями послуг, за рахунок яких сформовано податкові зобов`язання з ПДВ (отримання доходу) у листопаді 2013 року.
За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оспорив їх в суді.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України, які застосовуються у редакції, чинній на момент спірних правовідносин.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Положеннями пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
У відповідності до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Для підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".
Виходячи з наведених правових норм, можливо зробити висновок, що для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу, що дозволяє платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції; в іншому випадку відповідні документи не можуть вважатися первинними документами податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.
Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.
Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).
В свою чергу, господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.