ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 280/5734/21
адміністративне провадження № К/990/8165/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Кисіль Р.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року (головуючий суддя - Олефіренко Н.А., судді: Білак С.В., Шальєва В.А.)
у справі №280/5734/21
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.
I. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11 червня 2020 року по 13 травня 2021 року у розмірі 2 555 992,4221 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням суду від 10 червня 2020 року його було, зокрема, поновлено в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Проте рішення в цій частині було виконано 14 травня 2021 року шляхом поновлення на посаді в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді. Оскільки у порушення вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) рішення суду не було виконано негайно, то за цей період підлягає стягненню середній заробіток відповідно до статті 236 цього Кодексу.
3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 280/378/20 визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії №11 від 05 грудня 2019 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації"; визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України №2084ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури; поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року; стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 828 041,07 грн без урахування обов`язкових відрахувань.
7. Рішення в частині поновлення позивача на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
8. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 280/378/20.
9. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №280/378/20 в частині поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, за виконавчим листом від 12 червня 2020 року.
10. Наказом Генерального прокурора України від 14 травня 2021 року №567ц, виданим на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 квітня 2021 року, скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2084ц про звільнення позивача з посади заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
поновлено позивача на посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
11. 13 квітня 2020 року позивачем було укладено контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України з 13 квітня 2020 року по 12 квітня 2025 року.
12. 18 травня 2021 року позивач звернувся з заявою про увільнення від обов`язків заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України у зв`язку із проходженням військової служби у Службі безпеки України, на підставі статті 119 КЗпП України, із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку.
13. Наказом Генерального прокурора України від 18 травня 2021 року №599ц позивача увільнено з 18 травня 2021 року від виконання службових обов`язків на посаді у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, збережено за ним посаду та середній заробіток за період з 18 травня 2021 року по 12 квітня 2025 року.
14. У зв`язку із невиконанням рішення суду щодо поновлення на роботі у період з 11 червня 2020 року по 13 травня 2021 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок організаційних змін Генеральна прокуратура України, в якій поновлено позивача наказом Генерального прокурора від 14 травня 2021 року №567ц (а не в Офісі Генерального прокурора, як зазначено у рішенні суду), не здійснює жодних функцій, які виконувала до перетворення у Офіс Генерального прокурора. Відтак, фактичного допуску позивача, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків станом на дату вирішення цієї справи не відбулось.
16. Суд позбавлений можливості встановити період затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №280/378/20, оскільки відсутня кінцева дата до якої слід визначити такий період (така дата станом на час вирішення даної справи не настала внаслідок відсутності наказу про поновлення позивача на відповідній посаді в Офісі Генерального прокурора).
17. Відповідно, за відсутності кінцевої дати для здійснення розрахунку періоду невиконання рішення суду про поновлення на роботі станом на час вирішення справи неможливо визначити розмір середнього заробітку за час невиконання рішення суду, який належить стягнути на користь позивача.
18. При цьому, визначений позивачем строк невиконання рішення суду з 11 червня 2020 року по 13 травня 2021 року очевидно не відповідає обставинам справи, оскільки станом на кінцеву дату цього періоду і станом на дату вирішення справи рішення суду лишається невиконаним, а з урахуванням правової позиції Верховного Суду суд зобов`язаний визначити період затримки виконання судового рішення, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі.
19. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, звертав також увагу на те, що у даній справі судове рішення про поновлення позивача на роботі було виконано, але поновлення відбулося не на посаді в Офісі Генерального прокурора, як зазначено в резолютивній частині рішення, отже це вказує не на затримку виконання судового рішення, а на його невиконання або неналежне виконання.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. У касаційній скарзі позивач зазначив що факт затримки виконання судового рішення не заперечується відповідачем, як і висловлення ним позиції що останнім днем вимушеного прогулу є 13 травня 2021 року.
21. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України не має значення спосіб виконання судового рішення. Застосування вказаної норми не повинно ставитися у залежність від способу та обсягу виконання рішення суду, протиправності дій відповідача.
22. Стаття 236 КЗпП України пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а невиконання чи неналежне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду з іншим позовом. При цьому позивач наділений самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав.
23. Касатор звертає увагу на те, що висновки судів у даній справі суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 43 постанови від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, у якому визнано необґрунтованими доводи автора касаційної скарги про те, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду можливе виключно за наявності наказу про поновлення позивача на посаді, оскільки законодавством передбачено виплату середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення.
24. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку що у спірних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність відповідача що є підставою для стягнення з нього середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду першої інстанції від 13 серпня 2020 року про поновлення на посаді, починаючи з 14 серпня 2020 року по день ухвалення рішення у справі про стягнення середнього заробітку.
25. Також скаржник звертає увагу на те, що у даній справі, дотримуючись принципу верховенства права під час визначення періоду затримки виконання рішення суду, суди мали б застосувати статтю 236 КЗпП України найбільш сприятливо для особи. Замість констатації того факту, що суду невідома кінцева дата, до якої слід визначити період затримки виконання рішення суду, у разі сумнівів у правомірності виконання рішення суду шляхом поновлення позивача на посаді в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора, суд мав право визначити кінцевою датою невиконання рішення суду дату ухвалення рішення у цій справі.
26. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначав про те, що поновлення позивача відбулося в Генеральній прокуратурі України на раніше займаній посаді, а не в новоутвореному органі - Офісі Генерального прокурора, що ґрунтується на нормах чинного законодавства, а саме статті 235 КЗпП України, та відповідає сталій практиці Верховного Суду.
27. Право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов`язує виключно з виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд має також встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі.
28. Вказує на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 236 КЗпП України та у зв`язку з цим правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.