ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 380/16907/21
адміністративне провадження № К/990/12944/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року (головуючий суддя - Гулик А.Г.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року (головуючий суддя - Кузьмич С.М., судді: Матковська З.М., Улицький В.З.)
у справі №380/16907/21
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №124к від 06 вересня 2019 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Львівської області та органів прокуратури;
- поновити на посаді керівника Львівської обласної прокуратури;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на роботі.
2. Також від представника позивача надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, обґрунтоване тим, що його пропуск зумовлений поважними причинами. Зазначає, що про порушення порядку звільнення з органів прокуратури позивач дізнався з листа слідчого Державного бюро розслідувань від 10 вересня 2021 року, а остаточно визначити обсяг порушеного права зміг з 16 вересня 2021 року після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №62020000000000653, у межах якого він має статус потерпілого. Генеральний прокурор допустив порушення порядку звільнення позивача, яке полягало у невнесенні подання до Ради прокурорів України для отримання рекомендації про звільнення з адміністративної посади.
3. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року, у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено.
Клопотання представника відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду задоволено.
Позовну заяву залишено без розгляду.
4. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що зі змістом оскаржуваного наказу про звільнення позивач ознайомився 09 вересня 2019 року, що підтверджується його підписом на примірнику наказу, що визнається сторонами.
7. У обґрунтування свого рішення посилався на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Зокрема, посилався на рішення від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", де у пункті 41 указано, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
8. Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
9. Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
10. На переконання суду, позивач, обіймаючи керівну посаду в органах прокуратури, мав достатній життєвий і професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування, а тому повинен був знати про встановлений процесуальним законом строк звернення до суду за захистом порушеного права з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав, тобто 09 вересня 2019 року. Однак з позовом про захист порушених прав до адміністративного суду він звернувся лише 04 жовтня 2021 року.
11. Суд вказує на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався з незалежних від нього причин та з аналізу доказового матеріалу, зібраного третіми особами. Тобто упродовж періоду, тривалість якого значно перевищує допустимий строк звернення до суду (з 09 вересня 2019 року по 10 вересня 2021 року) позивач не вживав активних заходів для захисту свого права та не проявив розумну дбайливість про свої права. Як наслідок, наведені обставини у своїй сукупності ставлять під сумнів добросовісність дій позивача, що істотно впливає на допустимість поновлення строку звернення до суду.
12. При цьому суд зазначав про те, що обставини, наведені у заяві про поновлення строку, існували протягом місячного строку, встановленого для звернення до суду у відповідній категорії справ. Між тим, причини та обставини, що перешкоджали зверненню до суду з позовом саме в цей період позивачем не зазначено.
13. Суд критично оцінював посилання представника позивача на усвідомлення позивачем безперспективності звернення до правоохоронних органів для захисту до своїх прав, зважаючи на те, що вказані аргументи носять виключно суб`єктивний характер та є припущенням.
14. Таким чином, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність істотних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності його дій, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від його волі своєчасно звернутись за судовим захистом.
15. При цьому суд наголошував на тому, що наявність чи відсутність пропозиції Ради прокурорів України охоплюється предметом доказування при вирішенні справи по суті, зважаючи на матеріально-правовий характер наведеного доводу. За таких обставин констатація відсутності рекомендації згаданого органу прокурорського самоврядування про звільнення позивача з адміністративної посади носитиме передчасний характер та фактично підмінятиме стадію судового розгляду справи по суті.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. Позивач у касаційній скарзі звертав увагу на те, що лише після визнання його 10 вересня 2021 року потерпілим у кримінальному провадженні та ознайомлення 16 вересня 2021 року з матеріалами цього провадження, стало відомо про зміст та обсяг порушеного права. За обставинами справи об`єктивної можливості дізнатися про факт порушення права раніше 10 вересня 2021 року у нього не було.
17. Звертає увагу на неврахування судами попередніх інстанцій, що Генеральний прокурор та Рада прокурорів України, якій було відомо з публічних джерел про його звільнення з посади прокурора Львівської області, приховували факт порушення порядку звільнення, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 41 Закону України "Про прокуратуру".
18. Висновок суду першої інстанції, підтриманий судом апеляційної інстанції, про те, що він дізнався про порушення свого права 09 вересня 2019 року, є передчасним і помилковим, не підтвердженим жодним доказом та не ґрунтується на матеріалах справи, а строк, з якого повинен був (мав можливість) дізнатися про порушення права судами не встановлювався.
19. Доводи в частині відсутності рекомендації Ради прокурорів України судами були безпідставно оцінено критично та фактично покладено на позивача відповідальність за необізнаність про факт порушення порядку звільнення, який тривалий час приховувався.
20. Фактично доводи позивача про його переконання у дотриманні Генеральним прокурором порядку звільнення та розумне очікування щодо реалізації Радою прокурорів України, як вищим органом прокурорського самоврядування, своїх повноважень, визначених статтями 41, 71 Закону України "Про прокуратуру", судами було проігноровано.
21. Вважає що судом першої інстанції було застосовано не релевантну практику Європейського суду з прав людини, у той час як застосування правових позицій можливе лише за наявності схожих фактичних обставин.
22. Відзив на касаційну скаргу відповідачами не надіслано.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
24. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині третій статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
25. Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права необхідно вказати таке.
26. Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (стаття 5 цього Кодексу).
27. Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
28. За змістом статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.
29. Згідно з частиною першою, п`ятою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.