ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 280/3370/21
адміністративне провадження № К/990/7400/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року (головуючий суддя - Стрельнікова Н.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду 21 грудня 2021 року (головуючий суддя - Коршун А.О., судді: Чепурнов Д.В., Чередниченко В.Є.)
у справі №280/3370/21
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької обласної прокуратури
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. 26 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати на його користь вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;
- зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу при звільненні в розмірі 23 138,12 грн;
- стягнути з Запорізької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19 березня 2021 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати 1186,57 грн.
2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду 21 грудня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
Зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 23 138,12 грн.
Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 березня 2021 року по 25 червня 2021 року в сумі 78 313,62 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
3. У поданій касаційній скарзі Запорізька обласна прокуратура, із посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
4. Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з липня 2008 року працював в органах прокуратури на різних посадах.
6. Наказом Запорізької обласної прокуратури №414к від 18 березня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 19 березня 2021 року.
7. На момент звільнення вихідна допомога позивачу не виплачувалась через відсутність підстав передбачених Законом України "Про прокуратуру".
8. Відповідно до наданої відповідачем довідки середня місячна заробітна плата позивача становить 23138,12 грн, а середньоденна заробітна плата - 1186,57 грн.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
9. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин належить застосувати приписи КЗпП України. Оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, суд дійшов висновку, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
10. Виходячи з того, що відповідач не виплатив позивачу належну вихідну допомогу при звільнені, суд дійшов висновку про виникнення у відповідача відповідальності, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, і полягає у стягненні на користь позивача з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - з моменту звільнення по день остаточного розрахунку.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
11. У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
12. На обґрунтування наявності наведеної підстави касаційного оскарження відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення статті 117 КЗпП України без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 22 липня 2021 року у справі №200/5764/20-а та дійшли необґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 78 313,62 грн.
13. Відповідно до висновків наведених у вказаних постановах, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
14. Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
15. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
16. Скаржник вказує на те, що сума компенсації за несвоєчасний розрахунок у розмірі 78 313,62 грн значно перевищує суму вихідної допомоги. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром вихідної допомоги, характер цієї заборгованості, дій позивача та відповідача судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно проігноровано вказані висновки та стягнуто на користь позивача 78 313,62 грн середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
17. Окрім того, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували статті 40, 44 КЗпП України без врахування висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, відповідно до якого позивач у справі не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки його звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено такої виплати.
18. Також вказує на неврахування судами висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, де зазначено, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
19. Правова позиція відповідача полягає в тому, що позивач не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки він звільнений на підставі та в порядку, встановленими Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні. Відповідач зазначає, що юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", є неуспішне проходження атестації, тобто підстава є відмінною від тих підстав, у зв`язку з якими стаття 44 КЗпП України передбачає виплату вихідної допомоги.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
21. Касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
22. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу правомірності дій відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги, передбаченої нормами статті 44 КЗпП України, при його звільненні з органів прокуратури у березні 2021 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII).
25. Згідно зі статтею 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
26. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
27. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
28. Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, такого змісту: "на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
29. Відповідно до статті 1 КЗпП України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
30. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
31. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
32. Водночас Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
33. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку <…>.