ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 640/6772/20
адміністративне провадження № К/9901/21090/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року (суддя Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі №640/6772/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТКОМ-М" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестком-М" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2019 року №00004530502, №00004540502, №00004550502.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що висновки відповідача про нереальність господарських правочинів, та як наслідок фіктивності господарських операцій, є необґрунтованими, оскільки реальність таких підтверджується первинними та бухгалтерськими документами. При цьому позивач зауважує, що доводи відповідача про відсутність у його позивача, контрагентів матеріальних та трудових ресурсів ґрунтується виключно на припущеннях відповідача. Наявність кримінального провадження стосовно третіх осіб не свідчить про фіктивність фінансово-господарських операцій їх контрагентів.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року позов задоволено повністю.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наданні позивачем первинні документи, складені з урахуванням специфіки господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами підтверджують реальність господарських операцій, а свідчення в межах кримінального провадження про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності не є беззаперечним доказом нереальності господарської операції.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення. Вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судами нереальності здійснення господарських операцій, наявності ознак фіктивності. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач зауважує на дефектності товарно-транспортних накладних, а також звертає увагу на протоколи допитів свідків в межах кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача, зокрема: пояснень гр. ОСОБА_1 стосовно непричетності до створення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Вінд Прайм", гр. ОСОБА_2 стосовно непричетності до створення фінансово-господарської діяльності ТОВ "ТД "Константа Трейд", гр. ОСОБА_3 стосовно непричетності до створення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Мікленд".
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на підставі наказу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестком-М" з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мікленд" за період березень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Прайм" за період лютий, березень, травень, червень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Спартс Інвест" за період вересень 208 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та за 2018 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства та при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Константа - Трейд" за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства, за результатом якої складено акт від 31 жовтня 2019 року №128/26-15-05-02-01-14/32590106.
За результатом перевірки встановлено порушення підпунктів 44.1 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV, пункту 1.2 статті 1, пункту 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 127 387 грн; пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 276 186 грн.
На підставі акту перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2019 року:
№00004530502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 414 279,0 грн (за основним платежем 276 186,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 138 093,0 грн);
№00004540502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 191 080,0 грн (за основним платежем 127 387,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 63 694,0 грн);
№00004550502, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 738 701,0 грн.
Рішенням Державної податкової служби України від 17 лютого 2020 року №5930/6/99-00-08-05-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2019 року №00004530502, №00004540502, №00004550502 без змін.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно підпункту 200.1 і 200.2 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.