Окрема думка суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, М. І. Гриціва, Л. Й. Катеринчук, О. Б. Прокопенка, І. В. Ткача до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 2-а-11256/09, провадження № 11-289зва21
Ухвалою від 11.08.2022 Велика Палата Верховного Суду закрила провадження за заявою ОСОБА_1 (далі - Позивач) про перегляд за виключними обставинами постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2009, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 14.09.2010 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.11.2010 у цій справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України (далі - СБУ, Відповідач), треті особи - Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, про визнання недійсним запису про визнання неправомірною відмови у здійсненні передбачених чинним законодавством компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби, та стягнення майнової шкоди. Ухвала мотивована тим, що Позивач пропустив встановлений пунктом 2 частини другої статті 363 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)строк звернення з цією заявою, який є преклюзивним та не може бути поновлений (частина третя статті 363 КАС).
З наведеними в цій ухвалі висновками не погоджуємося з огляду на таке.
У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до СБУ, у якому просив: визнати неправомірною відмову Відповідача у здійсненні передбачених чинним законодавством грошових і компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби; стягнути на свою користь з СБУ 7891,63 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої йому нездійсненням компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби, у тому числі: 1012,28 грн недоплаченої йому у 2008 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; 1616,87 грн невиплаченої йому за 2007-2008 роки грошової компенсації замість належних за нормами забезпечення предметів речового майна; 4749,98 грн невиплаченої йому компенсації 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки; 512,50 грн невідшкодованої вартості проїзду ним та членами його сім`ї в чергову щорічну відпустку за 2007 рік; стягнути на його користь з Відповідача ненаданий йому протягом військової служби з 30.11.2000 по 15.11.2008 пайок у вигляді продуктів (перелік наведено в позові) або стягнути його грошовий еквівалент за ринковими цінами.
У лютому 2009 року Позивач доповнив свою позовну заяву, висунувши додаткові грошові вимоги, за якими просив стягнути з СБУ на свою користь: 289,62 грн невиплаченої компенсації 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за листопад 2008 року; 8603,84 грн середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з виплати нарахованої грошової компенсації замість належних йому за нормами забезпечення предметів речового майна в розмірі вартості зазначених предметів.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 17.11.2009 в задоволенні позову відмовив. При цьому суд не розглянув заявлені додатково позовні вимоги.
Позивач оскаржив це судове рішення до Харківського апеляційного адміністративного суду.
10.03.2010 набрав чинності Закон України від 18.02.2010 № 1691-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами", яким виключено пункт 3 частини першої статті 18 КАС (пункт 2 розділу І цього Закону) та внесено зміни до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону після набрання ним чинності адміністративні суди завершують розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 КАС. Адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 КАС, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.07.2010 частково задовольнив клопотання представника СБУ та закрив апеляційне провадження в порядку КАС у частині позовних вимог про: визнання неправомірною відмови СБУ у здійсненні грошових і компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби; стягнення 1616,87 грн невиплаченої за 2007-2008 роки грошової компенсації замість належних за нормами забезпечення предметів речового майна; 4749,98 грн не виплаченої ОСОБА_1 компенсації 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки; 512,50 грн невідшкодованої позивачу та членам його сім`ї вартості проїзду в чергову щорічну відпустку за 2007 рік, а також зобов`язання надати ненаданий йому протягом військової служби з 30.11.2000 по 15.11.2008 пайок у вигляді продуктів або стягнення його грошового еквівалента за ринковими цінами.
У цій частині Харківський апеляційний адміністративний суд роз`єднав позовні вимоги та виділив справу в окреме провадження, а виділені матеріали направив до Апеляційного суду Полтавської області для розгляду в порядку цивільного судочинства.
09.09.2010 Конституційний Суд України прийняв рішення № 19-рп/2010, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України: положення пункту 2 розділу І, пункту 2 розділу ІІ Закону України 18.02.2010 № 1691-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами" та пункт 2 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції згаданого Закону. Визнані неконституційними положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
14.09.2010 Апеляційний суд Полтавської області переглянув постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 у частині вимог, виділених в окреме провадження та переданих для розгляду в порядку цивільного судочинства, і ухвалою від 14.09.2010 залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою від 02.11.2010 Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14.09.2010.
У частині позовних вимог, розгляд яких продовжувався в порядку адміністративного судочинства (про стягнення з Відповідача недоплаченої позивачеві у 2008 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1012,18 грн), Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.07.2010 залишив без змін постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині. У подальшому Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.12.2013 залишив зазначені судові рішення без змін, а Верховний Суд України постановою від 25.03.2014 у справі № 21-34а14 відмовив Позивачу у задоволенні його заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції.
11.03.2011 ОСОБА_1 подав скаргу до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою 24.06.2021 Суд ухвалив на користь заявника рішення у справі "Шкіря проти України" (Case of Shkirya v. Ukraine), заява № 30850/11 (далі - Рішення), в якому встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду в порядку пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС із заявою про перегляд судових рішень у цій справі за виключними обставинами.
Ухвалою від 07.09.2021 Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за заявою Позивача про перегляд за виключними обставинами та призначила заяву до розгляду,а ухвалою від 11.08.2022 закрила провадження за заявою Позивача з підстав пропуску встановленого КАС преклюзивного строку на звернення із заявою про перегляд за виключними обставинами, який поновленню не підлягає.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює обов`язок кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання.
Ратифікувавши у 1997 році Конвенцію, Україна визнала обов`язковою юрисдикцію ЄСПЛ. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ у національному праві.
Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України, регулюються Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон), частиною першою статті 2 якого передбачено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, за частиною першою якої Високі Договірні Сторони зобов`язалися виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
При цьому Закон не містить положень щодо "строків давності" за зобов`язаннями України виконати рішення ЄСПЛ, ухвалене у спорі, стороною якого є Україна, не містить таких строків і сама Конвенція.