У Х В А Л А
11 серпня 2022 року
м. Київ
Справа № 2-а-11256/09
Провадження № 11-289зва21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючої Рогач Л. І.,
судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,
позивача (заявника) ОСОБА_1,
представника відповідача - Свириденка О. М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні питання про закриття провадження за виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, треті особи: Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, про визнання неправомірною відмови у здійсненні передбачених чинним законодавством компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби, та стягнення майнової шкоди
за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року (судді Бойко С. С., Серга С. М., Клочко К. І.), ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2010 року (судді Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Карнаух П. М.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2010 року (суддя Амєлін С. Є.),
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст наведених у заяві вимог та їх обґрунтування
1. До Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2010 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2010 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Заявник просить скасувати зазначені судові рішення, а справу передати на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.
2. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що 24 червня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі "Шкіря проти України" (заява № 30850/11), у якому констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) під час розгляду національними судами справи за його позовом до Служби безпеки України, треті особи: Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, про визнання неправомірною відмови у здійсненні передбачених чинним законодавством компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби, та стягнення майнової шкоди.
Позиція інших учасників справи стосовно заяви
3. Від третьої особи - Міністерства фінансів України надійшли письмові пояснення на заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у цій справі за виключними обставинами.
4. Міністерство зауважило, що за змістом зазначеного рішення ЄСПЛ, національні суди не розглянули лише додаткову вимогу ОСОБА_1 від 16 лютого 2019 року, яка стосувалася сплати йому суми, що відповідала його заробітній платі, за затримку у виплаті відшкодування за його комплект одягу. Щодо розгляду національними судами решти позовних вимог, то єдиним порушенням, яке встановив ЄСПЛ, став розгляд Апеляційним судом Полтавської області справи (ухвала від 14 вересня 2010 року) за відсутності для цього підстав у національному законодавстві після Рішення Конституційного Суду України від 09 вересня 2010 року, яким визнано неконституційними норми про передачу справ із адміністративних судів до судів загальної юрисдикції.
Рух заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами
5. Суддя Великої Палати Верховного Суду, визначений доповідачем у цій справі, ухвалою від 07 вересня 2021 року відкрив провадження за виключними обставинами за заявою ОСОБА_1 ; витребував від Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини копію рішення ЄСПЛ від 24 червня 2021 року у справі "Шкіря проти України" (заява № 30850/11) разом з її автентичним перекладом українською мовою; витребував з Полтавського окружного адміністративного суду адміністративну справу № 2-а-11256/09, а з Вищого адміністративного суду України - матеріали касаційного провадження № К-34089/10.
6. 20 вересня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов лист Полтавського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року № 2-а-11256/09/2.1-05/45822/21, у якому зазначено, що справа № 2-а-11256/09 знищена відповідно до акта про виділення до знищення документів від 11 липня 2021 року № 11 як така, строк зберігання якої закінчився згідно з Переліком судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 07 грудня 2017 року № 1087.
7. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 вересня 2021 року направила до Полтавського окружного адміністративного суду копії матеріалів провадження № 11-289зва21 для відновлення судового провадження у справі № 2-а-11256/09 та зупинила провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у цій справі за виключними обставинами до надходження відновленого судового провадження.
8. Після надходження копії рішення ЄСПЛ від 24 червня 2021 року у справі "Шкіря проти України" (заява № 30850/11), матеріалів відновленого судового провадження у справі № 2-а-11256/09 та копій процесуальних документів касаційного провадження № К-34089/10 Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 лютого 2022 року поновила провадження в цій справі та призначила заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами до розгляду в судовому засіданні.
Обставини справи
9. У справі встановлено, що 20 листопада 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України, у якому просив: визнати неправомірною відмову Служби безпеки України у здійсненні йому передбачених чинним законодавством грошових і компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби; стягнути на його користь зі Служби безпеки України 7891,63 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої йому нездійсненням компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби, у тому числі: 1012,28 грн недоплаченої йому у 2008 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; 1616,87 грн не виплаченої йому за 2007-2008 роки грошової компенсації замість належних за нормами забезпечення предметів речового майна; 4749,98 грн не виплаченої йому компенсації 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки; 512,50 грн не відшкодованої вартості проїзду ним та членами його сім`ї в чергову щорічну відпустку за 2007 рік; стягнути на його користь зі Служби безпеки України не наданий йому протягом військової служби з 30 листопада 2000 року по 15 листопада 2008 року пайок у вигляді продуктів (перелік наведено в позові) або стягнути його грошовий еквівалент за ринковими цінами.
10. 16 лютого 2009 року позивач доповнив свою позовну заяву, висунувши додаткові грошові вимоги. Він просив Полтавський окружний адміністративний суд стягнути зі Служби безпеки України на його користь: 289,62 грн не виплаченої компенсації 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за листопад 2008 року; 8603,84 грн середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з виплати нарахованої позивачеві грошової компенсації замість належних йому за нормами забезпечення предметів речового майна в розмірі вартості зазначених предметів.
11. Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовив. При цьому суд не розглянув вимог, додатково заявлених 16 лютого 2009 року.
12. Позивач оскаржив це судове рішення до Харківського апеляційного адміністративного суду.
13. 10 березня 2010 року набрав чинності Закон України від 18 лютого 2010 року № 1691-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами", яким виключено пункт 3 частини першої статті 18 КАС (пункт 2 розділу І цього Закону) та внесено зміни до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), зокрема визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них.
14. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону після набрання ним чинності адміністративні суди завершують розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 КАС. Адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 КАС, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.
15. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 липня 2010 року частково задовольнив клопотання представника Служби безпеки України та закрив апеляційне провадження в порядку КАС у частині позовних вимог про: визнання неправомірною відмови Служби безпеки України у здійсненні грошових і компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби; стягнення 1616,87 грн не виплаченої за 2007-2008 роки грошової компенсації замість належних за нормами забезпечення предметів речового майна; 4749,98 грн не виплаченої ОСОБА_1 компенсації 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки; 512,50 грн не відшкодованої позивачу та членам його сім`ї вартості проїзду в чергову щорічну відпустку за 2007 рік, а також зобов`язання надати не наданий йому протягом військової служби з 30 листопада 2000 року по 15 листопада 2008 року пайок у вигляді продуктів або стягнення його грошового еквівалента за ринковими цінами.
16. У цій частині Харківський апеляційний адміністративний суд роз`єднав позовні вимоги та виділив справу в окреме провадження, а виділені матеріали направив до Апеляційного суду Полтавської області для розгляду в порядку цивільного судочинства.
17. 09 вересня 2010 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 19-рп/2010, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України: положення пункту 2 розділу І, пункту 2 розділу ІІ Закону України 18 лютого 2010 року № 1691-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами" та пункт 2 частини першої статті 15 ЦПК у редакції згаданого Закону.
18. Визнані неконституційними положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
19. 14 вересня 2010 року Апеляційний суд Полтавської області переглянув постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року у частині вимог, виділених в окреме провадження та переданих для розгляду в порядку цивільного судочинства, і ухвалою від 14 вересня 2010 року залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
20. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 листопада 2010 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2010 року.
21. У частині позовних вимог, розгляд яких продовжувався в порядку адміністративного судочинства (про стягнення з відповідача недоплаченої позивачеві у 2008 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1012,18 грн), Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 липня 2010 року залишив без змін постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині. У подальшому Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 грудня 2013 року залишив зазначені судові рішення без змін, а Верховний Суд України постановою від 25 березня 2014 року у справі № 21-34а14 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції.
22. 11 березня 2011 року ОСОБА_1 подав скаргу до ЄСПЛ.
23. 24 червня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Шкіря проти України" (заява № 30850/11), у якому, зокрема, постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
24. Також ЄСПЛ постановив, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 2000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, як відшкодування моральної шкоди; 741 євро 13 центів та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, як компенсацію судових та інших витрат.
25. Решту вимог щодо справедливої сатисфакції суд відхилив.
26. Констатуючи порушення державою-відповідачем пункту 1 статті 6 Конвенції, ЄСПЛ виходив з того, що:
- заявник був позбавлений права на доступ до суду, оскільки Полтавський окружний адміністративний суд у своєму рішенні не розглянув позовних вимог, якими ОСОБА_1 доповнив свій позов 16 лютого 2009 року, а суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили поза увагою доводи ОСОБА_1 щодо нерозгляду місцевим адміністративним судом зазначених доповнень до позову;
- було порушено право заявника на суд, "встановлений законом", оскільки 14 вересня 2010 року Апеляційний суд Полтавської області розглянув його справу, незважаючи на відсутність законних підстав для цього в національному законодавстві після Рішення Конституційного Суду України від09 вересня 2010 року, яким визнано неконституційними норми про передачу справ з адміністративних судів до судів загальної юрисдикції.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо строків звернення із заявою до суду
27. Перш ніж перейти до розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у цій справі за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду визнала необхідним розглянути питання строку звернення із зазначеною заявою, оскільки проміжок часу, що минув від дня набрання судовим рішенням у справі № 2-а-11256/09 законної сили до дня подання згаданої заяви становить більше десяти з половиною років, а тому сама можливість її розгляду має бути оцінена судом у контексті установленого статтею 363 КАС десятирічного строку звернення з такою заявою.
28. Під час обговорення цього питання в судовому засіданні 11 серпня 2022 року позивач висловив думку, що справа має бути переглянута в будь-якому випадку з підстав встановлення ЄСПЛ порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, про що зазначено в рішенні цього суду, тобто перегляд має здійснюватися на підставі безпосередньо рішення ЄСПЛ, водночас передбачений положеннями КАС присічний строк для її подання не підлягає застосуванню з огляду на пріоритет міжнародних норм над національними.
29. Представник Служби безпеки України в судовому засіданні просив закрити провадження за заявою позивача на підставі статті 366 КАС, адже минув передбачений статтею 363 цього Кодексу десятирічний строк звернення з такою заявою і його не може бути поновлено.
30. Заслухавши учасників справи та обговоривши питання можливості застосування наслідків закінчення передбаченого пунктом 2 частини другої статті 363 КАС строку звернення із заявою про перегляд судових рішень у цій справі за виключними обставинами, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
31. Згідно із частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
32. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
33. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року (Закон від 17 липня 1997 року ""Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97?ВР), набула чинності для України 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.
34. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.
35. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вона є стороною.
36. Порядок виконання рішень ЄСПЛ визначений Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ, необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції, впровадженням в українське судочинство європейських стандартів з прав людини та створенням передумов для зменшення кількості заяв до ЄСПЛ.
37. Частиною першою статті 2 цього Закону визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
38. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконанням рішення ЄСПЛ є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
39. Відповідно до статті 10 цього Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.
Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
40. При цьому вказаним вище Законом також визначено дії органів, відповідальних за виконання додаткових заходів індивідуального характеру.
41. Зокрема, органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов`язані невідкладно та у визначений рішенням ЄСПЛ та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру (частина перша статті 12 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
42. Отже, зазначений Закон передбачає як види додаткових заходів індивідуального характеру, так і вжиття таких заходів невідкладно і саме у визначений законодавством строк.
43. Разом із цим варто зауважити, що чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ судами згаданий Закон не містить. Такі правила визначені у відповідних процесуальних законах.
44. Велика Палата Верховного Суду ураховує, що ЄСПЛ визнає певну свободу розсуду національних судів при прийнятті рішень щодо необхідності перегляду судових рішень на підставі рішень, у яких він визнав порушення Конвенції. Однак спосіб, у який Верховний Суд її використовує, підлягає контролю з боку ЄСПЛ.
45. Зокрема, у справі "Конталексіс проти Греції (№ 2)", де предметом розгляду ЄСПЛ стало провадження з перегляду судових рішень на підставі попереднього рішення ЄСПЛ, яким було установлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, однак касаційний суд вирішив відмовити в повторному судовому розгляді, ЄСПЛ визнав, що це не становило порушення статті 6 Конвенції, оскільки тлумачення національним судом національного законодавства не було очевидно свавільним. Це тлумачення підтверджується усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ, згідно з якою Конвенція не гарантує права на повторне відкриття провадження або інші засоби захисту для скасування або перегляду остаточних судових рішень, а також відсутністю єдиного підходу серед держав-членів щодо моделей функціонування існуючих механізмів відновлення проваджень (див. § 90, 91 рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "Морейра Феррейра проти Португалії (№ 2)", заява № 19867/12, § 56 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2018 року у справі "Конталексіс проти Греції (№ 2)", заява № 29321/13).