ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 520/12805/2020
адміністративне провадження № К/9901/12744/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київського районного суду міста Харкова
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: в.о. Голови Київського районного суду міста Харкова Садовський К.С.
про визнання протиправними та скасування наказу,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Київського районного суду міста Харкова на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 (головуючий суддя - Заічко О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021 (головуючий суддя - Григоров А.М., судді - Бартош Н.С., Подобайло З.Г.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київського районного суду міста Києва, третя особа - в.о. Голови Київського районного суду міста Харкова Садовський К.С., в якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ в.о. голови Київського районного суду м. Харкова К.С. Садовського "Про скасування наказу №02-03/253 від 08.09.2020 "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/269 від 22.09.2020.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень при прийнятті спірного наказу не враховано вимог ч.ч. 1-3, 4, 6-9 статті 2 КАС України, чим порушено гарантоване Конституцією України право позивача на відпочинок, а тому наказ №02-03/269 від 22.09.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ в.о. голови Київського районного суду міста Харкова К.С. Садовського "Про скасування наказу №02-03/253 від 08.09.2020 "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/269 від 22.09.2020.
4. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що надана відповідачем інформація щодо стану розгляду справ, які перебувають у провадженні судді ОСОБА_1, не відповідає дійсності, та спростовується наданими позивачем витягами з матеріалів кримінальних проваджень (протоколами повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями, ухвалами суду про розшук, про зупинення провадження) та протоколами повторного розподілу судових справ між суддями за цивільними справами, ухвалами суду про зупинення провадження, копії яких приєднано до матеріалів справи.
5. Також суд першої інстанції взяв до уваги пояснення позивача, згідно з якими розгляд справ неодноразово відкладався за клопотанням сторін, враховуючи впровадженні карантинні обмеження на території України, згідно з Указом Президента України від 13.03.2020 №87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARA-СоV-2", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" та враховуючи рекомендації Ради суддів України від 11.03.2020.
6. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що інформацію, викладену в листі Керівника обласної прокуратури Харківської області, відповідачем прийнято до уваги однобічно, без врахування всіх обставин справи, та про те, що матеріалами справи не підтверджено наявність обґрунтованих підстав, передбачених положеннями КЗпП України, для відкликання з щорічної відпустки позивача.
7. Крім того, судом вказано на те, що тривалість щорічних відпусток позивача протягом 2020 року, а саме з 04 по 08 травня 2020 року, з 30 червня 2020 року по 03 липня 2020 року та з 25 по 28 серпня 2020 року, а також відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення 03 квітня 2020 року, не перевищувала навіть чотирьох днів та вказане не є тією обставиною, яка може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи суду та привести до зволікання розгляду справ, що знаходяться в її провадженні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
8. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №520/12805/2020 змінено в частині мотивів та підстав його прийняття. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 по справі №520/12805/2020 залишено без змін.
9. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що спірний наказ не містить жодного правового обґрунтування його прийняття, а саме якою нормою законодавства керувався суб`єкт видання при його прийнятті; підставою для видання наказу є аналіз обставин, які знаходяться поза межа компетенції голови суду (виконуючого його обов`язки); фактично надана позивачці відпустка не почала свій перебіг, і в даному випадку перенесення такої відпустки, з урахуванням ст.11 Закону України "Про відпустки", було без письмової згоди позивачки, що є протиправним.
10. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції (як суд адміністративної юрисдикції) не мав правових підстав для надання власної оцінки обставинам дотримання строків розгляду справ, які знаходяться в провадженні позивачки, як судді суду першої інстанції (місцевого суду), оскільки такі повноваження не входять до повноважень адміністративного суду, в даному випадку суду першої інстанції, під час вирішення ним публічно-правового спору, а є компетенцію Вищої ради правосуддя в процесі здійснення нею дисциплінарного провадження за відповідним зверненням.
11. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання на спірному наказі на дотримання розумних строків розгляду справ та знаходження в провадженні позивачки нерозглянутих справ протягом значного строку, в тому числі у зв`язку з неналежною організацією роботи судді, є необґрунтованими та такими, що виходять за межі наданих повноважень в.о. голови Київського районного суду міста Харкова Садовського К.С.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
12. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, у квітні 2020 року Київський районний суд міста Харкова звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021. У касаційний скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
13. Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №9901/116/19, та від 17.11.2020 у справі №9901/372/19, висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18 та від 24.11.2020 у справі №2240/3066/18, щодо неприпустимості підміни судом функцій суб`єкта владних повноважень та втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
14. Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 79-80 Кодексу законів про працю України, статей 10-11 Закону України "Про відпустки", та статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
15. Відповідач вважає, що затвердження у встановленому законом порядку графіку відпусток породжує конкретні та цілком визначені правові наслідки, а саме: виникнення у робітника права вимагати надання відпустки у межах періодів часу, що визначені графіком відпусток; виникнення у роботодавця обов`язку надати відпустку працівнику саме у такі періоди часу. Натомість, позивач просила надати їй відпустку поза межами періодів часу, визначених графіком надання відпусток, затвердженим на зборах суддів 13.01.2020, тобто надати їй відпустку поза графіком, і внаслідок цього відповідач не був зобов`язаний надавати таку відпустку та мав право прийняти рішення про ненадання їй відпустки поза графіком.
16. На думку скаржника, застосовані судами до спірних правовідносин норми ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України "Про відпустки" щодо правил перенесення відпустки поширюють свою дію виключно на відпустки, які надані в межах періодів часу, визначених затвердженим графіком відпусток, та не можуть бути застосовані щодо відпусток, які надаються поза графіком, а сам термін "перенесення" не може бути застосований до події, час якої попередньо не був визначений у встановленому законом порядку.
17. Відповідач зазначає, що внаслідок неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та скасування спірного наказу суди втрутилися у дискреційні повноваження голови суду, оскільки закон не передбачає обов`язку уповноваженого органу власника надавати відпустку поза графіком особі, яка не належить до жодної з категорій осіб, передбачених у ч. 13 ст. 10 Закону України "Про відпустки", а також вважає, що фактичні підстави винесення спірного наказу не мають правового значення саме для вирішення питання про визнання такого наказу протиправним та його скасування.
18. Крім того, вказує, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, оскільки позивач та третя особа є службовими особами, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
19. У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
20. Позивач зазначає, що норми КЗпП України та Закону України "Про відпустки", які регулюють спірні правовідносини, встановлюють, що в разі існування чинного наказу про надання відпустки у роботодавця в залежності від настання передбачених у законі обставин та за обов`язковою письмовою згодою працівника є можливість перенесення щорічної відпустки, яка була вже запланована, або відкликання працівника з відпустки. Проте, такі обставини у спірних правовідносинах відсутні.
21. Вказує, що з графіком відпусток на 2020 рік вона ознайомлена не була, вважає що графік відпусток має внутрішньо-організаційний характер, не є рішенням суб`єкта владних повноважень та не породжує обов`язкових юридичних наслідків.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
22. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2021 для розгляду справи №520/12805/2020 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
23. Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
24. Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2022 адміністративну справу призначено до попереднього касаційного розгляду.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.03.2012 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Слов`янського міськрайонного суду міста Харкова відповідно до Указу Президента України "Про призначення суддів" від 12.03.2012 №193/2012 строком на п`ять років; 29.05.2012 склала присягу судді.
26. 13 лютого 2014 року переведена на посаду судді Київського районного суду міста Харкова відповідно до Указу Президента України "Про переведення суддів" від 13.02.2014 №75/2014.
27. 06 березня 2014 року зарахована до штату Київського районного суду міста Харкова на посаду судді по переводу відповідно до наказу голови Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренка від 06.03.2014 №08-04/19.
28. 13 березня 2017 року у позивача закінчився строк повноважень судді, який був визначений в Указі Президента України "Про призначення суддів" від 12.03.2012 №193/2012.
29. 24 вересня 2018 року рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України було визначено, що суддя Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 815,125 балів та визнано суддю Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
30. 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 призначена на посаду судді Київського районного суду міста Харкова відповідно до Указу Президента України "Про призначення суддів" від 24.04.2019 №164/2019 безстроково.
31. На підставі вказаного Указу Президента, 25.04.2019 головою Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренко було видано наказ №02-02/57, яким вирішено вважати ОСОБА_1 призначеною на посаду судді Київського районного суду міста Харкова з 25.04.2019.
32. 07 вересня 2020 року позивач звернулась до голови Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренко із заявою про надання їй щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 21 календарний день з 23.09.2020.
33. 08 вересня 2020 року наказом голови Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренко "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/253, відповідно до статті 10 Закону України "Про відпустки", статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", надано судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки за період роботи з 06.03.2020 по 06.03.2021 тривалістю 21 календарний день з 23.09.2020 по 13.10.2020 включно. Позивач ознайомлена з вказаним наказом 10.09.2020.
34. 22 вересня 2020 року наказом в.о. голови Київського районного суду міста Харкова К.С. Садовського "Про скасування наказу №02-03/253 від 08.09.2020 "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/269 вирішено:
1. Скасувати наказ голови Київського районного суду №02-03/253 від 08.09.2020 "Про надання відпустки судді ОСОБА_1".
2. Невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 21 календарний день надати у зручний час після усунення перешкод, що стали підставою для скасування наказу №02-03/253 від 08.09.2020.
3. ТУ ДСА України у Харківській області здійснити перерахунок виплачених коштів судді ОСОБА_1
4. З наказом ознайомити суддю ОСОБА_1
35. Зі змісту спірного наказу вбачається, що такий прийнято з метою дотримання розумних строків розгляду справ, а підставою для його прийняття стало те, що в провадженні судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 знаходиться 68 кримінальних проваджень, з яких 42 кримінальних провадження не розглянуті більше 6 місяців, в тому числі, де обвинувачені тривалий час утримуються під вартою, з урахуванням наявних в провадженні судді ОСОБА_1 28 цивільних справ, із яких 15 цивільних справ не розглянуті більше 6 місяців, в тому числі, у зв`язку з неналежною організацією роботи судді ОСОБА_1, яка 5 у цивільних справах відкладала їх розгляд у зв`язку з зайнятістю в інших провадженнях.
36. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 08.01.2020 розпорядженням голови Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренко "Про скликання зборів суддів Київського районного суду міста Харкова" №02-05/2, відповідно до п.п. 3.1, 3.3 Положення про збори суддів Київського районного суду міста Харкова, затвердженого Рішенням зборів суддів Київського районного суду міста Харкова від 31.10.2016, скликано 13.01.2020 о 17:00 годині збори суддів Київського районного суду міста Харкова з попереднім порядком денним: зокрема, затвердження графіку відпусток суддів Київського районного суду міста Харкова на 2020 рік (п. 24 вказаного Розпорядження).
37. У відповідності до витягу Протоколу №1 зборів суддів Київського районного суду міста Харкова від 13.01.2020 на якому присутні - 13 суддів, відсутні - 3 судді, в тому числі відсутня ОСОБА_1, збори суддів вирішили затвердити графік надання відпусток суддям Київського районного суду міста Харкова на 2020 рік.
38. На вказаних зборах суддів суддя ОСОБА_1 не була присутня, оскільки перебувала у відпустці.
39. З графіком надання відпусток суддям Київського районного суду міста Харкова на 2020 рік позивач ознайомлена не була.
40. При цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи графіку надання відпусток суддям Київського районного суду міста Харкова на 2020 рік, судді ОСОБА_1 визначено щорічну основну відпустку: початок відпуски 30.06.2020, кінець відпустки 19.07.2020; початок відпуски 25.08.2020, кінець відпустки 15.09.2020; кількість днів 42; щорічна додаткова відпустка за вислугу років: початок відпуски 04.05.2020, кінець відпустки 19.05.2020; кількість днів 15.
41. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.01.2020 наказом голови Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренко "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/5, відповідно до статті 26 Закону України "Про відпустки", зокрема, надано судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 8 календарних днів з 09.01.2020 по 16.01.2020 включно у зв`язку з сімейними обставинами. Підстава: заява судді ОСОБА_1., погодження в установленому порядку.
42. 01 квітня 2020 року наказом голови Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренко "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/76, відповідно до статті 10 Закону України "Про відпустки", статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", зокрема, надано судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки за період роботи з 06.03.2018 по 06.03.2019 тривалістю 1 календарний день 03.04.2020, а також надано допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Підстава: заява судді ОСОБА_1 від 01.04.2020, погодження в установленому порядку.
43. 10 квітня 2020 року наказом голови Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренко "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/92, відповідно до статті 10 Закону України "Про відпустки", статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", зокрема, надано судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки за період роботи з 06.03.2020 по 06.03.2021 тривалістю 5 календарних днів з 04.05.2020 по 08.05.2020 включно. Підстава: заява судді ОСОБА_1 від 08.04.2020, погодження в установленому порядку.
44. 11 червня 2020 року наказом голови Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренко "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/145, відповідно до статті 10 Закону України "Про відпустки", статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", зокрема, надано судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки за період роботи з 06.03.2020 по 06.03.2021 тривалістю 4 календарних дні з 30.06.2020 по 03.07.2020 включно. Підстава: заява судді ОСОБА_1 від 11.06.2020, погодження в установленому порядку.
45. 29 липня 2020 року наказом голови Київського районного суду міста Харкова С.Л. Шаренко "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/217, відповідно до статті 10 Закону України "Про відпустки", статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", зокрема, надано судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки за період роботи з 06.03.2020 по 06.03.2021 тривалістю 4 календарних дні з 25.08.2020 по 28.08.2020 включно. Підстава: заява судді ОСОБА_1 від 22.07.2020, погодження в установленому порядку.
ІІІ. Позиція Верховного Суду України
46. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
47. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
48. В касаційній скарзі відповідач посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статей 79-80 Кодексу законів про працю України, статей 10-11 Закону України "Про відпустки", та статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
49. Правовідносини у цій справі виникли з приводу скасування відповідачем свого наказу про надання позивачу відпустки тривалістю 21 календарний день з 23.09.2020 по 13.10.2020 включно.
50. На обґрунтування своїх дій відповідач зазначає, що спірним наказом фактично було відмовлено позивачу у наданні відпустки поза межами періодів часу, визначених графіком надання відпусток, оскільки наказ про надання їй відпустки було скасовано до настання вказаної відпустки. Підставою для видання спірного наказу про скасування відпустки стала неналежна організація роботи судді ОСОБА_1.
51. На підставі цього скаржник стверджує, що ненадання (або відмова у наданні) відпустки з боку власника або уповноваженого ним органу не є тією дією, яка потребує письмового погодження з працівником, а є дискреційними повноваженнями відповідача, якими той користується на владний розсуд.
52. Верховний Суд не погоджується з такими доводами з огляду на наступне.
53. Положеннями статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
54. Закон України "Про відпустки" встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
55. Відповідно до частин десятої, одинадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки" черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
56. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
57. Частина 3 статті 11 Закону України "Про відпустки" передбачає, що щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
58. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.
59. З матеріалів справи вбачається, що тривалість щорічних відпусток позивача протягом 2020 року, а саме з 04 по 08 травня 2020 року, з 30 червня 2020 року по 03 липня 2020 року та з 25 по 28 серпня 2020 року, а також відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення 03 квітня 2020 року, не перевищувала п`яти днів.
60. Водночас, частиною шостою статті 79 КЗпП України встановлено, що поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
61. Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу протягом 2020 року надавалися частини невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 06.03.2020 по 06.03.2021 тривалістю не більше п`яти днів, в тому числі поза межами графіку надання відпусток, в той час як основна безперервна частина щорічної відпустки, яка має становити 14 днів, не була нею використана.
62. За таких обставин, скасування відповідачем наказу про надання ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки тривалістю 21 календарний день з 23.09.2020 по 13.10.2020 позбавило позивача права використати безперервну частину щорічної відпустки, що призвело до порушення її конституційного права на відпочинок, закріпленого статтею 45 Конституцією України.
63. При цьому Верховний Суд констатує, що заява позивача про надання їй відпустки на вказаний період була погоджена в установленому порядку, і на підставі цієї заяви був виданий наказ голови Київського районного суду міста Харкова "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" від 08.09.2020 №02-03/253. Із зазначеного вище вбачається, що відпустка позивачу була надана в період вже після перебігу терміну визначеного графіком надання відпусток.
64. Вказаний наказ спричинив певні юридичні наслідки, як для самого позивача, так і для Київського районного суду міста Харкова. Колегія суддів зазначає, що стверджуючи про скасування наказу від 08.09.2020 №02-03/253 як про відмову у наданні ОСОБА_1 відпустки поза межами графіку надання відпусток, відповідач фактично визнає помилковість видання цього наказу.
65. При вирішенні цієї справи Верховний Суд керується в тому числі принципом належного урядування та враховує правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що, згідно з яким державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.
66. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (справа "Москаль проти Польщі", заява №10373/05). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (справа "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява №36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").
67. Отже, після видання наказу голови Київського районного суду міста Харкова "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" від 08.09.2020 №02-03/253 позивач мала законні очікування щодо подальших своїх дій, і не повинна нести відповідальність за дії відповідача, які були спрямовані на безпідставне скасування цього наказу.
68. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що у цій справі фактично відбулося перенесення вже погодженої головою Київського районного суду міста Харкова відпустки позивача з 23.09.2020 по 13.10.2020 включно, без письмового погодження із останньою, всупереч положенням ст. 11 Закону України "Про відпустки" та ч. 3 ст. 80 КЗпП України. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на те, що спірний наказ є відмовою позивачу у наданні відпустки поза графіком, оскільки рішення стосовно надання їй відпустки у вищевказаний період відповідачем вже було прийнято.
69. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що положення ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України "Про відпустки" не можуть бути застосовані до відпустки, яка надана поза графіком, оскільки такого застереження вказані правові норми не містять, а тому визнає такі твердження особистими судженнями відповідача, які не ґрунтуються на положеннях законодавства.
70. Крім того, Суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не містить заборони судді використовувати частину щорічної відпустки поза межами затвердженого графіку надання щорічних відпусток.
71. Як було зазначено вище, статтею 11 Закону України "Про відпустки", так само як і статтею 80 КЗпП України встановлено умову, за наявності якої щорічна відпустка може бути перенесена на інший період, а саме коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства.
72. З матеріалів справи вбачається, що спірний наказ №02-03/269 від 22.09.2020 "Про скасування наказу №02-03/253 від 08.09.2020 "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" був прийнятий з метою дотримання розумних строків розгляду справ, а підставою для його прийняття стало те, що в провадженні судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 знаходиться 68 кримінальних проваджень, з яких 42 кримінальних провадження не розглянуті більше 6 місяців, в тому числі, де обвинувачені тривалий час утримуються під вартою, з урахуванням наявних в провадженні судді ОСОБА_1 28 цивільних справ, із яких 15 цивільних справ не розглянуті більше 6 місяців, в тому числі, у зв`язку з неналежною організацією роботи судді ОСОБА_1, яка 5 у цивільних справах відкладала їх розгляд у зв`язку з зайнятістю в інших провадженнях.
73. Тобто, підставою для прийняття спірного наказу, який фактично є наказом про перенесення відпустки, стала неналежна організація роботи судді ОСОБА_1, а не передбачена вищевказаними правовими нормами умова щодо несприятливого відбиття погодженої заздалегідь відпустки на нормальному ході роботи суду.
74. Апеляційним судом правомірно зазначено, що чинним законодавством України не передбачено право голови суду (особи, яка виконує його обов`язки) чи заступника (заступників) голови суду щодо здійснення будь-якого контролю за процесуальною діяльністю суддів, в тому числі щодо дотримання останніми строків розгляду справ, які знаходяться в їх провадженні. Відповідно обґрунтування суб`єкта видання спірного наказу дотриманням розумних строків розгляду справ та перебування в провадженні позивача нерозглянутих справ на протязі значного строку, в тому числі у зв`язку з неналежною організацією роботи судді, є необґрунтованими та такими, що виходять за межі наданих повноважень в.о. голови Київського районного суду міста Харкова Садовського К.С.
75. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що вказані у спірному наказі обставини існували й на момент прийняття наказу про надання відпустки, а тому мали бути враховані відповідачем при прийнятті наказу від 08.09.2020 №02-03/253. Скасування ж раніше прийнятого наказу за день до настання відпустки за відсутності достатніх на те підстав радше свідчить про недобросовісну поведінку відповідача ніж про потребу налагодити нормальну роботу суду.
76. Верховний Суд також зауважує, що згідно з п. 2 ч. 1 ст.106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом, однак такі повноваження належать не голові суду (особі, яка виконує його обов`язки), а Вищій раді правосуддя.
77. Щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №9901/116/19, та від 17.11.2020 у справі №9901/372/19, висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18 та від 24.11.2020 у справі №2240/3066/18 щодо неприпустимості підміни судом функцій суб`єкта владних повноважень та втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає таке.
78. У справі №9901/116/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повноваження ВККС України стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді, як висновує суд з наведених вище нормативних джерел, є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у національній системі судоустрою; жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції ВККС щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
79. Тобто, предметом розгляду судами у справі №9901/116/19 була правомірність прийняття рішення Вищою кваліфікаційною комісією суддів про визнання кандидата таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, та відповідно висновок щодо неприпустимості втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень стосувався виключно дискреційних повноважень ВККС під час прийняття відповідного рішення, що унеможливлює застосування цього висновку у цій справі з огляду на неподібність спірних правовідносин.
80. У справах 9901/372/19, №1840/3664/18 та №2240/3066/18 Верховний Суд, розкриваючи правову природу дискреційних повноважень, висловив правову позицію, згідно з якою дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень. Дискреція передбачає свободу вибору з-поміж декількох законних альтернатив. Коли ж передбачений тільки один законний варіант, тоді дискреція відсутня. Адже дискреція передбачає відсутність обов`язку застосовувати лише одну визначену можливість, і передбачає наявність декількох варіантів.
81. Верховний Суд дійшов висновку, що дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
82. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
83. Разом з тим, питання дискреційних повноважень голови суду щодо надання відпусток було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у провадженні №11-98 сап21, і за результатами розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що голова суду не наділений дискреційними повноваженнями щодо надання чи ненадання судді відпустки, він зобов`язаний відповідно до своїх повноважень видати наказ про надання суді відпустки за наявності визначених законом підстав.
84. Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині Верховним Судом також відхиляються з огляду на відсутність у виконуючого обов`язки голови Київського районного суду міста Харкова дискреційних повноважень при прийнятті спірного наказу.
85. Стосовно доводів касаційної скарги про те, що справа помилково віднесена до категорії справ незначної складності, оскільки позивач та третя особа є службовими особами, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, колегія суддів вказує наступне.
86. Відповідно до ч. 2 ст. 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
87. Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
88. Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що позивач обіймає посаду судді Київського районного суду міста Харкова.
89. Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якої входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України "Про запобігання корупції", а відтак не є малозначною.
90. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
91. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
92. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
93. Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку. Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині Верховним Судом відхиляються.
94. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для скасування наказу в.о. голови Київського районного суду міста Харкова К.С. Садовського "Про скасування наказу №02-03/253 від 08.09.2020 "Про надання відпустки судді ОСОБА_1" №02-03/269 від 22.09.2020, водночас погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції не мав правових підстав для надання власної оцінки обставинам дотримання строків розгляду справ, які знаходяться в провадженні позивачки, як судді суду першої інстанції (місцевого суду), оскільки такі повноваження не входять до повноважень адміністративного суду, в даному випадку суду першої інстанції, під час вирішення ним публічно-правового спору. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було правомірно змінено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 в частині мотивів та підстав його прийняття.
95. З огляду на викладене, висновки та мотиви суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2020 та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 відсутні. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків судів апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
96. Згідно зі ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
97. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
98. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.