Постанова суду № 640/6017/19 від 18.10.2022 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 640/6017/19

адміністративне провадження № К/9901/31332/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Гімона М.М., Дашутіна І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Де-Факто КОРП" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020 (суддя Добрівська Н.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 (головуючий суддя - Федотов І.В., судді Сорочко Є.О., Чаку Є.В.),

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Де-Факто КОРП" (далі - ТОВ "Де-Факто КОРП", Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018:

- №6552615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 280 885,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 70 221,00 грн;

- №6542615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 252 797,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 63199,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство вказувало на незаконність призначення та проведення перевірки на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на призначення перевірки у кримінальному провадженні. Позивач стверджував, що вказана обставина нівелює висновки, зроблені в акті перевірки, та обумовлює протиправність прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень. Також позивач зазначав, що документальна виїзна перевірка була проведена посадовими особами контролюючого органу не за місцезнаходженням позивача, а у приміщенні слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві, що є порушенням вимог статті 75 Податкового кодексу України. Товариство стверджувало, що за наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов помилкового висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки господарські операції з ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" (далі - контрагенти-постачальники) мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Позивач стверджував, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів в ланцюгу постачання послуг не є тим фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, виснував, що Товариство спростувало належними та допустимими доказами викладені в акті перевірки судження контролюючого органу про безтоварність операцій позивача з придбання послуг у зазначених контрагентів. Такого висновку суди дійшли на підставі оцінки наданих позивачем господарських договорів, первинних документів, що були складені на господарські операції, вчинені у межах цих договорів, та на підставі яких Товариство сформувало дані бухгалтерського та податкового обліку. Суди відхили доводи відповідача про відсутність у ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарських операцій з позивачем, зазначивши, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у контрагента основних засобів, інших ресурсів. Так само суди визнали безпідставними посилання ГУ ДПС на наявність кримінальних проваджень щодо службових осіб контрагентів-постачальників з огляду на те, що у кримінальних провадженнях не ухвалено вироки, а відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами, на підставі яких можуть бути встановлені факти порушення податкового законодавства в адміністративному судочинстві.

Довід позивача про відсутність у контролюючого органу підстав для проведення позапланової перевірки відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК) та про незаконність у зв`язку з цим перевірки суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про незаконність її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Допуск Товариством посадових осіб ГУ ДФС до проведення перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні перевірки.

Апеляційний суд щодо такого доводу Товариства вказав, що відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК підставою для прийняття контролюючим органом наказу про проведення документальної позапланової перевірки є, зокрема, отримання контролюючим органом рішення слідчого судді про призначення перевірки, а не про надання дозволу на проведення перевірки.

ГУ ДПС подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ГУ ДПС вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1,198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК, частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.11.2019 у справі № 826/28177/15, від 12.11.2019 у справі № 826/17813/18, від 04.12.2018 у справі № 813/414/13-а, від 26.06.2018 у справі № 816/1422/17, від 27.03.2018 у справі № 826/1588/13-а.

Також відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив йому у задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для встановлення обставин щодо діяльності контрагентів-постачальників, фінансові показники операцій з якими Товариство відобразило в податковому обліку.

Відповідно до доводів, викладених у касаційній скарзі, Верховний Суд ухвалою від 10.12.2020 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 та пункту 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить залишити скаргу без задоволення, а ухваленні у справі судові рішення - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Де-Факто КОРП" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт від 29.11.2018 №301/26-15-14-07-02-10/30550374 (далі - акт перевірки).

Відповідно до висновків, зроблених в акті перевірки, контролюючим органом було встановлено порушення Товариством:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК, внаслідок чого занижено податок на прибуток на 252 797,00 грн за 2016 рік;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 280 885,00 грн.

Висновки, зроблені контролюючим органом в акті перевірки, вмотивовані тим, що за господарськими операціями з ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" оформлювались лише окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак господарських операцій та штучної підстави для формування податкового кредиту та витрат у бухгалтерському та податковому обліках.

Підставою для таких висновків в акті перевірки стала податкова інформація щодо господарської діяльності цих контрагентів-постачальників, відповідно до якої останні мають спільні ознаки, які характеризують їх діяльність як фіктивну. Зокрема, ці контрагенти не мають матеріально-технічних та трудових ресурсів, які об`єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності в цілому; внесені до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва. За результатами аналізу інформації з Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН) придбання вказаними контрагентами-постачальниками товарів та послуг відповідної номенклатури по ланцюгу постачання не встановлено. Згідно з протоколами допиту у процедурах досудового розслідування кримінальних проваджень засновники та директори ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" заперечили свою участь у створенні та участі у господарсько-фінансовій діяльності вказаних товариств.

На підставі акта перевірки ГУ ДФС стосовно Товариства прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018:

Вимоги для підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само). Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у цій нормі.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 КАС щодо достовірності доказів.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

У справах, предметом розгляду в яких є правомірність відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які за висновком контролюючого органу є фіктивними, сталою є судова практика Верховного Суду, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності. Сутність таких господарських операцій повинна проявлятися в русі активів, зміні в зобов`язаннях чи власному капіталі платника податків, відповідати економічному змісту укладених платником податку договорів, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

................

Перейти до повного тексту