ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/5210/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у справі
за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3
до: 1) Київської міської ради,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібрен"
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
(У судове засідання з`явилися: прокурор - Підяш О. С., представник Київської міської ради - Перепелицін К. М., Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібрен" - Болдирєва Д. І.),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У квітні 2020 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 звернувся в інтересах держави до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Міськрада), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібрен" (далі - ТОВ "Лібрен") про: визнання незаконним та скасування рішення Міськради від 19.12.2019 № 468/8041, яким ТОВ "Лібрен" із земель комунальної власності передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,6166 га на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029), укладений між відповідачами, який 16.03.2020 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. за № 259.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав таке:
- рішення Міськради від 19.12.2019 № 468/8041, яким ТОВ "Лібрен" передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва - прийнято, а договір оренди земельної ділянки від 16.03.2020 - укладено з порушенням вимог земельного законодавства, всупереч інтересам держави та територіальної громади, у зв`язку з чим рішення має бути визнано незаконним та скасовано, а договір оренди підлягає визнанню недійсним;
- спірним рішенням передано в оренду ТОВ "Лібрен" земельну ділянку площею 6166 кв. м, на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у зв`язку з переходом до останнього права власності на нерухоме майно площею 52,2 кв. м (на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2017). Тобто площа земельної ділянки, яку передано в оренду, майже у 118 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване;
- право користування земельною ділянкою, вільною від забудови, та таку, що не знаходиться під об`єктом нерухомості, ТОВ "Лібрен" міг набути лише на конкурентних засадах в порядку, передбаченому статтями 134, 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України);
- при відведенні спірної земельної ділянки ТОВ "Лібрен" у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно площею 52,2 кв. м, відсутнє обґрунтування щодо надання земельної ділянки саме площею 6116 кв. м, яка значно (майже у 118 разів) перевищує площу нерухомого майна;
- матеріали технічної документації не містять даних, що площа земельної ділянки, наданої ТОВ "Лібрен", визначена з урахуванням Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**" та Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів (затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173);
- оскільки земельну ділянку передано ТОВ "Лібрен" для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкта дорожнього сервісу, а не для обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства, тому право оренди на землю відповідно до частини 2 статті 134 ЗК України останній міг набути виключно на конкурентних засадах (земельних торгах);
- спірне рішення Міськради прийняте на підставі статті 120 ЗК України у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Разом з цим до нового власника житлового будинку, будівлі або споруди переходить право користування виключно тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені;
- за наявною у документації із землеустрою інформацією, на час прийняття оскаржуваного рішення Міськради право користування земельною ділянкою площею 0,6166 га попереднім власником нерухомого майна в установленому законом порядку зареєстровано не було. Оскільки у цьому випадку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,6166 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного приписами статті 120 ЗК України та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до відповідача 2.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням Міськради від 19.12.2019 № 468/8041 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Лібрен" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва" передано ТОВ "Лібрен" в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права, власності від 09.06.2017 № 89271144) (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.04, заява від 12.04.2018 № 50005-00280068-031-03, справа А-24953).
Спірне рішення прийняте відповідно до статей 9, 79-1, 83, 93, 116, 120, 123, 124 ЗК України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів Україниʼʼ щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Міськради від 10.09.2015 № 95:8/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва", враховуючи те, що земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.02.2018 № НВ-0001288822018), право комунальної власності територіальної громади міста Києва, на яку зареєстровано в установленому порядку (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.03.2018 № 117816331), та розглянувши заяву ТОВ "Лібрен" від 12.04.2018 № 50005-002820068-031-03.
На підставі вказаного рішення 16.03.2020 між відповідачами укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,61663 га, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. за № 259.
На час прийняття рішення Міськради від 19.12.2019 № 468/8041 на спірній земельній ділянці була розташована нежитлова будівля (гараж № 1) загальною площею 52,2 кв. м, яка на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2017, укладеного між ТОВ "Лібрен" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С. А. за № 349, належить на праві власності ТОВ "Лібрен".
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 910/5210/20 (суддя Гумега О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 (Яковлєв М. Л. - головуючий суддя, судді Шаптала Є. Ю., Дикунська С. Я.), позов задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, аргументовано тим, що прокурор має право на звернення до суду із цим позовом, оскільки в цьому випадку прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель. Крім того, прокурор зазначає, що у спірних правовідносинах відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) законодавством не наділені правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування. Прокурор вказує, що оскільки спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, а є комунальною власністю, тому Держгеокадастр не наділений повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. З огляду на зазначене прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.
В матеріалах справи відсутні докази про оформлення за попереднім власником права власності або права користування спірною земельною ділянкою. Крім того, за інформацією з Державного земельного кадастру державна реєстрація спірної земельної ділянки відбулася 29.05.2017. Тобто на момент набуття ТОВ "Лібрен" права власності на об`єкти нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 14.03.2017 спірна земельна ділянка не була сформована та право користування на неї попереднім власником майна не було оформлено. За таких підстав положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних відносин.
Фактично Міськрадою передано ТОВ "Лібрен" земельну ділянку, яка майже в 118 разів перевищує площу майна, яке було набуте останнім. При цьому інші об`єкти нерухомого майна, які б належали ТОВ "Лібрен" на праві власності, на спірній земельній ділянці відсутні. Доказів протилежного учасниками справи не надано суду. Відсутні будь-які належні обґрунтування надання ТОВ "Лібрен" земельної ділянки саме площею 0,6166 га. Разом з тим розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням.
Крім того, законодавство передбачало можливість передачі у користування земельної ділянки у разі розташування на ній об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а щодо інших земельних ділянок право користування підлягало продажу окремими лотами на конкурентних засадах.
З огляду на зазначене отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу належного ТОВ "Лібрен" об`єкта нерухомості майна, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України.
Спірним рішенням Міськради вирішено надати в оренду земельну ділянку поза конкурсом не лише у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно, а й для експлуатації та обслуговування автостоянки. Тобто з метою уникнення конкурсної процедури у спірному рішенні об`єднано в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації наявного об`єкта нерухомості (гараж), що не вимагало конкурсної процедури та земельну ділянку для інших цілей, які вже вимагали виключно проведення земельних торгів, а отримання у цьому випадку права оренди на них, відповідно до законодавства, мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Прийняття рішення Міськрадою щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду без проведення торгів порушує інтереси територіальної громади міста Києва, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великого розміру орендної плати за використання спірної земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інших учасників судового процесу
4.1. Міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Заявник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, стосовно наявності підстав для представництва інтересів держави та щодо повноважень органів Держгеокадастру на звернення до суду за захистом інтересів держави щодо земель усіх категорій і форм власності.
Скаржник стверджує, що судами застосовано приписи статей 377 ЦК України та статті 120 ЗК України з посиланням на висновки Верховного Суду у справі № 910/4528/15-г (постанова від 09.02.2018), у справі № 910/18560/16 (постанова від 04.12.2018) без врахування висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц щодо подібності правовідносин. Так, справи № 910/4528/15-г і № 910/18560/16 не відповідають критеріям подібності правовідносин.
Крім того, Міськрада зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано частину 2 статті 134 ЗК України без врахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17, від 31.03.2021 у справі № 910/23595/17, від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17. Абзац 2 частини 2 статті 134 ЗК України не містить вимог щодо майбутньої мети використання земельної ділянки, розташування об`єкта нерухомості на земельній ділянці є достатньою підставою для передачі цієї земельної ділянки без проведення земельних торгів.
4.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника, вважає, що вони зводяться до переоцінки доказів у справі, а суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. Розгляд зазначеної справи зупинявся до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/5201/19. Колегія суддів з урахуванням приписів частини 4 статті 300 ГПК України вважає за необхідне взяти до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, оскільки вони прийняті у подібних правовідносинах і стосуються як підстав звернення прокурора із позовом, так і застосування статей 120, 134 ЗК України, статті 377 ЦК України.
5.4. Стосовно наявності підстав звернення прокурора із цим позовом
Згідно із частинами другою та третьою статті 4 ГПК України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з абзацами першим-третім частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункти 50, 51 указаної постанови).
У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", Конституційний Суд України у процесі дослідження встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
5.5. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував прийняттям органом місцевого самоврядування (Міськрадою) незаконного, на його думку, рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави відповідно до ст. 14 Конституції України, статті 1 ЗК України, статті 2 Закону України "Про охорону земель". У цьому випадку відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а органи Держгеокадастру законодавством не наділені правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування. Оскільки спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належать до агропромислового комплексу, а є комунальною власністю, тому Держгеокадастр у даному випадку не наділений повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. Крім того, законодавством не передбачена можливість участі у справі одного й того самого органу самоврядування у статусі позивача та відповідача одночасно, у зв`язку з чим Міськрада не може бути позивачем у спірних правовідносинах.
5.6. За змістом статті 14 Конституції України та частини другої статті 1 ЗК України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Згідно із частинами першою-третьою статті 78 ЗК України право власності на землю -це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК України, землі які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, якою унормовано повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
5.7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю. За статтею 9 ЗК України до повноважень Міськради у земельних відносинах належить розпорядження землями територіальної громади міста, надання у користування земельної ділянки із земель комунальної власності, тобто здійснення функцій у відносинах з надання земельної ділянки у користування.
У рішенні "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (пункт 71) Європейський суд з прав людини зазначав про принцип "належного урядування", який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 33 та 34) щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц). Прийняття Миколаївською міською радою рішення № 36/61 в частині передання особі у власність спірної земельної ділянки є стадією передання земельної ділянки у власність цієї фізичної особи, яка надалі отримала державний акт. Тому прокурор визначив її одним зі співвідповідачів у справі. Отже, позовна вимога про визнання незаконним рішення № 36/61 у відповідній частині спрямована на оскарження правомірності передання спірної земельної ділянки у власність."