Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 645/5557/16-ц
провадження № 61-17989св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби в Харківській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби в Харківській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтовано тим, що вони є наймачами квартири АДРЕСА_1, у якій, окрім них, зареєстровані також відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що з 1998 року ОСОБА_2 виїхала із квартири, а ОСОБА_3 взагалі не проживав за зазначеною адресою, комунальні послуги відповідачі не сплачують, у квартирі не проживають, але до теперішнього часу з реєстраційного обліку не зняті, чим здійснюють їм перешкоди у користуванні зазначеним нерухомим майном, позивачі просили визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 січня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачами обставин непроживання відповідачів понад п`ятнадцять років у спірній квартирі, не зацікавленості їх щодо долі квартири, та відсутності будь-яких перешкод у користуванні квартирою.
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 січня 2017 року.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 січня 2017 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 січня 2017 року відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалами Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 січня 2017 року, відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_5 заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 січня 2017 року в частині її позовних вимог скасовано. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби в Харківській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Постановою Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 січня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби в Харківській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби в Харківській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 826,80 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Апеляційний суд скасував заочне рішення суду першої інстанції та постановив нове рішення про відмову у задоволенні позову у відповідній частині, оскільки дійшов висновку, що непроживання відповідачів у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців не доведено, тому вважати їх такими, що втратили зв`язок із квартирою, неможливо.
Висновки апеляційного суду обґрунтовані таким:
- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачі без поважних причин більше ніж півроку не проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Зокрема, не надано будь-якої інформації щодо місця проживання, перебування чи роботи відповідачів, щодо відсутності звернень з їхнього боку до правоохоронних органів стосовно усунення перешкод у користуванні квартирою, щодо їх неперебування у місцях позбавлення волі, за кордоном, щодо звернення до закладів охорони здоров`я за місцем реєстрації тощо;
- показання свідків, допитаних судом першої інстанції, не є беззаперечними доказами, на яких може ґрунтуватися рішення суду, оскільки свідок ОСОБА_7 є чоловіком позивача, тобто заінтересованою особою, а свідок ОСОБА_8 - сусідкою, яка постійно у спірній квартирі не мешкає та не може бути достовірно обізнана щодо факту постійного не проживання відповідачів у цій квартирі та причин цього;
- акт, складений сусідами, щодо непроживання відповідачів у спірній квартирі також не свідчить про наявність підстав для задоволення позову, адже такий акт міг підтвердити лише обставини на день його складання, а не з 1998 року. Крім того, саме по собі непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Причини непроживання відповідачів у квартирі з цього акта встановити неможливо;
- посилання у позовній заяві на те, що ОСОБА_2 уклала шлюб із громадянином Бельгії та тривалий час мешкає за кордоном разом із сином, не знайшли свого підтвердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач уклала шлюб із громадянином Латвії, проте на території України, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.
Окремо апеляційний суд вказав, що у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідачів про час, дату та місце розгляду справи. Судові повістки, які були направленні їм, фактично не вручені і повернуті суду поштовим відділенням у зв`язку із закінченням строку зберігання та з приміткою "за не запитом", що не вважається належним повідомленням сторони у справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року та залишити без змін заочне суду першої інстанції. Матеріали касаційної скарги містили також клопотання про поновлення строку на касаційну оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми статей 71, 72 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР, тут і далі - назва цього Кодексу у редакції, чинній на дату розгляду справи судами) без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 635/9536/14-ц та від 15 квітня 2020 року у справі № 623/2055/18. Також заявник посилається на те, що суд порушив норми процесуального права, оскільки не дослідив зібрані у справі докази.
Заявник у своїй касаційній скарзі також зазначає, що відповідач не надала взагалі жодних доказів того, що вона разом із своїм сином мешкали у спірній квартирі, вели із позивачами спільне господарство та хоча б якось її утримували (сплачували комунальні послуги, робили ремонт тощо), та поважність причини відсутності в спірній квартирі понад шість місяців. Оскільки відповідачі в апеляційній скарзі не заперечували і не спростували факт перетинання державного кордону у період з 03 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року, тому позивачі і не надавали інших доказів знаходження відповідачів поза межами країни та не витребували інформацію щодо перетинання ними державного кордону. Позивач належними і обґрунтованими доказами довів дві умови, передбачені статтями 71, 72 ЖК Української РСР щодо втрати відповідачами права користування жилим приміщенням: непроживання цих осіб в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин, що відповідачі не спростували.
У грудні 2021 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до Верховного Суду надійшло клопотання про витребування доказів, а саме: витребування із цивільної справи № 645/5737/19, яка перебуває у провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова у судді Іващенко С. О., відповіді Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка була витребувана за ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року в межах справи № 645/5737/19, щодо перетинання державного кордону ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 19 грудня 2015 року по 11 вересня 2019 року; а у випадку відмови у задоволенні клопотання - не вирішувати питання щодо розгляду касаційної скарги, оскільки заявник бажає намір надати до суду касаційної інстанції докази перетинання державного кордону ОСОБА_2 після розгляду його заяви про залучення третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, у справі № 645/5737/19.
У лютому 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до Верховного Суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме:
- копії заяви про залучення третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, у справі № 645/5737/19;
- копії ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2022 року у справі № 645/5737/19;
- копії відповіді Державної прикордонної служби України від 03 березня 2020 року № 0.184-7222/0/15-20-Вих щодо перетинання державного кордону ОСОБА_2 за період з 2015 рік по 2019 рік;
- оригіналу посвідки ОСОБА_2 на проживання члена родини громадянами ЄС (Бельгія), дійсної з 29 січня 2016 року по 29 січня 2021 року, яка в належний спосіб була перекладена на українську мову і нотаріально посвідчена, з проханням задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі.
У липні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 засобами електронної пошти надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 липня 2022 року у справі № 645/5737/19 (за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ништяк Л. О., ОСОБА_1, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини) з "Електронного суду".
З огляду на норму частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо компетенції та повноважень суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, три клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про витребування доказів та долучення до матеріалів справи додаткових доказів, отримані Верховним Судом у грудні 2021 року, лютому 2022 року, липні 2022 року, не підлягають задоволенню.
Із зазначених підстав Верховний Суд не бере до уваги документи, додані заявником до касаційної скарги та клопотань, на підтвердження її доводів, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Фрунзенського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 645/5557/16-ц та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2021 року матеріали справи № 645/5557/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована.
09 лютого 1987 року видано ордер № НОМЕР_1 на зайняття цього житлового приміщення на ім`я ОСОБА_5 з дочкою ОСОБА_2
20 лютого 1998 року ОСОБА_2 уклала шлюб із ОСОБА_13 10 лютого 2010 року їхній шлюб розірвано.
16 липня 2015 року ОСОБА_2 уклала шлюб із громадянином Латвії ОСОБА_14, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.
З 03 грудня 2015 року до 31 травня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали візу для виїзду до Бельгії.
28 жовтня 2016 року мешканцями квартир АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 складено акт про те, що дійсно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2 з 20 лютого 1998 року і дотепер не проживають за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Підписи сусідів засвідчені директором Об`єднання житлових кооперативів "Екран" (далі - ОЖК "Екран").
За адресою: квартира АДРЕСА_1, зареєстроване місце проживання ОСОБА_5, її дочок ОСОБА_1, ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3, що підтверджується довідкою ОЖК "Екран" від 28 жовтня 2016 року № 752, відомостями адресно-довідкового відділу ГУДМС, УДМС України в Харківській області від 09 грудня 2016 року та 16 грудня 2016 року.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_8 підтвердили, що відповідачі не проживають за місцем реєстрації тривалий час.
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_5 померла.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби в Харківській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом у листопаді 2016 року, позивачі, посилаючись на статті 71, 72 ЖК Української РСР, постанову Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру" (постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265), просили визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, оскільки, як вказували у позові, спілкування з ними припинено, відповідач ОСОБА_2 в 2015 році уклала другий шлюб та разом із сином переїхала жити до Бельгії. Із 1998 року, залишаючись зареєстрованими за адресою зазначеної квартири та відмовляючись це змінити ще за часів попереднього спілкування, відповідачі не беруть участі в утриманні спірної квартири, її ремонті, сплаті поточних комунальних платежів, позивачі вимушені робити це самостійно, за власні кошти. Крім того, позивачі вказували, що вони позбавлені можливості приватизувати квартиру, оскільки відповідачі не бажали цього і не брали участі в приватизації житла, а на цей час зв`язок із ними припинено. Отже оскільки відповідачі за адресою спірної квартири не проживають більше 18 років за власної ініціативи і без поважних причин, позивачі наполягали, що квартира за ОСОБА_2 та її сином не повинна зберігатися.