Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 760/10003/17
провадження № 61-6900 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ;
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ;
треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Солом`янська районна у м. Києві державна адміністрація;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 - на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року у складі судді Козленко Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Києва від 31 січня 1990 року видано ордер № 78540 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю в складі чотирьох осіб: ОСОБА_1, його дружину - ОСОБА_8, сина - ОСОБА_4 та його дружину - ОСОБА_2 .
Указував, що на підставі рішення Залізничного районного суду м. Києва від 14 серпня 1998 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано. У серпні 1998 року ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 вибули в інше жиле приміщення на постійне місце проживання та фактично з цього часу не проживають за місцем своєї реєстрації у спірній квартирі, не беруть участі в утриманні квартири. На неодноразові прохання щодо зняття з реєстрації відповідачі не реагують, при цьому, він вимушений нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг. Вказував, що ОСОБА_2 має на праві власності інше житло, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
У вересні 2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 10 квітня 1990 року ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, вселилася у квартиру в установленому законом порядку, на підставі ордера як член сім`ї і мала рівне зі ОСОБА_1 право на користування спірною квартирою. За вказаною адресою також зареєстровані її сини - ОСОБА_3 та ОСОБА_6, колишній чоловік - ОСОБА_4, його батьки - ОСОБА_1 та ОСОБА_8 та сестра - ОСОБА_5 . Після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у серпні 1998 року батьки колишнього чоловіка почали здійснювати психологічний тиск на неї та сина ОСОБА_3, створювати нестерпні умови для проживання у спірній квартирі з метою їх виселення, здійснили заміну замків на вхідних дверях, чим фактично позбавили їх права користування спірним житловим приміщенням. За фактом чинення перешкод у користуванні спірною квартирою ОСОБА_2 зверталась до правоохоронних органів.
Указували, що відсутність їх за місцем реєстрації обумовлена, зокрема, тим, що ОСОБА_2 має хворих батьків, які зареєстровані та проживають у м. Одеса, у зв`язку з чим ОСОБА_2 має періодичні поїздки до м. Одеса, де допомагає та підтримує своїх батьків. Крім того, за характером роботи та у зв`язку з необхідністю забезпечувати сім`ю ОСОБА_2 має часті тривалі відрядження за межі України (понад 2-3 місяці одноразово), за останні три роки перетинала кордон 12 разів. Наявність у ОСОБА_2 на праві власності іншого житла не може бути підставою для позбавлення її права користування спірною квартирою.
Також їм стало відомо, що колишній чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4 майже 20 років постійно проживає у США, отримав громадянство цієї країни. Реєстрація ОСОБА_4 за адресою спірної квартири порушує права позивачів на користування та розпорядження вказаним майном та є підставою для визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою відповідно до вимог статей 71, 72 ЖК України.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд усунути їм перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення до вказаної квартири; визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування вказаною квартирою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 добровільно у 1998 році виселилися із квартири АДРЕСА_1 . Доказів вчинення ними будь-яких дій щодо збереження за собою на час відсутності права на користування спірним житловим приміщенням, суду не надано, що вказує на втрату ними інтересу до спірного жилого приміщення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі за первісним позовом втратили право користування спірним житловим приміщенням, доказів поважності пропуску строку, за час якого за наймачами зберігається право користування житловим приміщенням, встановленого у статті 71 ЖК України, відповідачі не надали.
Також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не доведено належними та допустимим доказами, що з 1998 року з боку родини колишнього чоловіка їм чинились перешкоди в користуванні спірною квартирою, які б обумовили відсутність можливості вселитися за цей час у спірне житло, тому підстави для задоволення зустрічного позову відсутні. При цьому суд зауважив, що заяви щодо чинення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням до органів поліції та житлових органів були подані ОСОБА_2 лише після відкриття провадження у цій справі.
Суд першої інтенції врахував, що ОСОБА_2 забезпечена власним житлом, має на праві власності двокімнатну квартиру, загальною площею 84 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2, та двокімнатну квартиру, загальною площею 95,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, а тому її право на житло не порушено.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що поважних причин, передбачених статтею 71 ЖК України, за наявності яких житлове приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї понад шість місяців, не встановлено, а тому суд першої інстанції правомірно визнав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірною квартирою. Також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів чинення їм перешкод у користуванні квартирою з 1998 року ОСОБА_1 та доказів неможливості проживання у спірній квартирі, а тому є правильними висновки суду першої інстанції про відсутність відстав для задоволення зустрічного позову про усунення перешкод у користування спірним нерухомим майном та вселення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_2 - задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2022 року у справі № 923/1341/20, від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 760/10003/17 із Солом`янського районного суду м. Києва.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що акт від 31 березня 2017 року про не проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спірній квартирі, на який послались суди попередніх інстанцій, не є належним та допустимим доказом, оскільки підписаний особами - сусідами та представниками ЖЕДу, які особисто не заходили до спірної квартири, а відтак не могли посвідчити обставини, які у ньому вказані. Встановити дійсність підписів осіб, які підписали акт, також неможливо.
Зазначала, що нею вживались заходи для виклику і допиту сусідів, які підписали акт про не проживання від 31 березня 2017 року, їх неявка після неодноразових викликів, на думку заявника, і є свідченням недостовірності цього акту.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на обставини, викладені у її запереченнях, у яких вона зазначала, що 31 березня 2017 року її дійсно у спірній квартирі не було, адже з другої половини березня 2017 року та, зокрема 31 березня 2017 року, вона знаходилася у м. Одесі разом з хворими батьками. На її думку, скориставшись тяжкими сімейними обставинами та перебуванням її за межами м. Києва, ОСОБА_1 ініціював складення акта про не проживання від 31 березня 2017 року.
Вказувала, що суди дійшли помилкового висновку, що звернення до правоохоронних органів з приводу чинення перешкод у користуванні спірною квартирою пов`язані з подачею ОСОБА_1 первісного позову, та зазначала, що до жовтня 2017 року ОСОБА_1 не чинив їй перешкод у доступі до квартири, а тому до цього часу і не було потреби у зверненнях до правоохоронних органів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 31 січня 1990 року виконавчим комітетом Залізничної районної ради народних депутатів м. Києва ОСОБА_1 на сім`ю з чотирьох осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 видано ордер на житлове приміщення № 78540 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 41,05 кв. м. Ордер був виданий на підставі рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Києва від 29 січня 1990 року за № 19 п 12 (а. с. 15, т. 1).
Квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою.
Згідно довідки житлово-експлуатаційної дільниці № 901 структурного підрозділу комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" від 29 березня 2017 року за № 1705 (форма № 3), в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано сім осіб: ОСОБА_1 (власник особового рахунку), його дружина - ОСОБА_8, дочка - ОСОБА_5, син - ОСОБА_4, дружина сина (невістка) - ОСОБА_2, онук - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та онук ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 4, т. 1).
Відповідно до акту, складеного 31 березня 2017 року за участю мешканців будинку АДРЕСА_4, - ОСОБА_10 (квартира АДРЕСА_4 ), ОСОБА_11 (квартира АДРЕСА_5 ), ОСОБА_12 (квартира АДРЕСА_6 ), та підписаного майстром технічної дільниці Іванисько О. та начальником ЖЕД № 901 Дудар М., ОСОБА_2 з 1998 року, а ОСОБА_3 - з часу народження не проживають в квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 12, т. 1).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 05 квітня 2017 року за № 84333065, ОСОБА_2 на праві власності належать двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 84 кв. м, та двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 95,1 кв. м, нежилі приміщення у м. Одесі (а. с. 9-10, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.