Постанова
Іменем України
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 545/338/20
провадження №61-3225св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2020 року у складі судді Стрюк Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду
від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"(далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон"), в якому просила:
- стягнути з відповідача на її користь грошові кошти по картковому рахунку "Visa Lady Platinum" № НОМЕР_1 суму коштів у валюті картки станом на 16 травня 2016 року у розмірі 12 316,17 доларів США; проценти за користування грошовими коштами за процентною ставкою "до запиту" за період з 17 травня 2016 року по день ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів; 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦПК України з 19 грудня 2020 року по день ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів; неустойку на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" з 19 грудня 2020 року по день ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів;
- стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь її користь грошові кошти за картковим рахунком "Inter card VIP" № НОМЕР_2 суму коштів у валюті картки станом на 16 травня 2016 року у розмірі 1 205,61 євро; проценти за користування грошовими коштами за процентною ставкою "до запиту" за період з 16 травня 2016 року по день ухвалення судом грошових коштів; 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦПК України з 19 грудня 2020 року по день ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів; неустойку на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" з 19 грудня 2020 року по день ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що 13 жовтня 2011 року між сторонами у м. Сімферополь АР Крим укладено договір про відкриття карткового рахунку - картка "Visa Lady Platinum", строком дії картки по кінець жовтня 2014 року. Також позивач отримала картку "Inter card VIP" строком до жовтня 2014 року. У зв`язку з припинення функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим вказані рахунки були безпідставно заблоковані. З метою повернення належних коштів та нарахованих процентів позивач зверталася до банку з вимогами про видачу коштів, проте належні їй кошти відповідач не повернув, що є підставою для їх стягнення в судовому порядку з урахуванням 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України та неустойки відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2020року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за картковим рахунком "Visa Lady Platinum" № НОМЕР_1 суму коштів у валюті картки станом на 16 травня 2016 року у розмірі 12 316,17 доларів США; проценти за користування грошовими коштами за період
з 01 листопада 2014 року до 24 вересня 2020 року у розмірі 312,69 доларів США; 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України
з 24 вересня 2017 року по 24 вересня 2020 року у розмірі 1 108,45 доларів США; неустойку у сумі 347 000 грн.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за картковим рахунком "Inter card VIP" № НОМЕР_2 суму коштів у валюті картки станом на 16 травня 2016 року у розмірі 1 205,61 євро; проценти за користування грошовими коштами за період з 01 листопада 2014 року до 24 вересня 2020 року у розмірі 30,60 євро; 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України з 24 вересня 2017 року до 24 вересня 2020 року у розмірі 108,50 євро; неустойку у розмірі 39 000 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що на підтвердження факту укладення договору банківського рахунку позивачем надано належні, достатні та допустимі докази. Суди вважали доведеним як факт відкриття банківських рахунків, так і факт наявності на цих рахунках грошових коштів.
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, зокрема частиною другою статті 625 ЦК України, у вигляді сплати 3 % річних.
Крім того, з метою виконання зобов`язань банку перед клієнтом за договором банківського рахунку з банку слід стягнути суму коштів, які перебувають на рахунках (12 316,17 доларів США і 1 205,61 євро), та проценти за користування ними, розрахованих виходячи з процентної ставки за договором вкладу на вимогу, як це передбачено статтею 1070 ЦК України.
ОСОБА_1 є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Суди виходили з того, що вартість послуги це сума коштів, утримуваних банком на рахунку клієнта, а тому саме від цієї суми необхідно рахувати 3% за кожний день прострочення. Разом з тим, суди дійшли висновку, що сума пені підлягає зменшенню до розміру утримуваних банком коштів
347 000 грн та 39 000 грн відповідно, оскільки вона значно перевищує розмір збитків (частина третя статті 551 ЦК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали встановленими обставинами укладення договорів рахунків та внесення по ним коштів. Позивачем не надано ні оригіналів договорів, ні оригіналів квитанцій щодо всіх договорів, ні будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження наявності факту заборгованості банку перед позивачем. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що 17 листопада 2014 року АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" уклали договір про переведення боргу, зокрема за укладеними з позивачем договорами рахунків, а тому новим боржником за цим договором є фінансова компанія, а не банк, із позовом до якої позивач не зверталася, а тому суди мали б відмовити у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи.
Суди попередніх інстанцій безпідставно встановили наявність обставин нікчемності договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України.
Застосування судами першої та апеляційної інстанції до спірних правовідносин частини першої статті 654 ЦК України є безпідставним та необґрунтованим, оскільки ця норма не є нормою матеріального права, яка імперативно встановлює нікчемність правочину.
Суд першої інстанції повинен був встановити відповідність вказаного договору вимогам чинного законодавства лише в частині, що стосується виключно позивача, а не щодо всіх вкладників кримської філії банку.
Таким чином, оскаржувані судові рішення в частині встановлення факту нікчемності договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року є незаконними та необґрунтованими, ухвалені судами першої та апеляційної інстанції за неправильного застосування норм матеріального права (статей 520, 654, 1059 ЦК України).
Банк заперечував проти застосування частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" до спірних правовідносин при нарахуванні пені за несвоєчасне повернення коштів та зазначав, що до спірних правовідносин має бути застосований спеціальний закон, а саме Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", який саме і регулює відповідальність банку за невиконання ним розпорядження клієнта про переказ коштів у правовідносинах за договором банківського рахунку.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
09 грудня 2021 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 жовтня 2011 року у м. Сімферополь АР Крим між сторонами укладено договори банківських рахунків: картка "Visa Lady Platinum", строком дії картки до жовтня 2014 року, та картка "Inter card VIP", строком дії до жовтня 2014 року.
Згідно з довідкою банку від 16 травня 2016 року по вказаних рахунках, виданою АТ КТ КБ "ПриватБанк" 16 травня 2016 року на ім`я
ОСОБА_1, залишок у валюті по рахунку "Visa Lady Platinum" складає 12 316,17 доларів США; по рахунку "Inter card VIP" - 1205,61 євро. Позивач також надала оригінал картки "Visa Lady Platinum" № НОМЕР_1 (а. с. 13, 15, т. 2),
16 грудня 2019 року позивач звернулася до банку з заявою з вимогою протягом двох банківських днів здійснити виплату грошових коштів по картковим рахункам разом з нарахованими процентами за користування належними коштами (а. с. 9, т. 1).
Однак належні позивачу кошти відповідач не повернув.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Щодо стягнення коштів за договорами та нарахованих на них процентів
Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (частини 1, 3 статті 1066 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Згідно із частиною першою статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.
Положення статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Згідно з пунктом 1.14 Інструкції № 492 днем відкриття поточного рахунка клієнта вважається дата, що зазначена на заяві про відкриття цього рахунка в розділі "Відмітки банку".
У пункті 1.18 Інструкції № 492 передбачено, що у разі відкриття поточного рахунка клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунка. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов`язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка) відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунка клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, зробили правильний висновок, що видана 16 травня 2016 року банком довідка про наявність грошових коштів на рахунках позивача, оригінал якої оглянуто судом першої інстанції та приєднано апеляційним судом до матеріалів справи (а. с. 13, т. 2), свідчать про укладення із ним договорів про відкриття поточних банківських рахунків, наявність грошових коштів на цих рахунках та невиконання банком зобов`язань за цими договорами щодо повернення грошових коштів.
Вказану довідку сформовано банком 16 травня 2016 року, тобто вже після незаконної анексії АР Крим, і вона містить: найменування банку (філії, відділення); дату здійснення операції, номер довідки; відомості про платника; номера рахунків, тип рахунків, валюту рахунків, залишок у валюті по рахункам, доступний залишок із урахуванням кредитного ліміту, суму залишків у валютному еквіваленті (UAН), підпис працівника банку та печатку банку, оформлена згідно із правилами діловодства самого відповідача.
Обставини укладення між сторонами договорів про відкриття поточних банківських рахунків, наявність грошових коштів на цих рахунках станом на 16 травня 2016 року також підтверджуються наявними у матеріалах справи договором про відкриття банківських рахунків та додаткової угоди до нього, оригінал якої міститься у матеріалах справи, як і банківська картка (а. с. 12, 14, т. 2).
Зазначені документи спростовують доводи касаційної скарги про відсутність оригіналів документів, які підтверджують укладення між сторонами договорів про поточний рахунок.
При цьому, АТ КБ "ПриватБанк" не спростував факт існування між ним та позивачем правовідносин за договорами банківських рахунків, та не довів, що суми, які знаходились на рахунках позивача, їй повернуті.
Крім того, надавши довідку від 29 травня 2020 року про перерахування на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон" грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору переведення боргу від 17 листопада 2015 року у розмірі 12 316,17 доларів та 1 205, 61 євро, банк підтвердив наявність невиконаного перед позивачем зобов`язання (а. с. 109, 110, т. 1).
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення банку сум, що знаходяться на рахунках позивача у розмірі 12 628,86 доларів США та 1 236,21 євро та нарахованих на них процентів у розмірі 312,69 доларів США та 30,60 євро.
Крім того, суди попередніх інстанції, установивши, що АТ КБ "ПриватБанк" прострочило виконання зобов`язання з повернення належних позивачу коштів, дійшли правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача три проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 1 108,45 доларів США та 108,50 євро.
Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та
ТОВ ФК "Фінілон" укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними з огяду на таке.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ ФК "Фінілон",а тому саме АТ КБ "ПриватБанк" є боржником за договорами про відкриття карткового рахунку та належним відповідачем у справі.
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження
61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження№ 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі
№ 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на розгляд справи з порушенням правил територіальної підсудності, оскілки за частиною п`ятою статті 28 ЦПК України позов про захист прав споживачів може пред`являтись за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача. У даному випадку спір подано та розглянуто судом за наведеним правилом, тобто судом відповідно до зареєстрованого місця проживання позивача, що підтверджується матеріалами справи.
Крім того, за змістом частини другої статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) може бути скасоване з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю лише у випадку, коли скаржник довів, що не заявив у суді першої інстанції про непідсудність справи з поважних причин.