Постанова суду № 520/8004/18 від 28.09.2022 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, встановлення факту родинних відносин, встановлення...

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 520/8004/18

провадження № 61-6281св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (відповідачі за зустрічним позовом),

треті особи: Третя одеська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якого діє адвокат Мажеру Інна Олександрівна, на постановуОдеського апеляційного суду від 10 червня 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: Третя одеська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М., про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, встановлення факту родинних відносин, встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовну заяву мотивовано тим, що домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 та ОСОБА_11, оскільки побудовано ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти. Від шлюбу у зазначених осіб народилися діти: ОСОБА_12, 1948 року народження, ОСОБА_13, 1954 року народження. При цьому спірне домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_10 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на Ѕ частику зазначеного домоволодіння та спадкоємцями після його смерті були: дружина ОСОБА_10 - 4/6 частин домоволодіння (1/2 частка якого належала їй на праві спільної сумісної власності, а 1/6 частка набута у порядку спадкування); син ОСОБА_12 - 1/6 частка; дочка ОСОБА_14 - 1/6 частка, які прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, оскільки постійно мешкали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем у спірному домоволодінні. Офіційно свої права на спадщину ОСОБА_12 та ОСОБА_14 не зареєстрували.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_12, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/6 частку домоволодіння, яку прийняли шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном його спадкоємці першої черги за законом: ОСОБА_1 (дружина спадкодавця), ОСОБА_4 (син спадкодавця), ОСОБА_10 (мати спадкодавця).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_14, після смерті якої відкрилася спадщина на 1/6 частку домоволодіння, яку прийняли шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном її спадкоємці першої черги за законом - дочки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позивачі, як спадкоємці першої черги після смерті своїх батьків

ОСОБА_12 та ОСОБА_14, зазначають, що 20 липня 1982 року їх баба ОСОБА_10 заповіла усе домоволодіння своєму сину від першого шлюбу ОСОБА_15, який після смерті останньої

ІНФОРМАЦІЯ_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на домоволодіння від 05 жовтня 1999 року. ОСОБА_15 у свою чергу 31 березня 2017 року заповів домоволодіння своєму онуку - відповідачу у справі ОСОБА_5 .

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_15 ОСОБА_5 успадкував вказане домоволодіння, про що свідчить видане 21 грудня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Сегедченко І. М. свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Позивачі вважають, що при видачі зазначених свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 05 жовтня 1999 року та від 21 грудня 2017 року не враховано їх право на спадщину після смерті їх батьків, яким належало

5/18 частин цього домоволодіння після смерті ОСОБА_11 .

Посилаючись на вищевикладене, позивачі просили:

- визнати житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 та складається з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 35,1 кв. м, та надвірних споруд: "В" літня кухня, "Г" сарай, "Д" сарай, "Е" душ, "Ж" вбиральня", "К" сарай, "І" мостіння, № 2-4-6 огорожа, таким, що належав подружжю ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у рівних частках, по Ѕ частці кожному;

- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 жовтня 1999 року, видане на ім`я ОСОБА_15, в частині отримання ним права власності на домоволодіння

АДРЕСА_1, вказавши у тексті свідоцтва: спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з

13/18 часток домоволодіння та складається з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 35,1 кв. м, та надвірних споруд: "В" літня кухня, "Г" сарай, "Д" сарай, "Е" душ, "Ж" вбиральня", "К" сарай, "І" мостіння, № 2-4-6 огорожа;

- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21 грудня 2017 року, видане на ім`я ОСОБА_5, в частині отримання ним права власності на житловий будинок, з надвірними спорудами, виключивши із тексту свідоцтва: спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: житлового будинку, загальною площею 166,9 кв. м, житловою площею 85,6 кв. м, який в цілому складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою "А", загальною площею 125,6 кв. м, житловою площею 58,0 кв.м; житлового будинку, позначеного на плані літерою "Б", загальною площею

41,3 кв.м, житловою площею 27,6 кв.м; літньою кухні літ. "В"; сараю літ. "Г"; сараю літ. "Д"; душу літ. "Е"; вбиральні літ. "Ж"; сараю літ. "К"; сараю літ. "М"; гаражу літ. "П"; літньої кухні літ. "И"; навісу літ. "С"; вимощення літ. "І"; огорожі № 2-4-6, вказавши у тексті свідоцтва: спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з 13/18 частин домоволодіння та складається з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 35,1 кв. м та надвірних споруд: "В" літня кухня, "Г" сарай; "Д" сарай, "Е" душ, "Ж" вбиральня, "К" сарай, "І" мостіння, № 2-4-6 огорожа;

- встановити факт родинних відносин та визнати, що ОСОБА_11 та ОСОБА_10 є батьками ОСОБА_12, а ОСОБА_12 є чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_4 ;

- встановити факт того, що ОСОБА_12 постійно проживав на час відкриття спадщини та фактично прийняв спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді 1/6 частки спірного домоволодіння;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 право на спадщину у вигляді 1/18 частини домоволодіння;

- визнати за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 право на спадщину у вигляді 1/18 частини домоволодіння;

- встановити факт постійного проживання ОСОБА_16 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та фактичного прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_11, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді 1/6 частки домоволодіння;

- визнати за ОСОБА_3 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_16 на 1/12 частину домоволодіння;

- визнати за ОСОБА_2 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_16 на 1/12 частину домоволодіння;

У червні 2018 року ОСОБА_5 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_17, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, в якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщеннями, що знаходиться на АДРЕСА_1 ; усунути йому перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном шляхом виселення та зняття з реєстрації відповідачів з приміщень за вказаною адресою.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що його дід ОСОБА_15 успадкував зазначене домоволодіння після смерті ОСОБА_10, яка була єдиним власником спірного майна та отримала його на підставі рішення виконкому Приморської райради депутатів трудящихся від 11 грудня

1959 року. Позивач зазначив, що він у передбаченому законом порядку успадкував спірне майно, у якому без його згоди проживають відповідачі, які не є членами сім`ї позивача.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2020 року первісний та зустрічний позови були об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 березня 2021 року у складі судді Салтан Л. В. у задоволенні позову ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування житловими приміщеннями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунуто перешкоди ОСОБА_5 у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, з житлових та нежилих приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне домоволодіння належало ОСОБА_10 на праві особистої приватної власності на підставі рішення виконкому Приморської райради депутатів трудящихся від 11 грудня

1959 року. Це майно належало їй з 1938 року до укладення шлюбу із

ОСОБА_11 (29 грудня 1948 року), отже, вона мала право заповісти це майно, а відповідач та його дід відповідно отримати його у спадок, а тому вимоги позивачів за первісним позовом є необґрунтованими.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі, які не є членами сім`ї власника спірного домоволодіння, неправомірно та без його згоди проживають у цьому майні та чинять позивачу перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2022 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться на

АДРЕСА_1 та складається з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 35,1 кв. м, та надвірних споруд: "В" літня кухня, "Г" сарай, "Д" сарай, "Е" душ, "Ж" вбиральня", "К" сарай, "І" мостіння, № 2-4-6 огорожа, таким, що належав подружжю ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у рівних частках, по Ѕ частці кожному.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 жовтня 1999 року, видане на ім`я ОСОБА_15, в частині отримання ним права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , вказавши у тексті свідоцтва: спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з 13/18 часток домоволодіння та складається з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 35,1 кв. м, та надвірних споруд: "В" літня кухня, "Г" сарай, "Д" сарай, "Е" душ, "Ж" вбиральня", "К" сарай, "І" мостіння, № 2-4-6 огорожа.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21 грудня 2017 року, видане на ім`я ОСОБА_5, в частині отримання ним права власності на житловий будинок, загальною площею 166,9 кв. м, з надвірними спорудами, виключивши із тексту свідоцтва: спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: житлового будинку, загальною площею 166,9 кв. м, житловою площею 85,6 кв.м, який в цілому складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою "А", загальною площею 125,6 кв. м, житловою площею 58,0 кв.м; житлового будинку, позначеного на плані літерою "Б", загальною площею 41,3 кв.м, житловою площею 27,6 кв.м; літньою кухні літ. "В"; сараю літ. "Г"; сараю літ. "Д"; душу літ. "Е"; вбиральні літ. "Ж"; сараю літ. "К"; сараю літ. "М"; гаражу літ. "П"; літньої кухні літ. "И"; навісу літ. "С"; вимощення літ. "І"; огорожі № 2, 4-6, вказавши у тексті свідоцтва: спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з 13/18 частин домоволодіння та складається з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 35,1 кв. м та надвірних споруд: "В" літня кухня, "Г" сарай; "Д" сарай, "Е" душ, "Ж" вбиральня, "К" сарай, "І" мостіння, № 2-4-6 огорожа.

Встановлено факт того, що ОСОБА_12 постійно проживав на час відкриття спадщини та фактично вступив в управління спадщиною, що відкрилась після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді 1/6 частки спірного домоволодіння.

Встановлено факт того, що ОСОБА_4 і ОСОБА_1 постійно проживали на час відкриття спадщини та фактично вступили в управління спадщиною, що відкрилась після смерті ОСОБА_12, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_2, кожний по 1/18 частки домоволодіння.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 право на спадщину по 1/18 частини домоволодіння за кожним.

Встановлено факт того, що ОСОБА_16 постійного проживала на час відкриття спадщини та фактично вступила в управління спадщиною, що відкрилась після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді 1/6 частки спірного домоволодіння.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_16 по 1/12 частин домоволодіння за кожним.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що право власності на спірне домоволодіння набуто подружжям ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за спільні кошти та спільною працею в період зареєстрованого шлюбу, і є таким, що належало обом членам подружжя ОСОБА_18 на засадах спільної сумісної власності подружжя. При цьому суд виходив із того, що до укладення шлюбу спірне майно мало статус недобудови, право власності на домоволодіння виникло 11 грудня 1959 року.

Тому після смерті ОСОБА_11 відкрилася спадщина на Ѕ частину домоволодіння, яку успадкували, крім дружини ОСОБА_10, їх діти

ОСОБА_12 та ОСОБА_14 по 1/6 частці. Після смерті ОСОБА_12 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1, син ОСОБА_4 (по 1/18 частці домоволодіння) та мати ОСОБА_10 . Після смерті ОСОБА_14 спадщину прийняли її дочки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по 1/12 частці домоволодіння).

Отже, видача свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 05 жовтня 1999 року на ім`я ОСОБА_15 та від 21 грудня 2017 року на ім`я

ОСОБА_5 на усе домоволодіння порушує спадкові права позивачів, тому їх слід визнати недійсними у відповідній частині, а також визнати за позивачами право власності у порядку спадкування за законом на відповідні частки спірного майна.

З огляду на те, що позивачам належить на праві власності частина спірного майна, то суд вважав за неможливе задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 про виселення їх із спірного домоволодіння та зняття з реєстрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що його прабаба ОСОБА_10 була єдиною власницею домоволодіння з 1938 року, ще до укладення шлюбу з ОСОБА_11, а тому саме ОСОБА_10 23 грудня 1959 року було видано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння. Діти ОСОБА_10 : ОСОБА_12 та ОСОБА_19 не оскаржували право особистої приватної власності ОСОБА_10 на спірне майно та не оскаржували її заповіт на користь ОСОБА_15, а тому спірне майно правомірно, на підставі складеного прабабою заповіту, перейшло до її сина ОСОБА_15, який заповів це майно відповідачу за первісним позовом. Таким чином, жодних прав на спадкове майно позивачі не мають, а тому суд апеляційної інстанції помилково задовольнив їх позовні вимоги та відмовив у задоволенні зустрічного позову. Суд апеляційної інстанції не встановив, які ж поліпшення у спірному майні були здійсненні подружжям ОСОБА_18 під час їх перебування у шлюбі, вартість таких поліпшень та час їх здійснення, оскільки у висновку експерта від 08 лютого 2021 року зазначено, що будь-яких доказів, які б свідчили про площі спірного домоволодіння станом на 1948 рік та 1995 рік не надано. Зазначене призвело до неправильного вирішення спору та суперечить судовій практиці, висловленій у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справа № 214/6174/15-ц,

від 23 листопада 2020 року справа № 399/322/16-ц, від 21 жовтня 2020 справа № 343/763/18, постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року справа № 6-1447цс17.

Крім того, суд апеляційної інстанції, встановлюючи факт постійного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на час відкриття спадщини та фактично вступили в управління спадщиною, що відкрилась після смерті ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, кожний по 1/18 частки домоволодіння, вийшов за межі позовних вимог, оскільки таких вимог позивачі не заявляли, чим порушив принцип диспозитивності судового процесу.

Також вказує, що суд апеляційної інстанції не забезпечив участь представника ОСОБА_5 у судовому засіданні.

Відзиви на касаційну скаргу

У вересні 2022 року від ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких вони посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Крім того, у вересні 2022 року від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли заяви про закриття касаційного провадження у справі на підставі

пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено дію оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 грудня 1948 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали шлюб, від якого у них народилися діти: ОСОБА_12 та ОСОБА_13

ОСОБА_10, ОСОБА_11 та їх діти ОСОБА_12 та ОСОБА_19 постійно мешкали та були прописані у житловому будинку АДРЕСА_2, який відповідно до першої інвентаризації згідно даних БТІ

від 13 листопада 1946 року та обмірного плану житлового будинку

від 13 листопада 1946 року складався з житлового будинку літ. "А", загальною площею 38, 1 кв. м, з яких нежитлова площа 32, 23 кв.м, житлова площа 5,87 кв. м (а. с. 76-88, т. 1, а. с. 94, т. 2).

Під час шлюбу, подружжям ОСОБА_18 з метою поліпшення житлово-побутових умов за спільні кошти збудовано ще окремий житловий будинок літ. "Б", загальною площею 41, 3 кв.м., та господарські будівлі. За даними технічної інвентаризації та згідно технічного паспорту станом на 27 лютого 1953 року домоволодіння складалося вже з житлового будинку під літерами "А", "Б", літери "В", "Л" - літня кухня, літери "Г", "Д", "З", "І", "К" - сараї, літери "Е" - душ, літери "Ж" - вбиральня, літери "І" - мостіння, № 1-4 - огорожа (а. с. 96, т. 2).

23 грудня 1959 року на ім`я ОСОБА_10 було видано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння

АДРЕСА_1 на підставі рішення Приморської райради депутатів трудящих

від 11 грудня 1959 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на Ѕ частку зазначеного домоволодіння та спадкоємцями після його смерті були: дружина ОСОБА_10 - 4/6 частин домоволодіння

(1/2 частка якого належала їй на праві спільної сумісної власності, а 1/6 частка набута у порядку спадкування); син ОСОБА_12 - 1/6 частка; дочка ОСОБА_14 - 1/6 частка, які прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, оскільки постійно мешкали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем у спірному домоволодінні.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_10, яка за життя 20 липня

1982 року заповіла усе належне їй майно своєму сину від першого шлюбу ОСОБА_15 .

05 жовтня 1999 року ОСОБА_15 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1, та складається в цілому з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 35,1 кв. м, та надвірних споруд: "В" літня кухня, "Г" сарай, "Д" сарай, "Е" душ, "Ж" вбиральня", "К" сарай, "І" мостіння, № 2, 4-6 огорожа, розташованих на земельній ділянці площею 784 кв. м.

31 березня 2017 року ОСОБА_15 склав заповіт, яким заповів указане домоволодіння своєму внуку - відповідачу у справі ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_15, після смерті якого спадщину прийняв ОСОБА_5, отримавши 21 грудня 2017 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Відповідно до цього свідоцтва, спадщина складається з житлового будинку з надвірними спорудами за адресою:

АДРЕСА_1, загальною площею 166,9 кв. м, житловою площею 85,6 кв.м, який в цілому складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою "А", загальною площею 125,6 кв. м, житловою площею 58,0 кв.м; житлового будинку, позначеного на плані літерою "Б", загальною площею 41,3 кв.м, житловою площею 27,6 кв.м; літньою кухні літ. "В"; сараю літ. "Г"; сараю літ. "Д"; душу літ. "Е"; вбиральні літ. "Ж"; сараю літ. "К"; сараю літ. "М"; гаражу літ. "П"; літньої кухні літ. "И"; навісу літ. "С"; вимощення літ. "І"; огорожі № 2, 4-6.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо спільного майна подружжя ОСОБА_18

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року, Кодекс законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР (в редакції 1926 року) та КпШС України (в редакції 1969 року).

Статтею 125 Кодексу законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР (в редакції 1926 року, чинній на час набуття подружжям у власність спірного майна) майно, набуте подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається таким, що належить обом членам подружжя на засадах спільної власності. Розмір частини, яка належить кожному з подружжя, в разі спору, визначається судом. Інше майно становить окрему власність кожного з дружин.

Указаною нормою презюмувалася спільність майна подружжя, набутого ними працею в період зареєстрованого шлюбу.

Статтею 22 КпШС України (в редакції 1969 року, чинній на час смерті одного із подружжя - ОСОБА_11 ) визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України (в редакції 1969 року) в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі статті 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (стаття 28 КпШС).

Відповідно до даних БТІ від 13 листопада 1946 року та обмірного плану

від 13 листопада 1946 року спірне домоволодіння складалося з житлового будинку літ. "А", загальною площею 38,1 кв. м, з яких нежитлова площа 32, 23 кв. м, житлова площа 5,87 кв. м (а. с. 94, т. 2).

................

Перейти до повного тексту