П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 9901/261/21
Провадження № 11-89заі22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючоїРогач Л. І.,
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,
за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
учасники справи:
представники позивача - Кравець Р. Ю., Мартиненко А. В.,
представник Вищої ради правосуддя - Шевчук А. О.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року (судді Жук А. В., Данилевич Н. А., Загороднюк А. Г., Калашнікова О. В., Мельник-Томенко Ж. М.) у справі № 9901/261/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21 "Про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну підстави звільнення з посади судді";
- зобов`язати ВРП вирішити питання про зміну підстави звільнення з посади судді ОСОБА_1, зокрема змінити підставу звільнення "за власним бажанням" на "у відставку".
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що на час його призначення на посаду судді Конституційного Суду України (17 вересня 2013 року) позивач перебував у статусі судді Апеляційного суду Полтавської області, а тому в силу чинного на той час законодавства був вимушений припинити статус судді суду загальної юрисдикції. Системний аналіз частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України) та пункту 1 частини першої статті 139 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI; у редакції, чинній на час призначення на посаду судді Конституційного Суду України) дозволяє зробити висновок про те, що єдиним та безальтернативним способом для позивача припинити статус судді Апеляційного суду Полтавської області було лише подання заяви про звільнення за власним бажанням. Отже, висновок ВРП в оскаржуваному рішенні щодо реалізації позивачем права вибору підстави звільнення відповідно до вимог пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України в редакції, чинній на час ухвалення Вищою радою юстиції (далі - ВРЮ) рішення від 24 вересня 2013 року № 977/0/15-13, не відповідає дійсності, оскільки чинне на той час законодавство не надавало позивачу право вибору, а містило єдиний безальтернативний спосіб уникнення сумісництва посад судді - звільнення за власним бажанням з посади судді суду загальної юрисдикції навіть за відсутності такого бажання.
3. ОСОБА_1 також указав, що 13 липня 2017 року був прийнятий новий Закон України № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII), статтею 18 якого передбачається, що статус судді Конституційного Суду України визначають Конституція України та цей Закон. Отже, на суддів Конституційного Суду України вимоги Закону України "Про судоустрій та статус суддів" вже не розповсюджуються, а відтак відставка судді вже не припинятиметься у зв`язку з призначенням його на посаду судді Конституційного Суду України. На підставі викладеного позивач як колишній суддя суду загальної юрисдикції, звернувшись до ВРП з відповідною заявою, виявив намір скористатися своїм правом на відставку та відповідно до чинного законодавства зберегти за собою звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для суддів, які обіймають посаду, аналогічну тій, яку обіймав позивач (голова Апеляційного суду Полтавської області).
4. ОСОБА_1 зазначив, що право судді на відставку є непорушним і не може бути втраченим, оскільки це право забезпечує основоположний принцип функціонування судової влади - незалежність судді. Основним критерієм для реалізації права судді на відставку є стаж роботи, який у позивача станом на 17 вересня 2013 року (дата призначення на посаду судді Конституційного Суду України) становив 27 років 1 місяць 24 дні (з урахуванням проходження строкової військової служби, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою та роботи на посаді помічника прокурора). На думку позивача, в результаті загальних формально нейтральних правових норм, а саме загальні вимоги щодо несумісництва та припинення повноважень, для групи осіб - суддів Конституційного Суду України, які були призначені на посаду до 2017 року, у тому числі й позивача, виникло менш сприятливе становище у формі фактичної неможливості реалізації права на відставку за наявності необхідного стажу та, як наслідок, позбавлення можливості отримання гарантій недоторканності та утримання як судді у відставці. Отже, оскаржуваним рішенням ВРП позбавила позивача права на відставку, допустивши прояв непрямої дискримінації з порушенням принципу справедливості, який міг бути відновлений ВРП як уособленням держави.
5. На переконання ОСОБА_1, оскільки 30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VІІІ) та від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ), а 05 січня 2017 року - Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), то до повноважень Верховної Ради України вже не належить розгляд заяв суддів про звільнення у відставку чи зміна підстав їх звільнення, а тому зазначені повноваження вже реалізовуються ВРП і саме цей орган має вирішити питання щодо зміни підстави звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Полтавської області.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 20 липня 2022 року відмовив у задоволенні позову.
7. Судове рішення мотивовано тим, що:
- застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що звільнення судді з посади за загальними обставинами презюмує його волевиявлення як щодо самого звільнення, так і щодо підстави звільнення. Суб`єктивні права судді подати заяву про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням не виключають одне іншого, однак їх одночасна реалізація виключається. Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2021 року у справі № 9901/168/20 (провадження № 11-318заі20);
- позивач не скористався правом на відставку, а фактично здійснив вибір на користь призначення на посаду судді Конституційного Суду України шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням для усунення вимог щодо несумісності, що вимагалось чинним на той час законодавством;
- право судді на відставку є конституційною гарантією, проте така гарантія реалізовується в результаті дотримання певного юридичного механізму, зокрема подання відповідної заяви про відставку в разі наявності відповідного стажу;
- позивач у повній мірі міг зважити на настання вказаних юридичних наслідків призначення суддею Конституційного Суду України, що полягало в дотриманні певної процедури шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням;
- ОСОБА_1 не звертався до ВРЮ із заявою про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді у відставку, не звертався з вимогами внесення змін до постанови Верховної Ради України, якою його звільнено з посади судді, з метою зміни підстави звільнення, а постанова Верховної Ради України про звільнення судді позивачем не оскаржувалась відповідно до встановленого законодавством порядку;
- проаналізувавши норми Конституції України, законів № 1402-VІІІ, № 1798-VIII, суд дійшов висновку, що ВРП не наділена повноваженнями вносити зміни в постанови Верховної Ради України з питань звільнення суддів, скасовувати їх, змінювати підстави звільнення з посади судді. До того ж ВРП не наділена повноваженнями скасовувати акти індивідуальної дії іншого на той час суб`єкта призначення / звільнення та відповідно вносити до таких зміни тощо;
- виходячи з доводів позовної заяви позивач фактично просить застосувати норми чинного на час подання заяви про зміну підстави звільнення законодавства до правовідносин, які відбулись значно раніше, а саме в період, коли діяли норми законодавства в іншій редакції. Так, 30 вересня 2016 року Закон № 2453-VI втратив чинність та з цієї дати набрали чинності закони № 1401-VIII і № 1402-VIII, якими встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад;
- питання наявності в позивача стажу, який дає право на відставку, на що посилається позивач, виходить за межі предмета доказування в цій справі, а тому суд не надавав правову оцінку таким доводам;
- доводи позивача про те, що ВРП позбавила його права на відставку, є передчасними, оскільки в спірних правовідносинах не ставиться питання про відмову у звільненні судді у відставку, а в майбутньому позивач не позбавлений скористатись таким правом, будучи на посаді судді Конституційного Суду України.
8. За висновком суду першої інстанції, приймаючи рішення від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21, яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну підстави звільнення з посади судді, ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами № 1798-VIII і № 1402-VIII, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення), а позивач просить здійснити заміну підстав звільнення у спосіб, не передбачений чинним законодавством.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
9. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а саме проігнорував ту обставину, що позивач саме "не міг", а не "не скористався" своїм правом на відставку, хоча мав справедливі очікування на можливість реалізації свого права на відставку, маючи стаж роботи на посаді судді понад 20 років, тим більше після зміни неякісного закону, який позбавляв його такого права. Однак позивач був позбавлений права на відставку з допущенням при цьому прояву непрямої дискримінації та порушенням принципу справедливості, який міг бути відновлений ВРП та судом першої інстанції як уособленням держави.
10. На думку скаржника, суд помилково застосував до спірних правовідносин позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2021 року у справі № 9901/168/20 (провадження № 11-318заі20), та дійшов неправильного висновку про те, що в цьому випадку позивач не скористався правом на відставку, а фактично здійснив вибір на користь призначення його на посаду судді Конституційного Суду України шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням для усунення вимог щодо несумісності, що вимагалось чинним на той час законодавством. ОСОБА_1 вважає, що підстави та висновки суду в цьому випадку не зовсім сумісні одне з одним, оскільки у висновку, на який посилається суд першої інстанції, мова йде про вибір між підставами для звільнення, у той час як висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду стосується вибору між звільненням та призначенням на посаду судді, що за своїм змістом не одне й те ж саме.
11. На переконання скаржника, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на відставку як судді органу конституційної юрисдикції, оскільки статус судді у відставці суду загальної юрисдикції та статус судді у відставці органу конституційної юрисдикції - це два різні статуси, одночасне існування яких законом не забороно, тим більше зважаючи на те, що ці два статуси набуваються виключно за власні заслуги та стаж роботи на посаді судді, а тому ані суд, ані будь-який інший орган не наділені повноваженнями позбавляти позивача права на відставку. До того ж суд першої інстанції не досліджував та не мав у своєму розпорядженні документів, які б могли підтвердити висновок суду про реалізацію ОСОБА_1 права на відставку як суддею органу конституційної юрисдикції, що позбавило позивача можливості надати докази, які б спростували такий висновок суду першої інстанції. При цьому ОСОБА_1 додав до апеляційної скарги копію поданої ним заяви про відставку з посади судді Конституційного Суду України, датованої 11 квітня 2022 року, пояснивши, що суд першої інстанції не з`ясовував питання відставки, однак зробив висновки з цього приводу в оскаржуваному рішенні. Водночас на порушення вимог частини третьої статті 21 Закону № 2136-VIII право позивача на відставку як судді Конституційного Суду України не реалізоване, оскільки станом на час подання апеляційної скарги рішення за заявою позивача про відставку не прийнято.Відтак висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в цій частині зроблений без встановлення важливих обставин у справі, зокрема з приводу того, чи однаковим є статус судді у відставці суду загальної юрисдикції і статус судді у відставці органу конституційної юрисдикції та чи дійсно позивачу забезпечено й ним реалізовано право на відставку в будь-якій юрисдикції.
12. ОСОБА_1 також зауважив, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи в частині можливості внесення змін у підстави звільнення до 13 липня 2017 року (дата прийняття Закону № 2136-VIII), суд неправильно застосував норми матеріального права в частині визначення ВРП правонаступником ВРЮ для реалізації права на зміну підстав звільнення судді та порушив норми процесуального права в частині фактичної відмови в позові через відсутність закону, який би визначав механізм відновлення порушеного права на відставку після 13 липня 2017 року.
13. На переконання скаржника, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов також помилкових висновків про те, що позивач не звертався до ВРЮ із заявою про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді у відставку, не звертався з вимогами внесення змін до постанови Верховної Ради України, якою звільнено позивача з посади судді, з метою зміни підстави звільнення, а постанова Верховної Ради України про звільнення судді позивачем не оскаржувалась відповідно до встановленого законодавством порядку. При цьому ОСОБА_1 наполягає на обставинах, які не були враховані судом першої інстанції, зокрема, що позивач:
- не звертався до ВРЮ із заявою про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді у відставку, оскільки не міг звернутися через неякісний станом на 2013 рік закон, який фактично позбавляв його права на відставку;
- не звертався до ВРЮ з вимогами внесення змін до постанови Верховної Ради України, якою звільнено позивача з посади судді, з метою зміни підстави звільнення, оскільки ВРЮ діяла до 05 січня 2017 року (до набрання чинності Законом № 1798-VIII), у той час як лише 13 липня 2017 року було прийнято Закон № 2136-VIII, який усунув недолік законодавства та фактично дозволив реалізувати право на відставку, відтак позивач не міг звернутися до ВРЮ з вимогою про внесення змін, бо цей орган припинив своє існування;
- не оскаржував постанову Верховної Ради України про звільнення судді, оскільки цей акт був прийнятий 08 жовтня 2013 року, а Закон № 2136-VIII, який усунув недолік законодавства та фактично дозволив реалізувати право на відставку, був прийнятий лише 13 липня 2017 року, відтак не було правових підстав для оскарження постанови Верховної Ради України, строк звернення до суду про оскарження якої припадав на 2013 рік.
14. ОСОБА_1 також не погодився з висновком суду про те, що ВРП не наділена повноваженнями вносити зміни в постанови Верховної Ради України з питань звільнення суддів, скасовувати їх, змінювати підстави звільнення з посади судді. Скаржник зазначив, що після прийняття 13 липня 2017 року Закону № 2136-VIII, який усунув недолік законодавства та фактично дозволив реалізувати право на відставку, законодавець дійсно не передбачив механізму відновлення втраченого права на відставку, однак відсутність закону не позбавляла позивача гарантованого йому права на відставку як судді суду загальної юрисдикції, який має відповідний 20-річний стаж як єдину визначальну умову, що дає право на відставку. Водночас відповідно до пункту 4 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ. Тобто ВРП є правонаступником ВРЮ, до якої перейшли всі її повноваження, зокрема щодо вирішення питання про звільнення суддів з посади. Крім цього, скаржник зауважив, що ані суд, ані ВРП не навели мотивів з приводу того, що наявні правові підстави для позбавлення позивача права на відставку, оскільки мова йде лише про відсутність законодавчо визначеного механізму реалізації такого права. Водночас відповідно до частини четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
15. Скаржник також навів інші доводи, аналогічні тим, які були викладені ним в адміністративному позові.
16. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
Позиція інших учасників справи
17. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору повно встановив усі обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та прийняв законне й обґрунтоване рішення.
18. Відповідач указав, що оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. При цьому ОСОБА_1 та його представник були присутні на засіданні ВРП. Зміст цього рішення містить посилання на визначенні законом підстави та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
19. ВРП також зазначила, що ОСОБА_1, подаючи заяву про звільнення його з посади судді за власним бажанням, повністю розумів вимоги законодавства та вчиняв такі дії свідомо, усвідомлюючи правові наслідки такого рішення, що спростовує доводи апеляційної скарги та позовної заяви щодо унеможливлення використання ним його права на відставку. При цьому відповідач звернув увагу на те, що позивач не подавав заяву про відставку ані до ВРЮ, ані до ВРП. Рішення ВРЮ від 24 вересня 2013 року № 977/0/15-13 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді апеляційного суду Полтавської області, у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням" та Постанова Верховної Ради України від 08 жовтня 2013 року № 622-VII "Про звільнення судді" є чинними та на їх виконання Апеляційний суд Полтавської області видав наказ від 08 жовтня 2013 року № 07-10/33 "Про звільнення судді". Чинне законодавство України не надає повноважень ВРП вносити зміни до актів, прийнятих Верховною Радою України. Так само чинне законодавство не передбачає порядку та підстав вирішення заяви про зміну підстави звільнення з посади судді. Таким чином, твердження позивача про те, що за наслідками внесених змін до Конституції України та набрання чинності законами № 1402-VIIIі № 1798-VIII протягом 2016-2017 років ВРП була наділена повноваженнями на розгляд питання щодо зміни підстави звільнення з посади судді, зокрема й заяви позивача, є необґрунтованим.
20. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - без змін.
Рух апеляційної скарги
21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 серпня 2022 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду адміністративну справу № 9901/261/21.
22. Ухвалою від 31 серпня 2022 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на підставі положень частини першої статті 310 та частини п`ятої статті 262 КАС України.
23. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.
24. Представник відповідача просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції
25. Рішенням Полтавської обласної ради народних депутатів від 26 січня 1993 року № 139 ОСОБА_1 обрано народним суддею Диканського районного народного суду Полтавської області.
26. Постановою Верховної Ради України від 15 липня 1999 року № 949-XIV "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано суддею Полтавського обласного суду (згодом Апеляційного суду Полтавської області) безстроково. З травня 2006 року по березень 2011 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника голови Апеляційного суду Полтавської області, рішенням ВРЮ від 24 березня 2011 року позивач призначений на посаду голови цього суду.
27. Указом Президента України від 17 вересня 2013 року № 513/2013 ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України.
28. 18 вересня 2013 року до ВРЮ надійшла власноруч написана суддею Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 заява про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Полтавської області за власним бажанням у зв`язку з призначенням Указом Президента України від 17 вересня 2013 року № 513/2013 суддею Конституційного Суду України.
29. На підставі подання ВРЮ від 24 вересня 2013 року Верховна Рада України Постановою від 08 жовтня 2013 року № 622-VII "Про звільнення судді" відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України звільнила ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
30. Апеляційний суд Полтавської області наказом від 08 жовтня 2013 року № 07-10/33 відповідно до Постанови Верховної Ради України від 08 жовтня 2013 року № 622-VII "Про звільнення судді", статті 109 Закону № 2453-VIзвільнив суддю Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з призначенням на посаду судді Конституційного Суду України.
31. 14 травня 2021 року ОСОБА_1 подав до ВРП заяву про зміну підстави звільнення з посади судді, у якій просив змінити підставу його звільнення з посади судді Апеляційного суду Полтавської області згідно з Постановою Верховної Ради України від 08 жовтня 2013 року № 622-VII та вважати його звільненим у зв`язку з поданням заяви про відставку на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
32. На обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що на час звільнення з посади судді за власним бажанням він мав стаж роботи на посаді судді понад двадцять років, що відповідно до Закону № 2453-VI у чинній на той час редакції давало йому право подати заяву про відставку; проте у зв`язку з тим, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 139 Закону № 2453-VI відставка судді припинялась у разі повторного його обрання на посаду судді, при призначенні суддею Конституційного Суду України ОСОБА_1 не міг скористатись своїм правом на відставку, а змушений був подати заяву про звільнення за власним бажанням.
33. На підтвердження стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 зазначив, що станом на 17 вересня 2013 року (дата призначення на посаду судді Конституційного Суду України) цей стаж становив 27 років 1 місяць 24 дні, у тому числі:
- з 25 квітня 1984 року по 30 травня 1986 року - 2 роки 1 місяць 6 днів (строкова військова служба);
- з 01 вересня 1986 року по 30 червня 1990 року - 1 рік 11 місяців (половина строку навчання у Харківському юридичному інституті ім. Ф. Є. Дзержинського);
- з 01 серпня 1990 року по 21 січня 1993 року - 2 роки 5 місяців 21 день (помічник прокурора);
- з 22 січня 1993 року по 31 серпня 1999 року - 6 років 7 місяців 10 днів (народний суддя);
- з 01 вересня 1999 року по 18 вересня 2013 року - 14 років 18 днів (суддя).
34. Рішенням від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21 ВРП відмовила в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну підстави звільнення з посади судді.
35. ВРП виходила з того, що власноруч написаною заявою від 17 вересня 2013 року ОСОБА_1 підтвердив свій дійсний намір бути звільненим з посади судді за власним бажанням та реалізував своє право на вибір підстави для звільнення відповідно до вимог пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України у редакції, чинній на час ухвалення ВРЮ рішення від 24 вересня 2013 року № 977/0/15-13.
36. Відповідач також зазначив, що чинне законодавство України не надає повноважень ВРП вносити зміни до актів, прийнятих Верховною Радою України.
37. Вважаючи рішення ВРП від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи