Постанова
Іменем України
06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 444/2906/17
провадження № 51-1070 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_6,
суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_9,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_10 ( в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_11,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 21 червня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017140000000678, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Жовква Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 21 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з моменту набрання вироком законної сили та його фактичного затримання.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні, речових доказів та скасовано арешт майна.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 28 серпня 2017 року о 01:30 год, керуючи автомобілем "ВАЗ-2101", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Гагаріна, в с. Віднів Жовквіського району Львівської області, порушуючи вимоги п.п. 1.5, 1.10,п. 2.1 а), г); 2.3 б), д), 2.9 а), п.11.3; п.п. 12.1, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія та договору обов`язкового страхування, рухався у населеному пункті зі швидкістю 70 км/год., що перевищує встановлену 60 км/год., не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не вів його якнайближче до правого краю проїзної частини дороги, без причин технічного характеру, виїхав на ліве узбіччя по напрямку свого руху, що призвело до виїзду керованого ним автомобіля у кювет та подальше його перекидання, внаслідок чого пасажирам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажир ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.
Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.12.1 ПДР України перебуває у прямому причинному зв`язку із наслідками ДТП.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, а кримінальне провадження закрити.
Вказує, що досудове розслідування проводилось неуповноваженими особами, оскільки постанова про призначення групи слідчих у провадженні не приймалась. Тому усі зібрані у справі докази є недопустимими.
Зазначає про порушення місцевим судом права обвинуваченого на захист через те, що йому пам`ятка про права не вручалась, суд прав не роз`яснив, тому не скористався правом не свідчити проти себе щодо стану сп`яніння.
Вважає призначене засудженому покарання суворим, оскільки судами не враховано те, що він у молодому віці вчинив необережний тяжкий злочин, вину у скоєному визнав, розкаявся, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину, працює, намагався відшкодувати заподіяну шкоду.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_10 в судовому засіданні вимоги поданої скарги підтримали та просили задовольнити.
Прокурор ОСОБА_11 в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, просила залишити її без задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Доводи захисника про недопустимість доказів, оскільки постанова про призначення групи слідчих у провадженні не приймалась, не заслуговують на увагу.
Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження регламентується статтею 349 КПК України.
Всі учасники судового розгляду зацікавлені у встановленні найбільш доцільного і ефективного порядку дослідження доказів та їх обсягу. Сам же обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження в разі необхідності можуть бути змінені ухвалою суду упродовж судового розгляду за власною ініціативою або клопотанням сторін кримінального провадження.
Процесуальне рішення про призначення групи слідчих, старшого слідчої групи, зміну групи слідчих не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні частини другої статті 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. ч. 1, 2, 6 вказаної статті). Під час судового розгляду учасники судового провадження мають право заявляти клопотання у відповідності до вимог ст. 350 КПК України.
Ч. 3 ст. 89 КПК України передбачає, що сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов`язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК України).