ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 185/2913/20
провадження № 51-1351км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
прокурора ОСОБА_6,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040370002090 від 25 жовтня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Павлограда Дніпропетровської області, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 3 ст. 309 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з цим вироком ОСОБА_1 в 2019 році за невстановлених обставин незаконно придбав та виготовив без мети збуту канабіс загальною масою 2661,331 г, що є особливо великим розміром, який розфасував у 49 полімерних пакетів (масою від 32,130 до 45,161 г), скляні банки та паперовий згорток.
Вказаний особливо небезпечний наркотичний засіб ОСОБА_1 зберігав у різних локаціях на території домоволодіння за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ). Надалі 25 жовтня 2019 року цей наркотичний засіб був виявлений та вилучений працівниками поліції під час обшуку.
Ці злочинні дії ОСОБА_1 суд кваліфікував за ч. 3 ст. 309 КК України, як незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів в особливо великих розмірах без мети збуту. При цьому суд не погодився з висновками органу досудового розслідування, що ОСОБА_1 вчинив зазначені дії з метою збуту, та кваліфікацією дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 307 КК України.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 03 лютого 2022 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8- без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на безпідставність перекваліфікації судом першої інстанції дій ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 307 на ч. 3 ст. 309 КК України. Як указує прокурор, що вилучений у ході проведення обшуку канабіс був розфасований у 49 однакових пакетів з полімерного матеріалу, маса яких відповідно до проведених досліджень коливалася в межах 5 грам, пакети зберігалися у скляних банках в одному місці, що, на переконання касатора, беззаперечно свідчить про розфасування наркотичних засобів з метою їх збуту. Посилається на те, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання із випробуванням, свого рішення належним чином не мотивував. Зазначає, що суди не враховували ступеня тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин справи, даних про особу винного, у зв`язку з чим призначене основне покарання є м`яким, а підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 94, 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Гошовська Ю. М.підтримала касаційну скаргу прокурора, просила її задовольнити.
Засуджений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За правилами ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, у яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином установлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Так, у справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини вирішив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (п. 150, п. 253 відповідно).
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.